Гі́друс, гідр — в середньовічних бестіаріях — змія, яка заповзає сплячим крокодилам в пащу і розриває їм нутрощі.
Назви Enhydros — варіант написання назви гідра (наприклад, у Ісидора Севільського). Hydrus — латинське написання назви гідра. Ένυδροσ — грецька назва гідра; цим же словом називали і видру. Υλλοσ — одне з грецьких назв іхневмонів, а також гідра. Енудр — латинський варіант назви гідра, поширений у слов'янських народів.
Образ
Гідр і гідра За переказами з Абердинського бестіарію, ця істота живе в річці Нілі і називається гідром, позаяк живе в воді (гідро — з грец. «вода»). Тому її ще називають «водяною змією». Тих, кого вона вкусить, роздуває від хвороби, званої «боа» (boa), оскільки вона лікується гноєм бика (bovis). Споріднена істота — гідра, описувалася як дракон з безліччю голів, який жив на острові або на болоті в грецькій провінції Аркадія. Згадувалося також, що гідра зветься excedra, оскільки на місці однієї відрубаної голови у неї три відростає (excrescebant). За раціоналістичним поясненням, гідра — це було місце, звідки виривалась вода, яка знищила сусіднє місто, де закрили одне джерело, але води прорвалося безліччю нових. За міфом, Геракл здолав гідру і осушив це місце.
Вважалося, що гідр — заклятий ворог крокодила. Коли він бачить крокодила сплячим на березі, то входить в нього через відкритий рот, спершу катаючись в грязі, щоб легше було проникнути через глотку. Крокодил негайно його заковтує живим. Однак той, роздерши всі нутрощі крокодилу, виходить з нього неушкодженим. Алегорично це оповідало про те, що смерть і пекло перемагає Ісус Христос. Прийнявши людську плоть він спустився в пекло і, розірвавши його нутрощі, вивів звідти тих, кого несправедливо тримали там(Ос. 13.14)Абердинський бестіарій (626: fol. 68v-69r).
Бестіарій ґрунтувалися на «Фізіолозі» — творі, створеному в II—III століттях н. е., швидше за все, в єгипетській Олександрії. «Фізіолог», написаний грецькою, кілька разів перекладався на латинську мову. Один з таких перекладів, званий «Версія B», стала основою на якій був побудований латинський бестіарій. Пізніше «Фізіолог» збагатився філологічними поясненнями про назви тварин і відомостями про їх властивості та звичках з «Етимології» Ісидора Севільського (VII століття) — найпершої і найвідомішої енциклопедії Середньовіччя. Надалі в різні тексти бестіаріїв потрапляла інформація з різних джерел і на сьогоднішній день можна знайти трохи рукописів з цим твором, які б містили повністю ідентичний текст.
Таким чином, Абердинський бестіарій — компілятивний текст, складений з творів різного часу, написаних з різними цілями і авторами з неоднаковою підготовкою. Як це часто траплялося з бестіаріями, в них потрапляла інформація, що пройшла через безліч авторів, переписувачів і трансформувалася до невпізнанності. Гідр теж спочатку був зовсім не змією, вбивав крокодила, і брудом обмазувався зовсім не для того, щоб легше пролізти від ворога, оскільки був більшим за свого ворога.
Іхневмон Схожа міфічна істота — іхневмон, що живе в Єгипті. Коли побачить змію, яка називається аспидом, він начебто нападає на неї не раніше, ніж скличе інших помічників. Проти ударів і укусів вони обмазують себе брудом.Арістотель, Історія тварин, IX, 44 (539: с.351). Єгипетська міфологія нерідко потрапляла в грецькі твори саме в такому приземленому вигляді. В даному випадку, символічна боротьба богів світла і темряви (Ра — Апеп. Варто згадати, що і Атум мав іпостасі і змій і іхневмонів) описується у античних авторів як боротьба реальних звірів в силу їх природних антипатій. Звичайно, і самі єгипетські міфи враховували природні протиставлення тварин, оскільки іхневмон дійсно харчується в тому числі і отруйними зміями, так що греки знову спустили на землю те, що використовували в сакральних міфах єгиптяни. Складно сказати звідки взявся мотив обмазуванні в грязі, але примітно, що в переказах іхневмони використовують її не як лубрикант для проникнення в змію, а як броню від її укусов. Клавдій Еліан не тільки повторює історію Аристотеля, але наводить ще більш докладні відомості: «Якщо ж він не може знайти бруду, він обмиває себе водою і ще мокрим заривається в пісок — дія, яка забезпечує йому захист у складних обставинах, — а потім кидається в битву. Але кінчик його носа, який чутливий і незахищених перед укусом гадюки, він закриває, зігнувши хвіст, не даючи наблизитися до нього. Якщо ж аспид зможе наблизитися до нього, то змія вбиває свого противника. В іншому випадку він марно вгризається своїми іклами в землю, а іхневмон, зробивши різкий стрибок, хапає його за шию і душить. І так перемога дістається тому, хто перший добереться до супротивника»Еліан, Про характеристики тварин, III, 22 (182: Vol.I, P.183).
Цікаво, що у Аристотеля безпосередньо після пасажу про боротьбу двох цих істот є замітка про крокодила, але в ній плазунові нічого не загрожує:(45) «Коли крокодили лежать з відкритою пащею, сивки, влітаючи в неї, чистять їм зуби і самі отримують їжу; крокодил відчуває, що йому приносять користь, і не завдає сивкам шкоди, але коли захоче, щоб вона пішла, рухає шию, щоб не прикусить»Арістотель, Історія тварин, IX, 45 (539: с.351). Для подальших грецьких і римських авторів іхневмон став смертельним ворогом не тільки змії, а й крокодила, що вже не має ніякої реальної відповідності в природі, позаяк у крокодила в природі немає активних ворогів. Як вважається, джерела цього протистояння були ті ж, що і у пари іхневмон / аспид і з'явилися в Буто і пов'язані з поклонінням богині Уто(625: P. 88). В повідомленні Страбона можна помітити, що подібна боротьба могла розглядатися і як протистояння двох єгипетських номів: після Арсіноітського і Гераклеотського номів йде Гераклеополя, де на противагу арсінойцям шанують іхневмонів; у арсінойців поширене шанування крокодила, а тому канал у них і озеро Мерида повні крокодилів (вони шанують крокодилів священними і щадять їх), навпаки, гераклеопольці шанують іхневмонів — лютих ворогів крокодилів, так само як і змій, бо ті знищують яйця змій і самих тварин, захищаючись брудом як панциром; обваляти в грязі, вони висихають на сонці і потім хапають змій або за голову, або за хвіст, захоплюють в річку і там знищують; крокодилів же іхневмони підстерігають, коли ті, розкривши пащі, гріються на сонці; вони вповзають в розкриті пащі крокодилів, перегризають їх нутрощі і черево і знову виповзають з трупів.Страбон, Географія XVII, I, 39 (189: с.748). В більшості античних джерел невідомі протистояння гідр і крокодила, і навіть невідомий сам гідр, але його прямий предок з'являється у грецьких, а після і римських авторів. Це enhydris ( — «живе у воді», «водний»), слово, зазвичай перекладається як «видра» і саме так його переводять, наприклад, у Геродота і Аристотеля. Але в той же час той же Геродот розповідає про єгипетських видр, що зазвичай коментується як помилка(84: II.72; с.124). Навіть сам факт того, що видри водилися в Нілі за часів Стародавнього Єгипту є дискусійним, а нечисленні єгипетські зображення, схожі на цих тварин, зазвичай трактуються на користь саме іхневмонів(628). Ця невизначеність призвела до деякої плутанини між видрою і іхневмоном. Для пізньоримського історика Амміана Марцелліна це практично одне і те ж: маленька пташка трохим, розшукуючи собі корм, літає біля лежачого крокодила, лащиться до нього і, дратуючи приємним щекотанням його щоки, доходить до самої глотки. Коли це бачить енідр з роду іхневмонів, він слідом за пташкою проникає в відкриту пащу і, роздерши йому живіт і нутрощі, пробирається назовніАмміан Марцеллин Римська історія, XXII, 15.19 (146: с.271). Пліній Старший не раз згадує іхневмонів і надає обидва варіанти легенди про його ворожнечі і з аспідом і з крокодилом. Варто відразу сказати, що Солін справно повторює відомості Плінія і нічого нового не повідомляє(624: 32, 25; P.143).
Енудр