Маленька вулиця () — картина голландського художника Яна Вермера, що створена в період між 1657 та 1661 роками. Сюжетом слугувала сцена з повсякденного життя мешканців будинку на одній з вулиць міста Делфт. Попри назву «Маленька вулиця» на картині зображено лише частину вулиці та розташований на ній будинок з червоної цегли, який видно не повністю. Перед глядачем постає будівля зі зрізаним фасадом, дахом та лівою й правою частинами. Дослідники вважають картину прикладом пленерного живопису, який став передумовою виникнення імпресіонізму. Роботи з міськими пейзажами у творчості Яна Вермера велика рідкість. Окрім «Маленької вулиці» достеменно відомо лише про «Краєвид Делфта». Інколи дослідники говорять про ще одну картину з подібною тематикою, але вона вважається втраченою й достовірність її існування піддається сумніву. Протягом багатьох століть точаться суперечки щодо автентифікація вулиці, а разом із нею зображеної споруди. Тривалий час вважалося, що Вермер зобразив сусідній будинок з протилежної сторони вулиці. Інші дослідники наводили докази того, що будинок на картині належав овдовілій тітці Вермера — Аріантген Клас ван дер Мінне.
Упродовж своєї історії картина залишалася в колекціях голландців. Останнім власником «Маленької вулиці» був підприємець, нафтопромисловець, керівник «Royal Dutch Shell», антикомуніст — сер Генрі Вільгельм Август Детердинг. 1921 року він подарував картину Державному музею в Амстердамі, де вона й сьогодні зберігається під інвентарним номером СК-А-2860.
Історія Вермер доволі рано сформувався, як досвідчений художник. З настанням двадцятитрирічного віку на його рахунку вже було кілька впізнаваних картин на історичну тематику, а згодом він створив більшість своїх найулюбленіших картин: «Дівчина, що читає листа біля відчиненого вікна», «Молочниця» та «Краєвид Делфта». Усе своє життя Вермер провів у Делфті й саме тому на переважній більшості його картин зображені домашні інтер'єри. Характерним для них є однакові вікна, підлога, однотипні меблі та декорації, а також невелика група людей, більшість з яких жінки різного віку. «Маленька вулиця» та «Краєвид Делфта» лише дві картини з міським пейзажем, що збереглися до нашого часу. 1674 року ця картина разом із , «Краєвидом Делфта», «Молочницею» та багатьма іншими стали власністю покровителя Вермера, заможного колекціонера мистецтва — Пітера ван Руйвена. Згідно з заповітом, після смерті останнього, «Маленька вулиця» перейшла у спадок його дружині Марії де Кнейт (нід. Maria de Knuijt). Після її смерті в 1681 році власницею картини стала єдина донька — Магдалена ван Руйвен. Магдалена на той час уже рік, як перебувала у шлюбі з друкарем та палітурником Якобом Діссіусом (). 1682 року вона раптово померла й весь спадок її родини, включаючи колекцію картин Вермера, став власністю її чоловіка. Останній володів картинами до травня 1696 року, поки не виставив та продав їх на аукціоні. Наступні відомості про «Маленьку вулицю» відносяться до 1797 року, коли новим власником став відомий юрист . У квітні 1800 року картину придбав амстердамський підприємець, поет і колекціонер мистецтва — . В його власності «Маленька вулиця» перебувала до 1807 року, допоки її не придбало подружжя Генріха та Лукреції Йоганни ван Вінтер (). Останні були відомими в ті часи колекціонерами живопису. Після їх смерті картина до 1905 року перебувала у спільній власності Яна Пітера Сікса ван Гіллегома () та Пітера Гендріка Сікса ван Вромаде (). Після них новим власником «Маленької вулиці» став Віллем Сікс ван Вімменум (), який володів картиною з 1905 по 1919 рік. Після цього картина потрапила до доктора філософії, історика мистецтва, члена нідерландської королівської академії наук — . Вона не була предметом аукціону чи фінансової угоди, оскільки Віллем та Ян були родичами з однієї династичної лінії. Віллем Сікс ван Вімменум та інші члени династії передали Яну Сіксу безліч картин та антикварних предметів, оскільки він прагнув створити колекцію сімейних коштовностей, яка надалі стала відомою, як — . Через невідомі особисті обставини Ян Сікс 12 квітня 1921 року продав картину за 625 тисяч гульденів генеральному директору Royal Dutch Shell — серу . У його власності картина перебувала лише декілька місяців й вже в липні 1921 року він подарував «Маленьку вулицю» Державному музею в Амстердамі, де сьогодні вона зберігається під інвентарним номером SK-A-2860.
Опис
Сюжет
Картина «Маленька вулиця» є відображенням типового повсякденного голландського міського життя за часів Вермера. Сюжет містить в собі тиху забудовану вулицю, будинок та чотири маленькі фігури поруч: двох жінок, зайнятих буденними справами та двох дітей, які граються. Сучасники Вермера, такі як Пітер де Гох і Ян Стен, також малювали будинки та двори, але їм характерний певний брак майстерності, що була притаманна Вермеру у передачі світла, а також здатності занурити глядача у сцену сюжету. Завдяки сучасним рентгенівським дослідженням було відкрито незвичну деталь. Вермер зобразив фігуру дівчини, що стоїть праворуч від провулка, але згодом замалював її, ймовірно щоб не порушувати спокій і рівновагу композиції. Його техніка поводження з кольоровими пігментами є наочним прикладом стриманості: гармонічно поєднуються сірий колір та кіноварний червоний, у яких виконані цегляна будівля та дерев'яні віконниці. Щоб підкреслити архітектурні форми дверних прорізів і перемичок Вермер застосував білий кольор, а завдяки чорному було підкресленно реалістичність темних інтер'єрів. На високому рівні була зображена перспектива, яка демонструє зображення проходу між будівлями. Споруда на картині «Маленька вулиця» тривалий час вважалася богадільнею, яка в ті часи була прямо через дорогу від будинку Вермера. Той факт, що делфтська богадільня була знесена в 1661 році, може лише слугувати підтвердження дати створення картини. В такому випадку вибір Вермера пав саме на цю будівля задля створення алегоричного сюжету.
Задум Вермера стосовно композиції міг розкриватися через тлумачення персонажів наступним чином. Легковажні ігри двох дітей у центрі контрастують із доброчесною працею двох жінок. Цим Вермер міг мати на увазі такі традиційні теми, як три епохи людства — молодість, зрілість, старість. Ця концепція цілком відповідала дещо повчальному характеру голландського мистецтва XVII століття. Специфічні елементи як «Маленької вулиці», так і «Краєвиду Делфта» вказують на те, що Вермер використовував камеру-обскура для обох робіт. Мистецтвознавці вважають, що він міг розпочати свій задум про серію міських пейзажів з трьох частин. Першим було зображення об'єкта великим планом (картина «Маленька вулиця»), потім він, ймовірно створив ще один міський пейзаж із кількома будинками (картина втрачена), й зрештою завершив трилогію великим панорамним пейзажем міста (картина «Краєвид Делфта»). «Маленька вулиця» слугує зразком першої спроби Вермера застосувати камеру-обскура до архітектурних об'єктів. Якщо ця гіпотеза вірна, то таким чином дослідники отримали б пояснення чому Вермер написав відносно мало картин. Притаманна йому ретельна майстерність й поступове композиційне та просторове прогресування вказують на методичність виконання, що виключає швидкість в роботі.
Протягом багатьох років тривали дискусії стосовно адреси в Делфті, де розташовувалися зображені на картині «Маленька вулиця» будівлі. Згідно з останніми дослідженнями доктора філософії з мистецтва, професора амстердамського університету Франса Грейзенхаута () будинки розміщувалися на місці сучасних, що розташовані на вулиці Вламінгстрат () 40 та 42. За таких умов Вермер міг зобразити їх стоячи з протилежної сторони. Гіпотеза Грейзенхаута базується на вивченні «Книги днопоглиблення каналів у місті Делфт» від 1667 року (), яка відома також за іншою назвою — «Реєстр причальних зборів» (). Вона містить в собі записи про розмір податку в Делфті, який мали заплачувати всі власники будинків на днопоглиблення каналу та утримання набережної. Відомості у реєстрі дозволяють отримати інформацію з точністю до 15 сантиметрів щодо ширини всіх будинків і всіх проходів між ними, що були розміщенні вздовж каналів за часів Вермера. Будинки 40 та 42 на вулиці Вламінгстрат мали ширину приблизно 6,3 метра, а між ними були два проходи шириною близько 1,2 метра кожен. Подальші дослідження розташування будинків і невеликих садів за ними дали змогу встановити певну відповідність відомостей зі зображеними будівлями на картині «Маленька вулиця». За переконанням Грейзенхаута зображений праворуч будинок мав належати овдовілій тітці Вермера — Аріантген Клас ван дер Мінне (зведеній сестрі його батька). Вона заробляла на життя і забезпечувала своїх п'ятьох дітей продажем рубця, а прохід біля будинку був знаний як «Penspoort». Мати й сестра Вермера також жили на вулиці вздовж цього каналу, в будинках по діагоналі навпроти. Таким чином художнику були добре відомі зображені ним будинки, з якими були пов'язані особисті спогади.
Разом з тим, деякі історики мистецтва вважають, що попри певну реалістичність такого тлумачення, зображена сцена на картині «Маленька вулиця» є лише зібранням типових архітектурних елементів Делфта зведених художником у єдиний сюжет. Експерти з топографії та місцеві історики в Делфті у різні часи пропонували безліч варіантів вулиць, де могли бути зображені Вермером будівлі. До таких відносили Стару Лангендейк (), Нову Лангендейк (), Тромпетстрат (), Спірінгстрат (), Ахтером () та . Певний час існувало припущення, що художник зобразив будинок для престарілих, який розміщувався на вулиці Вольдерсграхт. Трохи далі від нього була корчма «Летюча Лисиця» (нід. De Vliegende Vos), яку близько 1620 року придбав його батько — Рейнір Янсзон Вос Вермер (). За часів Яна Вермера будинок для престарілих був частково перебудований, а в 1661 році одну з його частин перепланували на зал Гільдії Святого Луки. На пізнішій гравюрі в перебудованій споруді дещо впізнаються невеликий будинок і арка, подібні до тих, що були зображені з лівої частини картини «Маленька вулиця». Проте, будинок праворуч на картині Вермера фронтоном виходить на вулицю, в той час як споруда будинку престарілих стояла збоку від вулиці.
Виконання