Ру́уд Гу́лліт, інший варіант написання Руд Гулліт (, , *1 вересня 1962 в Амстердамі, Нідерланди) — колишній футболіст, гравець збірної Нідерландів та низки європейських клубів. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер.

Найкращий футболіст Європи 1987 року за версією журналу France Football, найкращий футболіст світу 1987 та 1989 років за версією журналу World Soccer. Включений до переліку «125 найкращих футболістів світу» (відомого як «ФІФА 100»), складеного у 2004 році на прохання ФІФА до сторіччя цієї організації легендарним Пеле. 2000 року ввійшов до переліку найкращих польових гравців XX століття, складеного Міжнародною федерацією футбольної історії і статистики (займає 18-те місце серед 20-ти обраних до переліку футболістів).

Капітан збірної Нідерландів на переможному для неї Чемпіонаті Європи 1988 року. Триразовий чемпіон Нідерландів, триразовий чемпіон Італії.

Футбольний універсал, що виступав на позиціях захисника, крайнього півзахисника, диспетчера і нападника.

Раннє життя Рууд Гулліт (ім'я при народженні — Рууд Діл) народився 1 вересня 1962 в Амстердамі. Батьками Рууда були одружений емігрант з Суринаму Джордж Гулліт та його коханка Марія Діл. Батько Рууда працював вчителем економіки у школі, мав трьох дітей і жив з офіційною родиною, але Рууд часто зустрічався зі своїми зведеними братом і сестрами. Мати працювала прибиральницею у Рейксмузеї Амстердама.

У формуванні Гулліта як футболіста важливу роль зіграв вуличний футбол в амстердамському районі Йордаан. Його першою командою був юнацький клуб Меербойз, до якого він приєднався у 1970 році. Коли Рууду було 10 років сім'я переїхала з Йордаана до району Амстердам Ауд Вест, де Рууд продовжував грати у вуличний футбол, вже на цьому етапі познайомившись з іншою майбутньою зіркою голландського футболу, своїм однолітком Франком Райкардом. Гра Гулліта за місцеву команду DWS привернула увагу тренерів юнацької збірної Нідерландів, де він почав грати разом з майбутніми зірками Ервіном та Рональдом Куманами.

Саме під час своїх виступів за DWS Рууд вперше почав використовувати прізвище свого батька, оскільки прізвище матері було співзвучним до образливого прізвиська голландською мовою. Однак офіційно він зберіг прізвище матері і продовжує підписувати контракти «Рууд Діл».

Після виступів Гулліта за юнацькі збірні Нідерландів йому зателефонували з футбольної академії «Аякса», запросивши разом з батьками на інтерв'ю. Оскільки батьки працювали, Рууд запропонував представникам клубу самим приїхати, але вони наполягали, що їхати має саме він. Гулліт пізніше згадував:

Клубна кар'єра

ГФК «Гарлем» У 1978 році Гулліт підписав професійний контракт з клубом Ередивізі ГФК «Гарлем» і незабаром дебютував у клубі, ставши у 16-річному віці наймолодшим гравцем в історії вищого дивізіону НідерландівGullit 1998, с.34. У його перший сезон у «Гарлемі» команда фінішувала останньою в Ередивізі і вибула до другого за рівнем дивізіону Еерстедивізі. Наступного ж року «Гарлем» повернувся до елітного дивізіону, посівши перше місце в Еерсте Дівізі, а Гулліта було визнано найкращим гравцем другого дивізіонуGullit 1998, с.35. В сезоні 1981-82 Гулліт перебував у добрій формі, команда посіла 4-те місце у чемпіонаті та вперше в історії клубу виборола путівку до єврокубків. Тоді ж Гулліт забив гол, який він пізніше назве найкращим у своїй кар'єрі: «У грі проти „Утрехта“ я обіграв чотирьох захисників і воротаря і забив. Для мене це був незабутній гол»Glanville 1999, с.3. Тренер Гарлема англієць Баррі Г'юз був настільки вражений молодим Гуллітом, що назвав його «голландським Данканом Едвардсом».

«Феєнорд» 1982 року Гулліт перейшов до «Феєнорда», трансферна сума склала $550 тисяч. У команді тоді грав легенда голландського футболу Йоган Кройф, а граючим помічником тренера був Вім ван Ханегем і вони мали залишити незабутнє враження. У перший сезон Гулліта у команді «Феєнорд» залишився без трофеїв, але вже наступного року він здобув дубль, перемігши і в чемпіонаті, і в кубку. Гулліта було визнано найкращим гравцем Нідерландів. У «Феєнорді» Гулліт провів 85 матчів у чемпіонаті, забив 31 гол. У «Феєнорді» Гулліт почав грати у півзахисті, тоді як в «Гарлемі» він зазвичай грав на позиції лібероGlanville 1999, с.1. Перебуваючи у «Феєнорді», Гулліт також опинився у центрі расового скандалу — тренер Тейс Лібрегтс начебто назвав Гулліта «чорнявчиком», хоча Лібрегтс стверджував, що то було всього лиш прізвиськоGlanville 1999, с.4.

ПСВ Ейндговен У 1985 році Гулліт за $600 тисяч перейшов до клубу ПСВ Ейндговен, виступаючи за який був знову визнаний найкращим гравцем Нідерландів у 1986 році, допоміг клубу повернути титул чемпіона Ередивізі і захистити його у 1987 році. Саме в Ейндговені Гулліт по-справжньому зарекомендував себе як гравець світового класу, а також запам'ятався багатьом своєю характерною зачіскою. Водночас він став предметом критики з боку багатьох уболівальників «Феєнорда», які називали його «вовком», звинувачуючи його у переході до Ейндговена у погоні за грішмиGullit 1998, с.42. Будучи незадоволеним своїм особистим розвитком, Гулліт жорстоко критикував ПСВ і Краая в березні 1987 року. Подальше попередження керівництва Краей визнав занадто м’яким, який подав у відставку. Напружені стосунки Гулліта з клубом означали, що він піде у Мілан влітку.

«Мілан»

1987 року президент італійського «Мілана» Сільвіо Берлусконі забезпечив перехід Гулліта до своєї команди за рекордну на той час суму у $8,9 млн. Партнерами гравця у новій команді стали співвітчизники Марко ван Бастен та знайомий ще з дитячих років Франк Райкард, а також легендарні італійці Паоло Мальдіні і Франко Барезі. Трійка голландців становила основу атакувальних побудов «Мілана» та заслужила на порівняння з легендарним шведським тріо «Гре-Но-Лі», що сяяло у складі італійського клубу у 1940-50-х роках.

На початку Гулліт мав складнощі з адаптацією, оскільки не знав італійської та не мав досвіду проживання за кордономGullit 1998, с.49. Однак вже за результатами першого сезону в Італії гравець виграв з «Міланом» скудетто, перший титул клубу за останні 9 років. Завдяки своїй грі за ПСВ і «Мілан» 1987 року Гулліт одержав Золотий м'яч найкращого гравця Європи, який він присвятив ув'язненому на той час владою ПАР видатному борцю з апартеїдом Нельсону Манделі.

Спочатку головний тренер міланської команди Арріго Саккі використовував Гулліта на правому фланзі атакуючої трійки поруч з ван Бастеном та П'єтро Вірдісом, однак пізніше через травму ван Бастена «Мілан» перейшов на гру з двома нападниками. Наступного сезону «Мілан» додав до переліку своїх трофеїв Кубок Чемпіонів. Гулліта було травмовано під час вражаючої перемоги 5-0 над «Реалом» у півфіналі змагання, але він встиг швидко відновитися та відзначився двома голами у фінальній грі проти «Стяуа» («Мілан» переміг 4-0, ще два голи записав на свій рахунок ван Бастен). Наступного сезону «Мілан» продовжив тріумфальну ходу і захистив титул клубного чемпіона Європи, здолавши у фіналі Кубку Чемпіонів «Бенфіку» з рахунком 1-0. Протягом цього сезону Гулліт був травмований і зіграв лише два матчі у Серії А, однак у фіналі європейського турніру відіграв усі 90 хвилин.

У сезоні 1990-91 ходу «Мілана» за третім поспіль Кубком Чемпіонів було перервано «Марселем» на стадії півфіналу. Після нічиєї у першому поєдинку на «Сан-Сіро», у матчі-відповіді «Мілан» програвав 0-1, коли незадовго до фінального свистка вийшло з ладу освітлення стадіону. Після невеликої перерви освітлення було налагоджене, але футболісти «Мілана» повернулися до роздягальні і відмовилися продовжувати гру. УЄФА зарахувала «Марселю» технічну перемогу 3-0, а «Мілан» було покарано позбавленням права грати у єврокубках наступного сезону.

Хоча «Мілан» продовжував домінувати в італійському футболі, вигравши Серію А в сезонах 1991-92 і 1992-93 (у першому з них клуб не зазнав жодної поразки), Гулліт відігравав у команді дедалі меншу роль. У фінальному матчі Ліги Чемпіонів 1992-93 проти того ж «Марселя», що завершився поразкою «Мілана» з рахунком 0-1, Гулліт не потрапив навіть до заявки на гру, оскільки згідно з правилами УЄФА того часу клубам дозволялося заявити не більше трьох іноземців.

«Сампдорія»

1993 року Гулліт перейшов до «Сампдорії», де отримав футболку з номером 4, оскільки під звичним для нього номером 10 грав герой місцевих уболівальників Роберто Манчіні. У сезоні 1993-94 «Сампдорія» виграла Кубок Італії і посіла третє місце в Серії А, а сам Гулліт забив вирішальний гол у переможному для його нової команди матчі проти колишнього клубу, «Мілана» (рахунок 3:2). Виступи Гулліта були настільки переконливими, що у 1994 році «Мілан» повернув його до своїх лав, хоча через брак ігрової практики (8 матчів, 3 голи) незадовго до кінця сезону 1994-95 він знову повернувся до «Сампдорії», яка того року посіла 8-ме місце у чемпіонаті.

«Челсі»

У липні 1995 року Гулліт на правах вільного агента приєднався до лондонського «Челсі». На той час команда була міцним середняком Прем'єр-ліги, чиїм найсуттєвішим нещодавнім успіхом був виступ у фіналі Кубка Англії. Тренер Гленн Годдл спочатку ставив Гулліта грати на позиції ліберо, але без особливого успіху, і врешті-решт перевів його на звичнішу позицію у півзахисті. Підписання таких гравців як Гулліт, Марк Г'юз і Дан Петреску допомогло «Челсі» досягти півфіналу Кубка Англії, але не принесло успіхів у Прем'єр-лізі.

Однією з початкових проблем Гулліта в англійському футболі була потреба призвичаїтися до здібностей деяких партнерів по команді. «Я отримаю складний пас, обробляю м'яча, звільнюся від опіки і віддаю добру передачу на хід правому захиснику — єдина проблема у тому, що він не хоче цієї передачі. Зрештою Гленн сказав мені, „Рууд, буде краще, якщо ти спробуєш те ж саме у півзахисті“.» Але призвичаївся Гулліт швидко, і по результатах сезону його було визнано другим найкращим гравцем ліги після головної зірки «Манчестер Юнайтед» тих років Еріка Кантона.

Гулліт неодноразово стверджував, що період у Лондоні був чи не найщасливішим в його кар'єрі. «Доїхавши на авто до майдану Пікаділлі, споглядаючи усі краєвиди, вперше за дуже, дуже довгий час я відчув себе справді щасливим. Було таке відчуття, що „Ах, ось воно. Це — для мене“». Перехід Гулліта до «Челсі» був однією зі складових «легіонерської революції» в Англії, коли велика кількість зіркових іноземних гравців, таких як Юрген Клінсманн, Джанфранко Дзола і Денніс Бергкамп, перейшли до клубів Прем'єр-ліги, сприяючи зростанню її міжнародної популярності.

Порівнюючи «Мілан» і «Челсі», Гулліт пізніше згадував:

Єврокубки та Міжконтинентальний кубок

Рууд Гулліт провів 9 сезонів у клубних турнірах УЄФА: 2 — у складі «Феєнорду», 1— «ПСВ», і 6 сезонів у формі італійського «Мілану», зігравши загалом 35 ігор, забивши 8 голів. З «Міланом» ставав переможцем у Кубку чемпіонів 1988-89 та 1989-90 роках, Суперкубку УЄФА у 1989, 1990 роках, і Міжконтинентальному кубку у 1989 та 1990 роках.

Статистика виступів у єврокубках та Міжконтинентальному кубку СезонКлубТурнірДосягненняМатчіПеремогиНічиїПоразкиГоли1983-84 «Феєнорд»Кубок УЄФА1/16 фіналу420211984-85Кубок чемпіонів1/16 фіналу201101985-86 «ПСВ»Кубок УЄФА1/16 фіналу220001987-88 «Мілан»Кубок УЄФА1/16 фіналу411211988-89Кубок чемпіонів844041989-90Кубок чемпіонів11000  1990Суперкубок УЄФА21101  1990Міжконтинентальний кубок110001990-91Кубок чемпіонів1/4 фіналу412111992-93Ліга чемпіонів440001994-95Ліга чемпіонівГрупа30210Всього «Феєнорд»2 євросезони62131 «ПСВ»       1 євросезон22001 «Мілан»6 євросезонів  27   13  1047ВСЬОГО за кар'єру9 євросезонів  35  17  1178

Статистика по турнірам ТурнірСезониМатчіПеремогиНічиїПоразкиГолиКубок чемпіонів6  22   10935Кубок УЄФА3  105142Суперкубок УЄФА121101Міжконтинентальний кубок110000

Усі матчі та голи Рууда Гулліта у єврокубках та Міжконтинентальному кубку