До Історії Йорданії відносять історію Хашимітського Королівства Йорданія, період існування емірату Трансйорданія під британським протекторатом, а також загальну історію регіону Трансйорданія.

Існують свідчення людської діяльності в Трансйорданії ще в період Палеоліту. Ця територія в епоху бронзи була заселена кочовими племенами, які об'єдналися в маленькі царства вже за залізної доби. Зокрема Трансйорданію в ці часи заселяли племена едомітів та аммонітів, а деякі території регіону контролювали ізраїльтяни. У класичний період Трансйорданія опинилася під грецьким і пізніше римським впливом. Головною етнічною групою того часу були набатеї, а євреї оселилися на територію Йорданської долини, в межах Римської Юдеї. Під римським та візантійським правлінням більша частина регіону називалася візантійською Аравією. Класичні королівства, розташовані в регіоні Трансйорданії, такі як царство Набатея римської епохи, що мали свою столицю в Петрі, залишили особливо вражаючі руїни, популярні сьогодні серед туристів та режисерів. Історія Трансйорданії тісно пов'язана з мусульманськими імперіями, починаючи з 7-го століття. Часткового вона контролювалася хрестоносцями в Середньовіччі і згодом знову потрапила під ісламський контроль, зокрема під контроль Мамлюкського Султанату (Каїр) з 13 століття і Османської імперії з 16-го століття і аж до Першої світової війни.

Після Великого арабського повстання в 1916 році і подальшого Британського вторгнення, територія потрапила під окупаційну Адміністрацію в 1917 році і стала британською підмандатною територією на початку 1920-х років, територія була перетворена на емірат Трансйорданію під управлінням Хашимітського Еміра. У 1946 році було створене незалежне Хашимітське Королівство Трансйорданія, яке незабаром була прийнято в Організацію Об'єднаних Націй та Лігу арабських держав. У 1948 році Йорданія воювала з нещодавно відродженою державою Ізраїль за землі колишньої Підмандатної Палестини, і фактично отримала контроль над західним берегом Йордану, приєднавши його разом з палестинським населенням. Йорданія втратила західний берег у війні 1967 року з Ізраїлем, і з тих пір стала центральної базою Організації визволення Палестини (ОВП) у боротьбі проти Ізраїлю. Альянс між ОВП та Йорданією, чинний під час війни на виснаження, розпався після кривавого чорного вересня в Йорданії в 1970 році, коли спалахнула громадянська війна між Йорданцями і палестинцями (за сирійської підтримки), яка забрала тисячі життів. В результаті, ОВП зазнала поразки і була витіснена з Йорданії разом з десятками тисяч своїх бойовиків.

Давня історія Перші свідчення людської діяльності в Йорданії належать до Палеолітичного періоду. Поки немає ніяких архітектурних свідоцтв цієї епохи, археологи виявили знаряддя праці, такі як кремінні і базальтові ручки сокири, ножі і шкребки.

В Неоліт (8500-4500 до н. е.), відбулися три великі зрушення. По-перше, люди стали вести осілий спосіб життя у невеликих селах, освоїли нові види живності, такі як зернові, горох і сочевиця, а також одомашнили кіз. Місцеве населення збільшилося до приблизно десятків тисяч.

По-друге, відбулися зрушення в структурі поселень зумовлені помітною зміною клімату. Східна пустельна частина ставала все теплішою і посушливішою, і в підсумку досягла точки, де вона стала непридатною для життя протягом більшої частини року. Цей вододіл зміни клімату, як вважають, відбувся між 6500 і 5500 рр. до н. е.

По-третє, десь між 5500 і 4500 рр. до н. е., місцеві мешканці почали робити кераміку з глини, а не гіпсу. Керамічні технології, ймовірно, були представлені в цьому районі завдяки майстрам з Месопотамії.

Найбільше неолітичне поселення в Йорданії знаходиться в Ейн-Газалі в Аммані. Багато будівель там було поділено на три окремі райони. Будинки були прямокутними і мали кілька кімнат, деякі з оштукатуреними підлогами. Археологи відкрили черепи, вкриті штукатуркою та бітумом, на всій території Йорданії, Ізраїлю, Палестинських територій та Сирії. Як вважається, статуя, виявлена в Ейн-Газалі, має вік 8000 років. Трохи більше одного метра заввишки, вона зображає жінку з величезними очима, худими руками, випираючими колінами і детальним обрисами пальців.

У період Енеоліту (4500-3200 до н. е..), почали виплавити мідь і використовувати її для виготовлення сокир, наконечників стріл і гачків. Переважало вирощування ячменю, фініків, маслин та сочевиці, розведення овець і кіз, а не полювання. Спосіб життя мешканців пустелі, ймовірно, був дуже схожим на той який ведуть сучасні бедуїни.

В епоху Енеоліту в долині річки Йордан з'являються значніші поселення серед яких варто відзначити Тулейтат Хасул. Стіни будинків були зроблені тут з висушених на сонці глиняних цеглин; дахи з дерева, очерету і бруду. Деякі мали кам'яні фундаменти, і багато мали великий Центральний двір. Стіни найчастіше пофарбовані з яскравими образами людей в масках, зірками і геометричними мотивами, які можуть бути пов'язані з релігійними переконаннями.

Багато сіл побудовані в період ранньої бронзової доби (3200-1950 до н. е..) мали просту інфраструктуру для поставки води, а також оборонні укріплення, ймовірно, призначені для захисту від набігів сусідніх кочових племен.

В Баб аль-Дра у Ваді-араба, археологи виявили більше 20 000 катакомб з декількома камерами, а також будинки з сирцевої цегли, що містять людські кістки, кераміку, прикраси і зброю. Сотні дольменів, розкиданих по горах датуються пізнім Енеолітом і ранньою бронзовою добою.Scheltema, H.G. (2008). Megalithic Jordan; an introduction and field guide. Amman, Jordan: The American Center of Oriental Research.

Хоча писемність була винайдена перед 3000 р. до н. е. у Єгипті і Месопотамії, вона не використовувалася в той час в Йорданії, Ханаані та Сирії, хоча археологічні дані свідчать про те, що місцеві жителі вели торгівлю з Єгиптом та Месопотамією.

Під час середньої бронзової доби (1950—1550 до н. е.), на Близькому Сході зростає міграція. Торгівля продовжувала розвиватися між Єгиптом, Сирією, Аравією, Ханааном і Йорданією, в результаті розповсюдження технологій та інших ознак цивілізації. Бронза — сплав міді та олова, дозволила виробляти більш міцні сокири, ножі  та інші інструменти і зброю. Великі осілі спільноти починають виникати в Північній і Центральній Йорданії, в той час як південь був заповнений кочівниками.

В той час починають зявлятися нові фортифікаційні споруди такі як Амманська Цитадель, Ірбід і Пелла. Міста були оточені фортечними стінами земляними насипами, схили були вкриті твердою штукатуркою, що робило підйом слизьким і складним. Пелла була обнесена масивними стінами і сторожовими вежами.

Археологи зазвичай датують кінець середньої бронзової доби близько 1550 р. до н. е., коли Гіксоси були вигнані з Єгипту в час правління 17-ї та 18-ї династії. Низка міст в Ханаані та Йорданії були знищені за цей час.

Залізна Доба Найвидатнішими королівствами Йорданії в період Залізної доби були Аммон, Моав та Едом (Ідумея). Амоніти мали свою столицю в Раббат Амман. Моавітяни оселилися губернаторстві Керак зі столицею в Кір-Моав (Керак). Ідумея розташовувалося на півдні Йорданії і на півдні Ізраїлю, а її столицею був Бозрах. Царство Аммон зберегло свою незалежність від Ассирійської імперії, на відміну від всіх інших царств в регіоні, які були завойовані.

Близько 840 р. до н. е, Меше, цар моавитян, повстав проти «дому Давида». Моав розташовувався на схід від Мертвого моря, приблизно в 70 кілометрах на південь від Аммана. Ця битва записана в Біблії в 2 Книзі Царів в розділі 3. Біблійна історія підтверджується Моавітянським каменем, який був знайдений в йорданському місті Дібан (Dhiban) в 1868 році. Ця Знахідка вказує на те, що моавітянам належать написи на синюватому базальтовому камені.

Класичний період

В період Пізньої Античності спостерігається підйом Набатейського королівства ( Аль-Анбата) зі столицею в Петрі, яка була кордоном Римської імперії і ввійшла в її склад в 106 р. н. е.. Під час греко-римського періоду, низка напівнезалежних міст-держав Йорданії, об'єдналися в декаполіси (десятимістя) в тому числі серед них були: Гераса (Джераш), Філадельфія (Амман), Рафана (Абіла), Діон (Капітоліас), Гадара (Умм Кайс) і Пелла (Ірбід).

Середньовіччя До VI ст. в якості візантійських федератів тут панував бедуїнський рід Саліхідів, а потім Гассанідів. На початку 7-го століття, територія сучасної Йорданії ввійшла в нову арабо-Ісламську Імперію Омеядів (перша мусульманська династія), яка правила на Близькому Сході з 661 до 750 р. В той час, Амман, сьогоднішня столиця Королівства Йорданія, став головним містом у «Джунд Дамаск» (військовий район Дамаска) та став резиденцією губернатора провінції. Насправді, назва «Аль-Урдун» (Йорданія) була використана Омеядами після грошової реформи і введення мідних монет на початку 8-го століття і таким чином з'являється найраніше офіційне використання сучасної назви держави. Крім того в цей же час, були знайдені і свинцеві печатки з арабською фразою «Halahil Ardth Аль-Урдун» (Майстер Землі Йорданії). Таким чином, використання назв Аль-Урдун/Йорданія та Амман датується, принаймні, першими десятиліттями арабо-мусульманського захоплення регіону.

За спадкоємців Омеядів, Аббасидів (750—1258), Йорданія опинилася на периферії імперії через гео-політичний зсув, який стався, коли Аббасиди перенесли свою столицю з Дамаска в Ель-Куфа, а потім в Багдад.

Після падіння Аббасидів, частини Йорданії перебували під владою різних держав та імперій, включаючи хрестоносців, а також османів, що захопили велику частину арабського світу до 1517 року.

Османське панування У 1516 році Османські війська вторглися в Левант та взяла його під контроль. У сільських поселеннях Йорданії спостерігається період відносного благополуччя в 16 столітті, але пізніше вони були знову занедбані. В наступних століттях османського панування регіон практично не контролювався, а управління ним зводилося  до річного збору податків. Це призвело до недовгої окупації Ваххабітськими силами (1803—1812), ультраортодоксального ісламського руху, що виник в Неджі в Саудівській Аравії. Ібрагім-Паша, син губернатора Єгиптського еялету за підтримки османського султана, скинув Ваххабітську владу в успішній кампанії між 1811 і 1818. У 1833 році Ібрагім-Паша встановив своє правління. Його репресивна політика призвела до невдалого селянського повстання у Палестині в 1834 році. Трансйорданські міста Ель-сіль і Ель-Карак були знищені силами Ібрагіма Паші за переховування палестинського лідера повстання. Влада Єгипту згодом поступилася місцем прямому Османському пануванню. Російські переслідування сунітських мусульман черкесів в Черкесії, змусили їх іммігрувати в цей регіон в 1867 році, де вони створюють у невеликій частині країни етнічні анклави. Постійний тиск і переслідування жителів регіону спричинили зменшення чисельності населення, єдиним чисельним населенням були кочівники бейдуїни. Бедуїнські поселення з невеликою чисельністю населення були у Джераші, Ірбіді, Ель-Караці, Недорозвиненість міського життя в Йорданії пояснювалась тим, що бедуїни здійснювали набіги на поселення і міські жителі змушені були платити їм, щоб залишатися в безпеці. Йорданія знаходиться на маршруті, який вибирають мусульмани для паломництва у Мекку, це допомогло населенню економічно, коли османи побудували Хіджазьку залізницю, що з'єднує Мекку і Стамбул у 1910 році. Для зменшення напруги утворено Каракський мутасаррифат. Посилення Османського гніту спровокувало племена бедуїнів до повстання. Найбільш помітними повстаннями були Шубацьке та Каракське, вони були пригнічені з великими труднощами.

Емірат Трансйорданія