Іва́н Іллі́ч Мондок (21 травня 1893 — 8 грудня 1937, Ленінградська область) — політичний діяч у Підкарпатській Русі, депутат Народних Зборів Чехословацької республіки.

Біографія

Народився в селі Руський Грабовець (нині село в Словаччині), українецьОстання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937—1938 роках: В 2 т. — 2-е вид., доопрац. і доп. — Київ: Сфера, 2003. ISBN 966-7841-40-5 (Т. 1) ISBN 966-7841-68-5. — С. 97—105, 330, 331, 361, 828, 937.

Після закінчення початкової школи в рідному селі навчався в Ужгороді, де здобув середню освіту. 1910 вступив до Ужгородської вчительської семінарії, однак 1913 був виключений через зв'язки з лівими організаціями.

Упродовж 1913—1915 років працював учителем у школі села Убля (нині село в Словаччині). Одночасно був сільським нотарем. Із грудня 1915 перебував на військовій службі в угорській армії, у складі якої брав участь у Першій світовій війні. Наступного року потрапив у полон на російському фронті. Під час перебування в таборі полонених в Астрахані (нині місто в РФ) потрапив під вплив агітаційної кампанії проти російського самодержавства й більш тісно познайомився з більшовицькими ідеями.

Наприкінці 1917 вступив до лав Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків) і став добровольцем Червоної гвардії. 1918 року Мондок приїздив до Москви, де брав участь у 1-му Всеросійському з'їзді комуністів-революціонерів. Тут він познайомився з лідерами угорських комуністів Б. Куном та Т. Самуелі й став активістом Угорської комуністичної секції при ЦК РКП(б).

У вересні 1918 був слухачем Московської школи угорських пропагандистів, після чого його направили працювати до Угорщини — у Будапештський секретаріат групи комуністів Руської Крайни, який діяв при ЦК Комуністичної партії Угорщини. Також Мондок розгорнув діяльність зі створення партійних осередків на території тодішньої Закарпатської України, проте після поразки «червоної диктатури» Б. Куна був змушений виїхати до Австрії. Повернувшись 1920 до Закарпаття, став одним із лідерів новоствореної Міжнародної соціалістичної партії Підкарпатської Русі, заснував і редагував газету «Правда», пізніше — «Календар „Карпатської Правди“».

Після утворення крайового комітету Комуністичної партії Чехословаччини (КПЧ) він залишався на керівних посадах політичної організації, 1923–29 був членом ЦК КПЧ. 1924 та 1925 обирався депутатом до чехословацького парламенту від КПЧ. Був делегатом IX з'їзду КП(б)У (грудень 1925), 6-го Конгресу Комінтерну та членом Міжнародної контрольної комісії виконкому Комінтерну (див. Інтернаціонал Комуністичний).

Мондок дотримувався українофільської, але прорадянської орієнтації. Як і інші лідери КПЧ, неправдиво висвітлював події, що відбувалися в УСРР, вихваляв комуністичний режим. Водночас був противником радикально-лівих позицій. Зазнав гонінь за антидержавну діяльність. 1930 з рекомендацією від ЦК КПЧ він виїхав у СРСР, де навчався в одному з харківських інститутів. Намагався підтримувати тісні зв'язки із закарпатськими комуністами, сприяв організації місцевих партійних кадрів для навчання в СРСР. У Харкові 3 листопада 1933 року Мондока заарештували і звинуватили у співпраці з Українською військовою організацією та шпигунстві на користь чеської розвідки, за що дістав 5-річне покарання.

Був в'язнем Соловків, де покараний вдруге — рішенням окремої трійки УНКВС по Ленінградській області від 25 листопада 1937-го (вирок — найвища кара). Масовий розстріл в'язнів Соловецької тюрми особливого призначення (грудневого етапу 1937 року), як доводять російські пошуковці, виконано, імовірно, в Ленінградській області: згідно з актом, страчений 8 грудня (за деякими даними — 9 грудня) Дзеркало тижня. Україна. № 1(197), 2015. Сергій Шевченко. Володимир Удовенко: дві дати розстрілу. Реабілітований.

Примітки

Джерела та література Токар М. Ю. Мондок Іван //

Література Борці за велику справу: Активні діячі революційного руху на Закарпатті: Короткий бібліографічний покажчик. Ужгород, 1986 Магочій П. Р. Формування національної самосвідомості: Підкарпатська Русь (1848—1948). Ужгород, 1994 Довганич О. Роки лихоліття: невідомі сторінки і трагічні долі. Ужгород, 1995 Павленко Г. В. Діячі історії, науки і культури Закарпаття: Малий енциклопедичний словник. Ужгород, 1999 Токар М. Ю. Проукраїнські політичні партії Закарпаття в 1919—1939 роках. Ужгород, 2001.