Со́пів — село в Україні, у Печеніжинській селищній громаді Коломийського району Івано-Франківської області.
Географія Село лежить по обидва боки річки Сопівка — правої притоки Пруту, що належить до басейну Дунаю.
На схід від Сопова, нижче за течією Пруту, знаходиться центр міста Коломия, а його західне передмістя відокремлене від села річкою Прут. На лівому березі річки розташовані паперова фабрика, пивзавод, трохи далі від річки — сирзавод і хлібокомбінат міста Коломия.
Відстань від Сопова до обласного центру автомобільними шляхами — близько 67 км (по прямій — приблизно 45 км), до Києва — близько 640 км.
Природа Рельєф села акумулятивний, рівнинний, утворений наносами річок Прут і Сопівка.
Село лежить на другій і третій терасах Пруту. У центральній частині із заходу на схід розроблена вузька долина Сопівки із невеликою заплавою. Заплава складена переважно з піщано-галькового алювію з розрідженою лучною і чагарниковою рослинністю, слаборозвиненими дерновими кам'янисто-супіщаними ґрунтами. Тераси Пруту характеризуються рівним рельєфом, складеним суглинковим та гальковим алювієм значної потужності. На правому березі Сопівки рельєф підвищується на південний захід. Тут починаються схили підгірської області структурно-ерозійних низькогір'їв, які утворені на піднятих складках внутрішньої зони Передкарпатського крайового прогину. Переважають низькі хребти (абсолютні висоти в середньому 300 м, відносні висоти над долиною Пруту — 120 м). Характерне сильне розчленування, яке посилюється складом порід косівської і долинської світ. Вони легко розмиваються підземними і річковими водами, піддаються зсувам на схилах долин і горбів.
Територія села входить до Карпатської геосинклінальної області, точніше другої її частини Передкарпатського крайового прогину. Він заповнений потужною товщею уламкових порід: пісковиків, конгломератів, глин, пісків, що виповнюють передові передгірні прогини матеріалами руйнування зростаючих гірських хребтів. Це підтверджують дані свердловини, поставленої в заплаві річки Прут: 50—100 м №, прутські шари глина піщана верхнєкосівська; 305 м №, вербівецькі шари глина; 330 м №, дністровські шари вапняк; 331 м №, дністровські шари вапняк з сіркою; 335 м №, барановські шари мергель.
Територія села входить у внутрішню частину Передкарпатського крайового прогину, яка утворилася на складчастій флішевій основі. Ця зона має складну лускувату будову, що характерна для південно-західної частини села, де проходить район периклінального занурення без слідів розривних порушень, складений сланцями і мергелями.
У долинах річок Сопівка і Прут добувають будівельні матеріали: пісок, гравій, валуни. У долині Пруту ведуться пошуки сірки (1988 р., Львівська геологічна партія).
На клімат села впливає географічне положення в помірному кліматичному поясі, наявність гірських хребтів Карпат на південному заході, перенесення повітряних мас. Ці фактори тісно пов'язані між собою. Місцевість має помірно-континентальний тип підсоння. Переважають північно-західні вітри (12,5 %). З ними пов'язане зм'якшення температури повітря і підвищення його вологості. На другому місці — кількість днів зі східними вітрами континентального типу (9 %). Значно рідше проникають арктичні повітряні маси. Абсолютна мінімальна температура повітря — −36°С, максимальна — +37,6°С, середньорічна − 7,30°С. Упродовж року випадає в середньому 658 мм опадів на 1 см² (1980 р.— 1 964 мм). Опади переважають влітку. У теплий період випадає 70 % опадів (на літо припадає 54 %, у червні — 17 % річної норми). Останні весняні приморозки припадають на початок травня (інколи, як у 1985 році — на початок червня), перші осінні приморозки — на початку жовтня. Безморозний період триває 150 днів. Сум температур понад +5°С=2920°, понад ^10°С=2550°. Весна тепла суха. Літо вологе. Днів із температурою понад +20°^14. Осінь починається теплим вереснем. Найхолодніша частина зими — січень. Снігове покриття триває 120 днів, але воно нестійке.
На північно-східній околиці села протікає з заходу на схід річка Прут. Тут вона має ширину заплави до 1 км, річище від 10 до 20 м, дно плоске і широке; лівий берег крутіший, швидкість течії в середньому 0,7—1 м/с. Режим — паводковий. Замерзає наприкінці грудня. Льодостав починається в лютому, триває від 1 до 50 днів. Найбільші підняття води бувають у літні місяці внаслідок зливових і затяжних дощів у горах. Навесні і влітку середній стік води становить 55-70, взимку — 10-15 %. До складу річкової води входять різні хімічні елементи, кількість яких змінюється залежно від погодних умов. В сум літні і зимові дні залишок у воді майже без змін. Він нижчий від допустимих норм для питної води в 3 і 3,5 рази. Коли тане сніг і бувають повені, сухий залишок збільшується, але норми не перевищує. У цей час вода отримує запах, знижується прозорість і збільшується кількість азоту, кислотність. У зимові дні підвищується твердість води внаслідок збільшення розчиненого кальцію, магнію. Влітку у воді 13-20 одиниць хлоридів, взимку — до 100 одиниць. У центральній частині села, із заходу на схід, протікає притока Лючки і Пруту — річка Сопівка. Впадіння відбувається за межами села. Долина Сопівки формувалася на другій терасі Пруту. її ширина 300—500 м, ширина заплави — 50-100 м, річище 12 м. Дно плоске, неглибоке. На території села правий берег крутіший, чітко виділяються меандри. Малоглинисті породи берегів легко розмиваються. Довжина Сопівки 24 км, у межах села — 9 км. На території села для побутових потреб використовують воду криниць, які знаходяться на акумулятивних терасах Пруту, що є водоносними горизонтами. Дзеркало підземних вод — на глибині 5-8 м. Поповнення запасів відбувається за рахунок інфільтрації атмосферних опадів, а також під впливом руслових вод Сопівки. Дебіт криниць 9 м8 год., при пониженні на 1,02 м. Сольовий склад і хімічні властивості вод задовільні. Із мікроелементів у воді відсутній фтор, що призводить до поширення серед населення карієсу зубів.
На низьких заплавах річки Прут поширені дернові глибокі карбонатні слабокам'янисті ґрунти. Вони утворилися на добре дернових алювіальних відкладах. Через це процеси опідзолення проявляються слабо. Ґрунти бідні на гумус (1,05 %). На високій заплаві залягають дернові слабопідзолисті глинуваті пилувато-легкоглинисті ґрунти з плямами кам'янистих. Вони утворилися на суглинкових алювіальних відкладах, підстелених з глибини 2 м піщано-гальковими відкладами. Відсоток гумусу — 2,37. Потребують азотних, фосфорних і органічних добрив (25—ЗО т/га).
У Сопові природна рослинність збереглася в південно-західній частині, де є ще лісові масиви. Це дубово-буково-ялицеві ліси, які поширюються на висоті 300—500 м над рівнем моря, у смузі дотику дубових, букових і ялицевих деревостанів. Деревостани двоярусні. У першому ярусі переважає ялиця, в другому — дуб звичайний та бук із домішкою граба і липи серцелистої; у підліску — ліщина, горобина, малина, калина, бузина червона, вовче лико. Провідні види трав'янистого ярусу: зеленчук, квасениця, маренка запашна, зубниця залозиста, переліска багаторічна, підмаренник Шультеса, папороті. У заселеній частині села майже не збереглася у непорушеному стані природна трав'яниста рослинність, оскільки більша частина розорана під угіддя. Серед трав'янистих формацій найпоширеніші луки, які займають площі заплав річок Сопівка і Прут. Тут ростуть осока, злакові трави: куничник наземний, пирій повзучий, волошка лучна, тонконіг лучний, щавель кислий, жовтець їдкий і повзучий.
Тваринний світ залежний від рослинного. У лісовому масиві фауна відповідає ландшафтній зоні лучно-лісового Передкарпаття, яка має перехідний характер від лісостепової до гірсько карпатської. Для іхтіофауни лісових ставків характерна присутність форелі, пічкура, верховодки, бистрянки.
Населення і заняття У 751 дворі Сопова мешкає 2328 осіб. З них — 50 учасників Другої світової війни, вдів — 33, репресованих — 15, багатодітних матерів — 12, 2 учасники ліквідації Чорнобильської аварії, 3 учасники війни в Афганістані. Живе також 58 одиноких людей, 29 малозабезпечених сімей. Соціальну пенсію одержують 42 особи, пенсію робітників і службовців — 237 осіб, колгоспну — 250 осіб. У селі є 342 пенсіонерки і 145 пенсіонерів. Приріст населення становить приблизно 10 осіб. У 1991 році народилося 28, померло — 21. У селі проживає 544 особи віком до 15 років. Жінок у Сопові — 1290, чоловіків — 1038.
Щороку погіршується екологічний стан села. Забруднені заплава і річище Сопівки, ліс, особливо навколо ставків. Хоча подвір'я селян чисті, але в багатьох місцях Сопова виникли сміттєзвалища.
У Сопові розташовані такі підприємства: Сопівське підприємство для забезпечення нафтопродуктами; Сопівське ремонтно-транспортне підприємство; Коломийське районне шляхово-ремонтне будівельне управління; Сопівський цех зрідженого газу; Сопівський завод залізобетонних виробів; Цех для виготовлення фруктового пюре; Меблевий цех; Ковбасний цех; Швацький цех; Тваринницькі ферми; Млин.
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська254199.57%російська100.39%румунська10.04%Усього2552100%
Історія В історичних джерелах Сопів згадується ще 1389 року."Zbiór dokumentów małopolskich. — Wrocław etc, 1965—1976. — Cz. 6. — S. 73. — Збірник документів малопольських (західноукраїнських). — Вроцлав, 1965—1976. — Ч. 6. — С. 73.
Пізніша згадка — у 1473 році в «Актах міських і сільських з часів Речі Посполитої „Польської“ з архіву т. зв. Бернардинського у Львові». Львів, 1868—1935, т. 12, стор. 352 — (латинською () мовою). В актах за 1443 рік записано, що село Сопів належало тоді галицькому каштеляну Янові (Іоанові) Колі з ДалеєваAkta grodzkie i ziemskie, T.12, s.118, № 1233. Власниками села після його смерті (1468 року) з 1473 року спільно були брати Ян, Павел, Пйотр Коли.Kiryk F. Kola (Koło) Paweł h. Junosza // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków, 1967. — T. ХІІІ/2, zeszyt 57. — S. 286. Правдоподібно за походженням з дрібного княжого або боярського роду, якого визнали польські власті. Ці згадки наводить у своїй праці відомий польський історик і юрист Пшемислав Домбковський.
У податковому реєстрі 1515 року документується 8 ланів (близько 200 га) оброблюваної землі та ще 3 лани — тимчасово вільноїŹródła dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. — Warszawa : Skład główny u Gebethnera i Wolffa, 1902. — S. 173. .
Легенда про Сопів Цікаву історію Сопова подає Томенко Олекса (нині покійний), який вів свої записи протягом багатьох років. Як краєзнавець, він мав дивний сон, котрий спонукав випитати старих людей, коли повстало село Сопів і його назва, і все те зафіксувати на папері. У цьому сні він зустрічав своїх предків — односельців. Ось його розповідь: "Я мав сон. Уздрів великий вогонь. Я побіг до вогню. Хати горіли. Люди бігали і виносили, що могли. Аж бачу в однім місці багато людей гасять вогонь. Приходжу. Вони гасять млин і кричать гасити, аби домолоти корець жита, бо не буде що їсти. Потім усі мешканці зібралися на «Поликах», нижче Щербанюка Миколи. І тут на «Поликах» є їх багато. Є між ними уряд, який призначає кожному зокрема, де має будуватись. Всім призначено місце тут, де ми тепер живемо. Я в сні приступаю до їх солтиса (бо так його називали): «Призначте мені місце на будову». Він показує мені рукою аж у Коломиї, коло гімназії: «Бо ти ще молодий, мусиш ся учити і написати про нас…».