Нафтохімічний комплекс у Хазірі — підприємство нафтохімічної промисловості в індійському штаті Гуджарат. Одне з п'яти піролізних виробництв компанії Reliance Group (поряд з установками в Джамнагарі, Вадодарі, Дахеджі та Наготане — усі на північно-західному узбережжі Індії).

Початок історїі майданчику Розвиток нафтохімічного майданчику в Хазірі (портове місто на східному узбережжі Камбейської затоки в гирлі річки Тапті) почався із запуску в 1991 – 1992 роках виробництв моноетиленгліколю (потужність 100 тисяч тонн на рік), поліетилену (160 тисяч тонн), мономеру вінілхлориду (160 тисяч тонн) та полвінілхлориду (160 тисяч тонн), при цьому головну сировину для них – етилен та дихлоретан (останній є напівфабрикатом мономеру вінілхлориду) на той момент доправляли танкерами.

В 1996-му ввели в дію виробництво поліпропілену потужністю 360 тисяч тонн.

Базові виробництва У 1997-му ввели в експлуатацію базове виробництво – установку парового крекінгу з потужністю по етилену 700 тисяч тонн на рік. Як сировину вона використовувала naphtha (фракція легких рідких вугленводнів С5 – С9), споживаючи його до 2,5 млн тонн на рік. Станом на середину 2010-х років установка могла випускати вже 825 тисяч тонн етилену, крім того, піроліз важкої (як для нафтохімії) вуглеводневої сировини забезпечував виробництво пропілену (365 тисяч тонн на рік) та бутадієну (140 тисяч тонн).

У 2010-х роках завдяки «сланцевій революції» в США на ринку з'явився великий ресурс етану. З метою покращення рентабельності Reliance Industries вирішила розпочати імпорт цього газу з подальшим використанням на кількох піролізних установках. Етан доставляється на спеціально споруджених під цей проєкт надвеликих етанових танкерах у порт Дахедж (дещо північніше Хазіри), після чого транспортується трубопроводом Дахедж — Наготане, який на своєму шляху до штату Махараштра проходить повз Хазіру. В останній навесні 2017 року розпочали модернізацію установки, яка дала можливість заміщувати частину газового бензину етаном (втім, така операція призвела б до зменшення виходу пропілену та бутадієну).

Станом на 2025 потужність установки рахувалась вже як 1200 тисяч тонн етилену та 500 тисяч тонн пропілену на рік, при цьому в 2024/2025 фінансовому році фактично виробили 960 тисяч тонн етилену та 409 тисяч тонн пропілену.

З піролізної фракції С4 виділяють бутадієн та 1-бутен (останній використовується як ко-полімер), а наявний у фракції С4 ізобутилен реакцією з метанолом перетворюють на високооктанову паливну присадку — метилтретинний бутиловий етер (MTBE). Станом на 2025-й потужність цього напряму становила 210 тисяч тонн бутадієну, 80 тисяч тонн 1-бутену та 200 тисяч тонн MTBE на рік, а виробництво в 2024/2025 році склало 163, 45 та 125 тисяч тонн відповідно. Залишок фракції С4 використовують як компонент зрідженого нафтового газу (ЗНГ, пропан-бутанова фракція) з річною потужністю 246 тисяч тонн.

Фракція С5 поверталась до піролізних печей, проте в середині 2010-х запроєктували можливість виділення з неї таких продуктів, як піперилен, ізопрен та дициклопентадієн. В 2024/2025 фінансовому році при проєктній потужності по фракції С5 та її деривативам у 215 тисяч фактично отримали 137 тисяч тонн.

Одночасно з установкою парового крекінгу в 1997 році стала до ладу установка ароматичних вуглеводнів, яка здійснює риформінг отриманих з піролізного виробництва фракцій С6 – С8. Первісно вона мала потужність у 350 тисяч тонн на рік, а станом на 2025-й досягнула проєктного показника у 285 тисяч тонн бензену, 236 тисяч тонн толуену та 198 тисяч тонн суміші ксиленів на рік. Фактичне виробництво у 2024/2025 фінансовому році склало 206 тисяч тонн бензену, 84 тисячі тонн толуену та 47 тисяч тонн суміші ксиленів.

Станом на 2025 рік проєктна потужність по фракції С9 та отриманим на її основі полімерам становила 100 тисяч тонн при фактичному виробництві у 2024/2025 році 83 тисячі тонн.

Нарешті, ще одним продуктом є сировина для продукування технічного вуглецю – carbon black feedstock (CBFS), з проєктною потужність у 130 тисяч тонн та фактичному виробництві у 2024/2025 році 102 тисячі тонн.

Похідні виробництва Отримавши власне джерело етилену, майданчик продовжив розвивати орієнтовані на нього похідні напрями, річна потужність по яким станом на 2025-й досягнула 720 тисяч тонн моноетиленгліколю (та 240 тисяч тонн напівфабрикату – оксиду етилену), 78 тисяч тонн важких гліколів (диетиленгліколь, триетиленгліколь, суміш гліколів), 550 тисяч тонн поліетилену та 475 тисяч тонн мономеру вінілхлориду (і стільки ж полівінілхлориду). Фактичне виробництво у 2024/2025 фінансовому році склало 455 тисяч тонн моноетиленгліколю (120 тисяч тонн оксиду етилену), 57 тисяч тонн важких гліколів, 474 тисячі тонн поліетилену та 353 тисячі тонн мономеру вінілхлориду (357 тисяч тонн полівінілхлориду).

Крім того, в 1999-му узялись за створення власного виробництва дихлоретану, що потребувало великих обсягів хлору. В цьому випадку власник заводу в Хазірі вирішив покластись на зовнішніх постачальників, серед яких можливо відзначити компанію GACL, яка володіє в тому ж штаті хлорними заводами у Дахеджі та Вадодарі. Супутнім продуктом виробництва мономеру вінілхлориду є соляна кислота, потужність по якій досягнула 68 тисяч тонн на рік (а фактичне виробництво в 2024/2025 році – 44 тисяч тонн).

Потужність по поліпропілену станом на 2025-й становила вже 500 тисяч тонн, а фактичний випуск в 2024/2025 році дорівнював 434 тисячі тонн.

Частина бутадієну спрямовується на введений в експлуатацію у 2014 році завод стирен-бутадієнової резини потужністю 150 тисяч тонн на рік (друге виробництво такого типу в Індії після запуску на початку 2010-х лінії при крекінг-установці в Паніпаті).

Бензен частково йде на продукування циклогексану – потужність на 2025 рік 80 тисяч тонн, а фактичне виробництво в 2024/2025 році 58 тисяч тонн. Використовуючи ресурс ксилену та етилен, в Хазірі можуть продукувати 10 тисяч тонн парадиетилбензену на рік.

Поліестерний напрям Моноетиленгліколь, що став першим продуктом в історї майданчику, є одним з мономерів поліетилентерефталату (ПЕТ, найпоширеніший вид поліестерів). В 1997-му у Хазірі почали випуск другого мономеру – терефталевої кислоти – на двох лініях загальною потужністю 700 тисяч тонн на рік. В 2024/2025 фінансовому році додали третю лінію терефталевої кислоти потужністю 730 тисяч тонн на рік. Відбувалась модернізації й вже існуючих потужностей, так, станом на 2016 рік друга лінія могла випускати 510 тисяч тонн терефталевої кислоти, а загальний річний показник всіх трьох ліній рахувався як 1,7 млн тонн. Станом на 2025-й потужність майданчику по терефталевій кислоті рахувалась як 2,1 млн тонн на рік, а фактичне виробництво в 2024/2025 році склало 1,79 млн тонн.

Сировиною для терефталевої кислоти є параксилен, власні потужності по якому (у складі суміші ксиленів) невеликі, тому основні обсяги постачаються з інших належних тому ж власнику майданчиків у Джамнагарі та Паталганзі.

Частину зазначених мономерів з 1997-го споживало виробництво ПЕТ потужністю 80 тисяч тонн. Крім того, вже у 1996-му на майданчику з’явилась і наступна стадія технологічного ланцюжка – лінія поліестерного штапельного волокна потужністю 160 тисяч тонн на рік. Станом на середину 2010-х дозволена потужність майданчику рахувалась як 520 тисяч тонн ПЕТ та 420 тисяч тонн поліестерного волокна на рік.Salt of the Earth THE GACL SAGA

Інші відомості Енергетичні потреби комплексу забезпечує власна теплоелектроцентраль.

Примітки