Волочи́ський райо́н — колишній район на заході Хмельницької області. Центр — місто Волочиськ. Ліквідований 17 липня 2020 року і увійшов до складу Хмельницького району.
Географія Площа району становить 1,1 тис. км².
Межував на півночі з Теофіпольським, на сході із Красилівським і Хмельницьким, на півдні з Городоцьким районами Хмельницької області, на заході з Тернопільською областю (Лановецький і Підволочиський райони).
Територією району течуть річки Бужок, Грабарка, Збруч, Случ, Ушука та інші. У районі бере початок річка Південний Буг (біля села Кушнірівка Холодецької сільської ради). Через район проходять залізниця Гречани — Тернопіль і автошлях Ужгород — Тернопіль — Кропивницький — Донецьк.
У районі 3 об'єднаних громади і 6 сільських рад; 1 місто, 2 селища міського типу і 83 сіл.
Історія 1796—1923 — волость Старокостянтинівського повіту Волинської губернії Російської імперії. 1923—1930 — район Проскурівської округи Подільської губернії (до 1925) Української СРР. 1930—1932 — район республіканського підпорядкування 1932—1937 — район Вінницької області УСРР. 1937—1954 — район Кам'янець-Подільської області. 1954—1991 — район Хмельницької області Української СРР. 24.08.1991—17.07.2020 — район Хмельницької області України.
У січні 2009 року з обліку було зняте село Дзержинське.
Заселення земель Багаті землі басейну р. Збруч ще в давнину приваблювали наших предків. В околицях Волочиська відомо чимало стародавніх поселень. Є городища на березі р. Збруч, в Ожигівцях, Маначині, були поселення біля Копачівки, Видави, Бронзівки.
Волочиськ належить до стародавніх поселень. Спочатку це поселення називалось Волочище. Походить ця назва від слова «волочити», тобто перетягувати волок. За часів Галицько-Волинського князівства і в наступні віки тут проходив торговельний шлях з Заходу на Схід. Щоб перебратися через ріку і її заболочені береги купцям доводилось волочити свої вантажі. На цьому шляху (на лівому і правому березі Збруча) виникло два поселення з однойменною назвою — Волочище. Пізніше мабуть як молодше, поселення правого берега Збруча було перейменоване на Підволочиськ.
В стародавній період територію сучасного Волочиська заселяли слов'янські племена -волиняни. В IX і X ст. ця місцевість належала до Київської Русі, пізніше — до Галицько-Волинського князівства.
Середні вікі В 1241 році, цю місцевість захопили і спустошили монголо-татари, які йшли з Києва для загарбання Галичі. В1254-1255 роках галицько-волинські війська в районі Волочиська нанесли велику поразку монголо-татарам, після якої вони змушені були звільнити значну територію Волині і Поділля. Але через деякий час, внаслідок нової навали монголо-татар, територія Волочиська надовго попадає під іноземне іго.
В другій чверті XIV ст. місцевість Волочиська в складі Волині була захоплена Литовським князівством. В цей період Волочиськ входив до складу Кузьминського повіту. Який охоплював територію південної Волині.
Вперше згадується Волочиськ під назвою села Волочище в Подільському акті князів Збаразьких від 9 липня 1463 року. До цього село Волочище належало Волинському магнатові князеві Василю Збаразькому, після смерті якого, за подільчим актом 1463 року, воно перейшло у володіння його сина Семена Збаразького.
Недалеко від Волочиська в південній частині цього краю, проходив «Чорний шлях» один з головних шляхів татарських набігів на українські землі. В кінці XV століття кримська орда сильно спустошила Кузьминський повіт вціліла лише незначна кількість поселень.
Татари захопили і Волочиськ. Князі Збаразькі в 1572 році брали участь в битві з татарами під Вишнецем в результаті якої їм вдалося повернути назад собі Волочиськ.
В 1518 році Волочиськ переходить по спадщині у володіння маршалку землі Волинської князю Костянтину Івановичу Острозькому. Але незабаром він знову повертається у володіння князів Збаразьких. В 1545 році Волочиськом володіє князь Михайло Збаразький. З цього часу село в документах іменується вже Волочиськом.
В всередині XVI ст. у Волочиську розвивається торгівля, він починає торгувати з іншими містами України. Сюди приїжджають купці з міст Кременця, Збаража та інших. Кременецькі купці скаржились на князя Михайла Збаразького, що він у Волочиську велике мито від воза бере. У Волочиськ завозили гончарні, камінні, дерев'яні, залізні, текстильні і ремінні вироби, звідси вивозили зерно, худобу, шкіри.
Вступивши в торговельні зв'язки з містами України, Волочиськ зростає економічно. В 1557 році поміщик князь Владислав Андрійович Збаразький одержав від уряду право на закладання у Волочиську містечка. В 1583 році у Волочиську (він уже в документах іменується містечком) нараховувалось 135 димів і 675 жителів. В цей час Волочиськ перетворюється у торгівельно-ремісниче містечко багато жителів якого займаються торгівлею і ремісництвом.
Так в 1563 році в містечку було 23 ринкових двори, що займалися перекупкою, 16 ремісничих дворів, з яких 3 двори лубників і 3 пекарів. Широкого розвитку набуває мукомольне виробництво і ґуральництво. У волочиському маєтку в 1570 році було 8 млинів і 8 гуральних котлів.
В 1569 році Волочиськ попадає під іго нових іноземних завойовників — польських панів. З цього часу аж до 1793 року містечко входило до складу Кременецького повіту Волинського воєводства.
Жорстока експлуатація поміщиків, часті напади іноземних загарбників розоряли населення містечка. Як свідчать документи того часу населення Волочиська в 1580 році сильно потерпіло від пожежі. Польські жовніри спалили майже все містечко, люди стали настільки бідними, що навіть через три роки після цього не могли сплатити податку. В 1583 році в містечку, крім торгівельно-ремісничих домів, нараховувалось 42 бідних халупи, жителі яких вели злиденний спосіб життя.
В південну Волинь в 1593 році вторглися кримські татари, які суцільно спустошили міста і села цього краю. В 1595 році в районі Волочиська загін С. Наливайка розгромив ватагу кримських татар.
З метою дальшого пригноблення українського народу польський уряд створює в кінці XVI ст. на Волині волості. З цього часу Волочиськ стає волосним центром. До складу Волочиської волості в 1629 р. Входило 14 навколишніх сіл: Поляни, Головчинці, Канівка, Морозівка, Лозова, ст. Рзія, Супрунів. Мислова, Нимиренці, Федірки, Завалійки, Курники, Криваченці і Промна, в яких разом із Волочиськом нараховувалось 409 димів. В самому Волочиську тоді було 198 димів. Волочиськом з усіма прилеглими до нього селами володів великий волинський магнат князь Юрій Збаразький каштелян Краківський.
Зі смертю Ю. Забаразького погас рід князів Збаразьких і Волочиськ по спадщині в 1631 р. Переходить у володіння князів Вишневецьких.
Панська шляхта, нові магнати в другій чверті XVII ст. значно посилили гноблення жителів містечка. Життя ставало нестерпним. Це обумовлювало активну участь місцевого населення у визвольній війні українського народу в 1648—1654 рр. Волочиськ був у змові з Запорізьким військом. Він стає центром організацій визвольного руху у волості. На поч. 1648 р. у Волочиську був створений таємний осередок, який готував повстання проти польської шляхти. Тоді ж місцеві жителі вбили шляхетського пана.
Жителі містечка зазнали не тільки національного, але й релігійного гніту польської шляхти, яка сильно насаджувала католицизм.
Тому у визвольну війну активно включилося і православне духовенство. На польському суді козацький посланець по організації селянських повстань Ярема Концевич зізнався: «У Волочиськах є піп, два сини якого у козаках — вони убили свого пана».
У вересні 1648 року козацькі війська Богдана Хмельницького, розгромивши польську армію під Пилявцями, звільнили Волочиськ з-під польсько-шляхетського ярма. Та радість людей була не довго. В травні 1649 р. польські війська під командуванням коронного гетьмана Ланцкаронського пройшли поблизу Волочиська і укріпилися в Купелі. Козацькі війська в червні 1649 року знову вигнали поляків з цього краю. В цей час частина козацьких військ Б. Хмельницького, переслідуючи противника, пройшла із Меджибоша через Волочиськ на Зборів.
В 1653 році через Волочиськ знову пройшли козацькі війська Б. Хмельницького, що вирушили із Бара до Жванцю. Але Волочиськ не був возз'єднаний з Росією в 1654 р. За Зборовським договором він залишився і надалі під владою шляхетської Польщі.
В 1653 р. в край з під Жванця ринули татарські орди. Вони спалювали будівлі вбивали і забирали в полон людей.
В липні 1657 року біля Волочиська польські війська під командуванням Чарнецького напали на відступаючий козацький загін Ю.Ракоція, який переправлявся через р. Збруч. Козаки розвалили греблі і залили долину водою, чим ускладнили переправу і наступ полякам.
Незважаючи на величезні спустошення, вчинені татарами, турками і польсько-шляхетськими військами в 17 ст. Волочиськ не припинив свого існування.
З затуханням роду князів Вишневецьких з 1695 р. Волочиськом по спадщині став володіти їх родич Юзеф Потоцький, воєвода Київський. В 1772 р. Юзеф Потоцький продав Волочиськ разом з іншими маєтками коронному маршалу Фрідріху Мошинському за 1700тис. злотих. Фрідріх Мошинський був один з великих польських магнатів, власністю якого було 1694 тис. десятин землі. 30682 кріпаки, багато крамниць і промислових підприємств.
XVIII – XIX століття В березні 1793 р., в результаті другого розділу Польщі, Волочиськ назавжди був воз'єднаний з рідними українськими землями. З березня 1793 року по травень 1795 р. Волочиськ входив до складу Ізяславського намісництва, після цього до Базалійського повіту Подільської губернії, а з серпня 1797 року аж до 1923 року, будучи центром Волочиської волості, належав до Старокостянтинівського повіту Волинської губернії.
8 серпня 1795 року у Волочиську була створена митниця. З того часу Волочиськ стає важливим пунктом у зовнішній торгівлі Росії. Через цю митницю вивозили з Росії різні сільськогосподарські продукти, велику рогату худобу, вовну. Із-за кордону переважно з Австрії ввозили камінні вироби, точила, коси, скло, столярні вироби, меблі, цитрусові, мінеральні води. На заході Росії з сухопутних митниць Волочиську належало перше місце по вивозу зерна. У 80 роках 19 століття звідси щорічно вивозили по 4-6 мільйонів пудів зерна пшениці й жита, А всього вивіз товарів у 1879—1883 рр. В середньому складав 11,7 млн карбованців. У Волочиську в 60 роках 19ст. Постійно перебувало до 60 комісіонерів закордонних купців, які заключали торговельні угоди з російськими купцями.
В кінці 18 і на початку 19 ст. граф Фрідріх Мошинський заклав у Волочиську волосний банк, збудував п'ятиповерховий кам'яний палац, приміщення школи, а також збудував палац на 4 версти на схід від містечка, поклавши цим самим початок новому поселенню, яке було названо його іменем — Фрідрихівкою. В 1866 році в с. Фрідрихівці уже налічувалося 58 дворів і 167 ревізьких душ (дорослих чоловіків).
До початку 19 ст. населення містечка було зовсім не писемним, до цього часу тут не було ніяких шкіл. Лише в 1801 році у Волочиську була відкрита однокласна школа, в якій навчалась невелика кількість дітей багатих міщан.
Перед початком війни з наполеонівською Францією, за розписом М. І. Кутузова, в 1805 році у Волочиську розміщався Санкт-Петербурзький козачий полк Першої (Подільської) армії, якою командував М. І. Кутузов.
З 1816 року Волочиськом став володіти далекий родич Фрідріха граф Гнат Мошинський, в якого у цьому маєтку в 1823 році налічувалось 2352 чоловіки кріпаків. Пізніше небагато часу Волочиськом володів його син Петро Мошинський.
Волинський губернський маршалик Петро Мошинський брав участь у декабристському русі. Він належав до таємного «Товариства об‘єднаних слов‘ян», організованого на Волині. Головною метою цього товариства було звільнення народу від самодержавства і кріпосництва.
У Волочиськ П. Мошинський не повернувся, бо дружина від нього відмовилася і, не чекаючи його повернення, вийшла заміж за другого. Волочиськ залишився у її володінні, а пізніше став власністю її дочки — Юзефії Мошинської.