Я́ковлєв Олекса́ндр Микола́йович (2 грудня 1923, дер. Корольово, Ярославська губернія — 18 жовтня 2005, Москва) — радянський і російський політичний діяч, публіцист, академік РАН, один з головних ідеологів, «архітекторів» Перебудови.

Учасник Німецько-Радянської війни. Член Комуністичної партії з 1944 року по серпень 1991 року, член і секретар ЦК КПРС (1986—1990), член Політбюро ЦК КПРС (1987—1990). У 1995—2000 Голова Російської партії соціальної демократії.

Біографія

Дитинство Народився 2 грудня 1923 року в селі Корольово Ярославської губернії (нині Ярославський район, Ярославська область) в селянській родині. Батько — Микола Олексійович, мати — Агафія Михайлівна.

У 1938—1941 роках навчався в школі в селищі Красниє Ткачі (Червоні Ткачі) .

Учасник війни Учасник Німецько-Радянськогої війни. Яковлєв був призваним на військову службу Ярославським РВК незабаром після закінчення середньої школи, 6 серпня 1941 року. За спогадами самого О. М. Яковлєва, він служив рядовим у навчальному артилерійському дивізіоні, потім був зарахований курсантом 2-го Ленінградського стрілецько-кулеметного училища, евакуйованого з Ленінграда в Глазов.

Після закінчення училища 2 лютого 1942 року лейтенант Яковлєв був зарахований в діючу армію. Служив командиром взводу на Волховському фронті в складі 6-ї бригади морської піхотиЯковлев, Александр Николаевич // Кто есть кто в мировой политике / Редкол.: Кравченко Л. П. (отв. ред.) и др. — :Политиздат, 1990. С. 550. ISBN 5-250-00513-6.. У серпні 1942 року був важко поранений і евакуйований у тил на лікування. До лютого 1943 року перебував у госпіталі, після чого був демобілізований через хворобу.

Партійна робота У 1944 році вступив у ВКП(б)Яковлев Александр Николаевич 1923 г.р. podvignaroda.ru . Після демобілізації Яковлєв обіймав посаду старшого викладача та начальника кафедри військової та фізичної підготовки Ярославського педагогічного інституту ім. К. Д. Ушинського (листопад 1943 року — листопад 1944 року). Одночасно він навчався в ЯГПИ на історичному факультеті. Не закінчивши інститут, він в жовтні 1945 року був направлений на навчання у Вищу партійну школу при ЦК ВКП(б). Однак навчання тривало недовго, і в 1946 році у зв'язку з реорганізацією ВПШ А. Н. Яковлєв був направлений в розпорядження Ярославського обкому ВКП(б).

З 1946 року протягом двох років Яковлєв працював інструктором відділу пропаганди і агітації Ярославського обкому КПРС, далі — до 1950 року — членом редколегії обласної газети «Северный рабочий» («Північний робочий»). У 1950 році був затверджений заступником завідувача відділу пропаганди і агітації Ярославського обкому КПРС, а в наступному році — завідувачем відділу шкіл і вузів того ж обкому партії.

У 1953 році Яковлєва переводять до Москви. З березня 1953 по 1956 рік він працював інструктором ЦК КПРС — у відділі шкіл; у відділі науки, шкіл і вузів.

У 1956—1959 роках Яковлєв був направлений в Академію суспільних наук при ЦК КПРС, де навчався в аспірантурі на кафедрі міжнародного комуністичного і робочого руху.

З 1958 по 1959 роки стажувався в Колумбійському університеті (США). На стажуванні Яковлєв був в одній групі з співробітником КДБ Олегом Калугіним. Науковим керівником Яковлєва в США був  — автор концепції політичного плюралізму, один із знаних антикомуністів і політологів.

У 1960 році закінчив аспірантуру Академії суспільних наук при ЦК КПРС, захистив кандидатську дисертацію по темі: «Критика Американської буржуазної літератури з питання зовнішньої політики США 1953—1957 рр.» під керівництвом академіка Євгена Михайловича Жукова.

З квітня 1960 по 1973 рік знову працював в апараті ЦК КПРС (у відділі пропаганди ЦК) — почергово інструктором, зав. сектором, з липня 1965 року — першим заступником завідувача відділу пропаганди ЦК КПРС (призначення підписав Брежнєв), протягом останніх чотирьох років виконував обов'язки завідувача цього відділу. Одночасно (з 1966 до 1973 року) входив до складу редколегії журналу «Комунист» («Більшовик»).

У 1967 році захистив докторську дисертацію по темі: «Політична наука США і основні зовнішньополітичні доктрини американського імперіалізму (критичний аналіз післявоєнної політичної літератури з проблем війни, миру і міжнародних відносин 1945—1966 рр.)».

Стояв у джерел організації другої програми Всесоюзного радіо — радіостанції «Маяк», яка розпочала мовлення у 1964 році. У серпні 1968 року був направлений до Праги, де в якості представника ЦК спостерігав за ситуацією під час вторгнення військ країн-учасниць Варшавського договору до ЧехословаччиниНа смерть А. Н. Яковлева Русский биографический институт, 25.10.2005. Повернувшись через тиждень в Москву, в бесіді з Л. В. Брежнєвим виступив проти зняття А. Дубчека.

Наприкінці 1960-х — початку 1970-х виступав за розвиток в СРСР соціології як науки, зокрема підтримував діяльність Ю. О. Левади, Б. А. Грушина і Т. І.Заславської.

У 1971—1976 роках був членом Центральної ревізійної комісії КПРС.

У листопаді 1972 року опублікував у «Літературній газеті» свою знамениту статтю «Проти антиісторизму»Александр Яковлев «Против антиисторизма» «Литературная газета», 15 ноября 1972 г., в якій виступив проти націоналізму (зокрема в літературних журналах). Стаття загострила і так існуючі суперечності в середовищі інтелігенції: між «західниками» і «почвенниками». У зв'язку з критикою статті з боку Михайла Шолохова і після відповідного обговорення питання на Секретаріаті і в Політбюро ЦК, в 1973 році Яковлєв був відсторонений від роботи в партійному апараті і направлений послом у Канаду, де пробув 10 роківЯковлев, Александр Николаевич  // Энциклопедия «Кругосвет».. У роки перебування в Канаді здружився з прем'єр-міністром країни П'єром Трюдо, Трюдо називав своїх синів російськими іменами Міша (Михайлик) і Саша (Сашко) на знак любові до російської культури.

У 1983 році член Політбюро ЦК КПРС, секретар ЦК КПРС М. С. Горбачов відвідав Канаду, відновив знайомство з Яковлєвим, а потім наполіг на його повернення в Москву.

У 1984 році Яковлєв був обраний депутатом Верховної Ради СРСР.

Влітку 1985 року став завідувачем відділу пропаганди ЦК КПРС. У 1986 став членом ЦК КПРС, секретарем ЦК, який курирує питання ідеології, інформації і культури, на червневому (1987) пленумі — членом Політбюро, У 1989 році був обраний народним депутатом СРСР.

Директор ІСЕМВ У 1982 році помер академік Микола Іноземцев — директор Інституту світової економіки і міжнародних відносин. Кандидатура Яковлєва була запропонована Михайлом Горбачовим, «який близько познайомився з ним під час підготовки свого візиту до Канади 17—24 травня 1983 р.». За підтримки тодішнього генерального секретаря ЦК КПРС Юрія Андропова, Костянтина Черненка та Андрія Громико, також за сприяння Петра Федосєєва, Андрія Олександрова та Георгія Арбатова в травні 1983 року був призначений директором ІСЕМВPOST SCRIPTUM (Из воспоминаний академиков А. Н. Яковлева, Е. М. Примакова и В. А. Мартынова) — з книги . «ИМЭМО. Портрет на фоне эпохи» . — : «Весь мир», 2004. — 572 с. — ISBN 5-7777-0279-1. (альтернативним кандидатом був С. М. Меньшиков).

В період керівництва Яковлєва (1983—1985) інститутом була спрямована записка до ЦК КПРС про доцільність створення в СРСР підприємств з участю іноземного капіталу, а в Держплан СРСР — записка про насування економічній кризі і про поглиблення відставання СРСР від розвинених західних країн.

Станіслав Меньшиков згадував, що з приходом до влади Андропова «було прийнято рішення про підготовку нової редакції Програми КПРС», за його твердженням, директор ІСЕМВ Яковлєв «фактично очолював групу з підготовки нової програми партії».

Ідеолог Перебудови Влітку 1985 року Яковлєв став завідувачем відділу пропаганди ЦК КПРС. У 1986 році був обраний членом ЦК КПРС і став секретарем ЦКПомічником у Секретаря ЦК О. Н. Яковлєва працював В. А. Кузнецов, син разстріляного по «ленінградській справі» О. О. Кузнецова., який курирував спільно з Є. К. Лігачовим питання ідеології, інформації і культури. Виступав за всебічний розвиток зв'язків із західними країнами, а також з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону і Близького Сходу (зокрема, і з ІзраїлемКак вспоминал И. Земцов: «Ответственным за развитие наших [советско-израильских] связей многие годы был и Александр Яковлев, у которого мы нашли полное понимание». — Елена Новосёлова Добро и зло надели маски «Российская газета» — Федеральный выпуск № 4645, 23.04.2008).

Крім своїх основних обов'язків Яковлєв брав активну участь у розробці та реалізації економічних і політичних реформ в СРСР, супроводжував Горбачова у ряді закордонних відряджень.

Сприяв публікації в СРСР творів Набокова, Солженіцина, Рибакова, Приставкіна, Дудинцева, виходу на екрани близько 30 раніше заборонених стрічокФЕДОР РУМЯНЦЕВ «Демократам нужно учиться у Яковлева»  gazeta.ru, 18.10.05. Ініціатор рішення Політбюро ЦК КПРС у травні 1988 року про видання на базі видавництва «Правда» та журналу «Вопросы философии» («Питання філософії») раніше заборонених праць російських філософів.

Сприяв відновленню відносин між радянською державою та православною церквою, повернення РПЦ Оптиної пустені, Толгського монастиряБ. Н. Колодиж Цена утраты. Год без Александра Николаевича Яковлева // Воспоминания об Александре Яковлеве, 15.10.2006. , за що був нагороджений церковним орденом преподобного Сергія Радонезького.

У 1987 році брав активну участь в чищенні радянського генералітету по справі Матіаса Руста, сприяв призначенню на посаду міністра оборони Дмитра Язова. Рекомендував призначити головою КДБ Володимира Крючкова, з яким був близько знайомий ще з часів спільної роботи в 60-х роках в ЦК КПРС.

На XIX Всесоюзній конференції КПРС очолив комісію, що підготувала резолюцію «Про гласність». У серпні 1988 року здійснив візит до Латвійської РСР, де схвалив діяльність місцевої влади і неформальних організацій. На вересневому (1988 р.) Пленумі ЦК КПРС йому було доручено курирувати від ЦК КПРС зовнішню політику СРСР.

З жовтня 1988 року — голова Комісії Політбюро ЦК по додатковому вивченню матеріалів, пов'язаних з репресіями 1930—1940-х і початку 1950-х років.

У 1989 році був обраний народним депутатом СРСР. На II з'їзді народних депутатів СРСР у грудні 1989 року Яковлєв зробив доповідь про наслідки підписання в 1939 році Договору про ненапад між СРСР і Німеччиною («пакту Молотова — Ріббентропа») і таємних протоколів до нього. З'їзд прийняв резолюцію (після повторного голосування), що вперше признала наявність секретних протоколів до Пакту (оригінали були знайдені тільки восени 1992 року) і засудила їх підписання.

7 травня 1991 року в газеті «Радянська Росія» було опубліковано відкритий лист «Архітектор біля руїн» Геннадія Зюганова, що була адресована Яковлєву, в ньому містилася різка критика політики Перебудови«Клише „архитекторы перестройки“ относится к числу понятий публицистического происхождения. В массовый оборот оно вошло после публикации летом 1991 года в газете „Советская Россия“ публицистической статьи Г. Зюганова „Архитектор у развалин“, которая содержала резкую критику А. Яковлева» (д-р філос. наук , Перестройка — зафасадный анализ. «Архитекторы перестройки» «Духовное наследие», № 13, 1995 г., ООО «РАУ-Университет»)..

З березня 1990 року по січень 1991 року — член Президентської Ради СРСР. На наступний день після призначення на цю посаду подав заяву про вихід зі складу Політбюро і складання з себе обов'язків секретаря ЦК. На XXVIII з'їзді КПРС відмовився від висунення на пост Генерального секретаря. Після розпуску Президентської ради був призначений старшим радником Президента СРСР. Подав у відставку з цієї посади 29 липня 1991 року, розійшовшись з Горбачовим у баченні перспектив Союзу (Яковлєв виступав за конфедерацію). У липні 1991 року створив, разом з Едуардом Шеварднадзе, альтернативний до КПРС Рух демократичних реформ. 15 серпня 1991 року був виключений з КПРС[ http://yeltsin.ru/uploads/upload/newspaper/1991/nzv08_17_91/index.html «Независимая газета» № 97, 17 августа 1991] (за іншими даними, сам вийшов з партії 17 серпня того ж року).