Історія євреїв Києва - хронологічний розвиток соціально-економічного, культурно-релігійного та інших аспектів життя єврейської громади у Києві.
Євреї у Стародавньому Києві
Точно не встановлено, коли перші євреї з'явилися в Києві. Велика ймовірність того, що євреї були присутні в місті в другій половині IX століття, коли місто-фортеця знаходилося під контролем Хазарського каганату. Можливо, саме в цей період на Подолі виникла перша єврейська громада. Її присутність позначена на більш пізніх давньоруських картах Подолу під назвою "Козари". Крім того з ІХ століття Київ був важливим пунктом на одному з торгових шляхів єврейських «купців-раданітів» (купці-раданіти або радхоніти - мандрівні єврейські купці, які протягом раннього Середньовіччя контролювали торгівлю між ісламським Сходом і християнською Європою по Шовковому шляху і іншим торговим маршрутам. Створили торгову мережу, що простягалася від Китаю та Індії до Західної Європи).
Однак перші документальні джерела, які фіксують існування єврейської громади в Києві, датуються тільки Х століттям. Найдавніший з них увійшов до історіографії під назвою «Київський лист». Документ був виявлений серед великої колекції давньоєврейських манускриптів, перевезених в кінці ХІХ століття в Кембридж з генізи при синагозі Бен-Езра в Каїрі. Київський лист являє собою невеликий (22,5 х 14,4 см) шматок пергаменту, на якому написано 30 рядків єврейського тексту, що містить розповідь про трагічну історію Яакова бен Ханукки і прохання до громад надати йому допомогу. У тексті міститься найперша згадка топоніма «Київ» у письмових джерелах. Лист виявив професор Чиказького університету гебраїст Норман Голб. Пізніше він залучив до вивчення документа професора Гарвардського університету Омеляна Пріцака, і в 1982 році вчені опублікували спільну монографію з перекладом та інтерпретацією цього документа.
Лист написаний староєврейською мовою. Київський лист був підписаний керівниками і шанованими членами громади. Завдяки цьому документу стало відомо 11 імен євреїв, які жили в Києві в Х столітті. Можливо, брати Хануки були членами хозарської єврейської громади (юдеїзованими хазарами), члени якої жили в урочищі Козари (згадується в Іпатіївському літописі). Урочище в 945 році розташовувалося неподалік від місця впадання річки Почайни в Дніпро, тобто в районі нинішньої Поштової площі. Не виключено, що саме хозарські євреї приїхали до князя Володимира, щоб схилити його до навернення Русі до юдаїзму. Місія зазнала невдачі.
Про присутність євреїв у Києві в XI — XII століттях свідчать давньоруські літописи. Цікава інформація міститься в Іпатіївському літописі. Там наявні дві назви: «жидовський» квартал і «жидовські» ворота, які згадуються в 1146 та 1151 роках як місця, що з’єднували «місто Ярослава» з Копировим кінцем. Саме остання територія була місцем тривалого проживання євреїв у Києві. Важливим джерелом є нариси мандрівника Птахія з Регенсбурга (Птахія з Регенсбурга (XII ст.) — єврейського мандрівника. Останній мешкав в Регенсбурзі. Близько 1175 року відправився в тривалу подорож, в ході якої відвідав Польщу, Київську Русь, країну половців, Крим, Хазарію, Грузію, Вірменію, Курдистан, Вавилонию, Сирію і Ерец-Ісраель. Під час своїх мандрів Птахія записував свої враження, проте книга про його подорожі була написана не ним самим, а тими, хто чув від нього ці розповіді), «Житіє» засновника і ігумена Києво-Печерської Лаври Феодосія. Про наявність єврейської громади свідчать топоніми – Жидівські ворота, Козари.
За часів київських князів Ізяслава Мстиславича та Святополка Ізяславовича дослідники простежують покровительство з боку князівського столу київським євреям. Останні переважно займалися торгівлею і лихварством. За великого князя Ізяслава євреї змогли перенести ринок з Подолу в горішню частину міста.
Відомий мандрівник і письменник Біньямін з Тудели (Біньямін з Тудели (Вініамін I) (друга половина XII ст.), єврейський мандрівник. Подорожні записи, зроблені Біньяміном під час його багаторічної подорожі, розпочатої в 1159 році (за іншими, менш обґрунтованим, даними — у 1166 г.) і завершенною в 1172 або 1173 р. лягли в основу його книги «Подорож р. Веніаміна»), він назвав Київ «великим містом». В Іпатіївському літописі є кілька згадок про події, які пов'язані з єврейською історією Києва: розповідь про пожежу в Києві, в тому числі і в єврейському кварталі; про київське повстанні 1113 року, яке супроводжувалося грабунками в єврейському кварталі.
У XII столітті в Києві жив раббі Моше, який листувався з лідером єшиви в Багдаді Шмуелем бен Алі ха-Леві і підтримував зв'язок з відомим французьким талмудистом Яаковом бен Меїром Тамом. Єврейська культура була добре відома жителям стародавньої Русі. Це відбилося навіть в давньоруському фольклорі: {| И спрогóворит Владимир стольно-киевский: „Ай же ты, Добрынюшка Никитич млад! А бери-ка ты гусёлышки ярóвчаты, Поподёрни-ка во струнки золочёные, По уныльному сыграй нам, по умильному, Во другой сыграй да по весёлому.“ Как берёт Добрыня во белы́ руки Те звончáтые гусёлышки ярóвчаты, Поподёрнет да во струнки золочёные, Заиграет стих Еврейский по уныльному, По уныльному да по умильному – Во пиру все призадумались, Призадумались да позаслушались. Заиграл Добрыня по весёлому, Игрище завёл от Ерусóлима, Игрище другое от Царя́-града, Третие от стольна града Киева – Во пиру́ привёл всех на весельице Вольга Всеславьевич. Билина перша. (Перекладення. З російського народного епосу. Василь Авенаріус (1839-1923) http://omskmark.moy.su/publ/essayclub/versethics/2014_v_p_avenarius_volga/87-1-0-2069 . Все вищевикладене дозволяє з упевненістю говорити про повноцінне єврейське життя - матеріальне і духовне, на київських пагорбах в Х - першій половині XII століть.
У 1124 році у Києві відбулася велика пожежа, в результаті якої постраждав і Жидівський квартал. Як і всі інші мешканці Києва, євреї, безперечно, зазнали втрат і за міжусобних війн та захопленнях міста князями у 1169, 1175 і 1203 роках. Руйнування Києва військом Батия в 1240 році призвело до практично повного припинення життя в місті.
Єврейське життя за часів Князівства Литовського, Королівства Польського і Речі Посполитої
З XIV по XVII століття Київ входив до складу Князівства Литовського, Королівства Польського і Речі Посполитої. Привілеї князя Вітовта, які датуються 1388-1389 роками, на багато років сталі правовим засновком для регулювання юридичних, господарсько-економічних, соціально-суспільних відносин між правителем і євреями, між євреями і городянами-християнами, між самими євреями. 1495 року київські євреї разом з іншими були вигнані за межі Великого князівства Литовського. 1503 року їм дозволили повернутись, то у 1507 король і великий князь Сигізмунд І підтвердив привілей 1388 року.
Згідно з привілеями, євреїв було прирівняно до бояр, євреї підпорядковувалися великому князю. Євреї отримали право проживати окремими громадами, вони могли дотримуватися свого віросповідання. У Польщі євреям було також надано свободу віросповідання, можливість селилися на землях, що належали королю або вельможам. Ряд правових документів, забезпечував євреям повну автономію. І хоча в цих державах також бували зміни в "єврейської політиці" - тимчасові вигнання з міст, раптові збільшення податків, позбавлення прав на певні ремесла, проте цей період був відносно благополучним для єврейських громад, в тому числі і для київської.
У цей час тут жили відомі рабини, талмудисти, вчені. Наприклад, Моше Київський II, або вчений Захарія Бен Аарон га-Коген, автор праць з астрономії та філософії, перекладач трактатів Маймоніда. Саме тоді було сказано: «світло Тори йде з Києва». Однак після входження міста до складу Московського царства (1654 рік), в якому євреям жити заборонялося, їм довелося покинути місто.
Період Хмельниччини і Гетьманщини Внаслідок повстання під проводом Богдана Хмельницького єврейська громада Києва як така зникла. Частина загинула, інші представники громади втекли до земель, що контролювалися королівським урядом і магнатами, також євреї часто хрестилися, чим рятували своє життя й майно. З огляду на це важко прослідити діяльність євреїв-викхрестів Києва.
Відповідно до указу імператриці Катерини І євреїв було вигнано з Києва (як із інших міст підвладних Росії). 1743 року імператриця Єлизавета I відкинула клопотання про надання євреям дозволу оселятися й провадити економічну діяльність на підросійських землях України.
Від Катерини ІІ до Миколи І
28 грудня 1791 року вийшов указ Катерини II, в якому визначалася територія, де євреям було "дозволено жити і займатися промислом". Пізніше ця територія отримала назву "смуга осілості" і стала символом гноблення єврейського населення в Російській імперії. Однак на початку указ не був дискримінаційним, він вирішував юридичну проблему - давав дозвіл "особам юдейського віросповідання" жити в імперії. Пізніше, євреям було заборонено жити поза "смуги осілості". Київ в "смугу осілості" не входив, тому можливість перебування там євреїв залежала від волі царюючих осіб. Під час правління Катерини ІІ євреям було дозволено жити в Києві. Автор нарису "К истории евреев в Киеве" Авраам Коперник писав: {| В 5533 (1794) году вышел царский указ, разрешающий сынам Израиля поселяться и торговать в Киеве и его окрестностях. И открылись перед ними врата города, и поселились сыны Израиля в Киеве. Местом же их проживания был район на Печерской горе. Это разрешение было дано в 1794 году (по их летоисчислению) и не давало ни сна, ни покоя коренным торговцам. И начали они писать поклепы в правительство, чтобы изгнать евреев из Киева, потому, что во-первых это разрешение противоречит привилегиям, которые запрещают евреям как жить в Киеве, так и торговать в нем; во-вторых из-за проживания евреев в Киеве умножились неразбериха, ссоры и разногласия в городе. Правительство же не обратило внимания на эти слова и просьбы, и 22 января 1810 года милостивый Александр I (пусть будет благословенна его память) вынес указ. В соответствии с общеизвестным от 1774 года указом «разрешено евреям приезжать в Киев, селиться и торговать в нем». На тот момент 450 евреев проживают там, и в соответствии с указом от 1801 г., было «запрещено изгонять их из города»Авраам Коперник. К истории евреев в Киеве. У цей період було засновано єврейське кладовище, яке розташовувалося на території сучасного Ботанічного саду ім. Гришка. Були засновані перші єврейські громадські структури, зокрема, молитовний будинок, похоронне братство Хевра-Кадіш. Однак через 33 роки євреї Києва знову були змушені покинути місто. 2 грудня 1827 року за розпорядженням Миколи І був виданий указ "Про заборону євреям постійного перебування в Києві і про висилку їх з оного": {| 1) Евреи не могут иметь в Киеве ни постоянного пребывания, ни заведений для отправления их обрядов или промышленности, ни записываться в тамошнее градское общество. 2) Евреи купцы 1 и 2 гильдии могут туда приезжать на контракты и ярмарки и торговать во время оных в лавках; но им воспрещается давать доверенности евреям купцам 3 гильдии и мещанам для того, чтобы сие последние под таковым предлогом не пользовались там промыслами, им запрещенными... 3) Приезжающим на контракты и ярмарки, по окончании оных, никакой отсрочки не давать, а приезжающим по делам вышеозначенным допускать оную не далее 6 месяцев. 4) Евреи, имеющие ныне в Киеве оседлость или только приписанные к сему городу, должны в течение одного года переписаться в другие города, открытые для постоянного их пребывания. 5) Евреям, выводимых из Киева, кои имеют дома, земли, лавки и другую недвижимую собственность в городе, предоставить оные продать в течение двух лет; но если они в продолжение сего срока имение не продадут, то оценивать оное от Правительства и в течение трех месяцев продать с публичного торга в пользу хозяев имения… .