Військова історія Швеції охоплює період від об'єднання Швеції у епоху вікінгів і донині. Швеція протягом приблизно тисячі років мала неперервний державний суверенітет та брала участь у численних війнах.

У найстарішому шведському історичному джерелі — «Хроніці Еріка», написаній у 1320-х рр. — описані війни шведів зокрема із тавастіанцями (мешканці історичної області Гяме, Фінляндія) та карелами. У Середні віки Швеція воювала передусім із Данією та Новгородом. Вона також потерпала від внутрішніх конфліктів між родами, що бажали правити країною. У XVII столітті Швеція перетворилася на велику імперію і до її складу увійшли майже усі території на узбережжі Балтійського моря; втім, згодом військові успіхи Швеції почали слабшати, і у 1809 році Фінляндія як частина Швеції відійшла до Російської імперії. Після Швеція брала участь у війні, що спалахнула проти Наполеона. Останньою війною, яку вела Швеція, була війна 1814 року проти Норвегії, яка зміцнила унію між двома країнами.

Швеція зберігала нейтралітет за часів Першої світової, Другої світової та Холодної війни, проте шведські добровольці брали участь зокрема у громадянській війні у Фінляндії та у Зимовій війні. Також Швеція брала участь у численних миротворчих операціях ООН; вона є учасницею Скандинавської бойової групи Європейського Союзу.

У Швеції наразі зафіксовано найдовший мирний період між нині існуючими державами — вона не брала участі у війнах із 15 січня 1814 року (208 років) після втрати великої частини своїх території у Наполеонівських війнах. Це можна пояснити частково географічним положенням Швеції, частково більш довгими періодами відносного миру у Європі та всьому світі, відомих як Pax Britannica (1815-1914) та Pax Europaea/Pax Americana (з 1950 року), і частково неприєднанням до військових рухів між світовими війнами і нейтралітетом в обох світових війнах.

Давні часи та епоха вікінгів У давні часи Швеція у військовому та юридичному плані була чітко розділена на провінції та дві держави: державу свеїв та державу гетів. Цей поділ, принаймні на папері, зберігався до XVIII—XIX століття, адже королів часто називали правителями над «свеями, гетами та фінами» (шв. «Svealand, Götaland, Finland»).

У численних оповідках згадуються війни між свеями та гетами, переможцями у яких стали свеї. Втім, історики допускають, що могла існувати навіть угода щодо об'єднання Швеції під назвою свеїв, щоб таким чином стати більш сильною та відомою державою.

Багато ісландських саг розповідають про численні родинні розбрати, проте Ісландія була дещо специфічною країною, якщо врахувати те, що там зібралося декілька впливових родин, які були незадоволені владою у Скандинавії. Тому можна логічно допустити, що подібні випадки траплялися і у Швеції, проте, можливо, вони не були такими поширеними, як в Ісландії.

За часів раннього Середньовіччя багато вікінгів брал участь як у торгівлі, так і у спустошливих рейдах. За століття до того для організації військ у різних частинах країни використовувалася система лейдангу. Про єдину уніфіковану шведську державу тоді ще не можна було говорити: місцеві командуючі визнавали короля правителем, якщо взагалі це робили, тому королів могло бути декілька. Першим королем Швеції, про якого маються найточніші дані, був Улоф ІІІ Шетконунг, якого також вважають першим охрещеним королем Швеції. Однією з найвизначніших битв, у яких брала участь Швеція, була зокрема битва під Сволдером, що відбулася у 1000 році, у ході якої Улоф ІІІ Шетконунг разом із данським королем Свеном І Вилобородим переміг норвезького короля Олафа І Трюґґвасона. Заради охрещення досі язичницької провінції Смоланд у 1120-х рр. було організовано окремий похід.

Язичники з узбережжя Балтійського моря та новгородське військо часто нападали на Швецію у ХІІ—ХІІІ століттях; окрім цього країна у цей час також потерпала від внутрішніх конфліктів. У 1187 році карели зруйнували Сігтуну — найважливіше на той час місто Швеції. У 1217 та 1226 роках «язичники зі сходу» здійснили два походи до регіону озера Меларен. Ті ж карели у 1257 році здійснили другий зафіксований в історичних джерелах похід до Швеції. У 1259 році Папа Олександр IV схвалив шлюб шведського короля Вальдемара та Софії Данської, племінниці данського короля Хрістоффера для того, щоб краще та ефективніше протистояти наступним нападам язичницьких племен на шведські села та церкви. У свою чергу шведи разом із католицькою церквою ходили у військові походи проти фінських племен та Новгороду, проте це не заважало шведам з іншого боку укладати угоди із іншими ворогами: наприклад, у 1240 році шведи разом із фінами, тавастіанцями та норвежцями здійснили похід проти Новгороду, який закінчився Невською битвою. Поширення католицької віри пізніше привело до т. зв. другого хрестового походу в Фінляндію з Уппланду проти тавастіанців, який відбувся приблизно у 1249—1250 роках. У 1293 році шведи здійснили т. зв. третій хрестовий похід в Фінляндію проти карелів. Ймовірно, у 1150-х рр. шведи разом із католицькою церквою здійснили т. зв. перший хрестовий похід в Фінляндію, але достовірність цього факту є сумнівною.

Середні віки У Середні віки Швеція воювала передусім з Данією та Новгородом. Окрім цього Швеція потерпала від внутрішніх війн між родами, що прагнули королівської влади. Війни спричиняли також взаємні сутички між Швецією і Норвегією та спроби експансії території у регіоні півдня Фінської затоки. 25 % воєн, що вела Швеція у Середні віки, були громадянськими.Sundberg, Medeltidens svenska krig s.11

У ХІІІ столітті велася боротьба за шведську корону між династіями Еріків та Сверкерів. Після битви при Гестілрені боротьба закінчилася на користь династії Еріків. У 1332 році король Магнус IV Еріксон придбав у Данії землі Сконе, Блекінге, острови Вен та Лістер; декілька років потому король Вальдемар IV Аттердаг відвоював ці території у ході своєї польової кампанії. У 1249–1250 рр. почався хрестовий похід на чолі із Біргером Ярлом. Після закінчення війни Швеція здобула нові території у Фінляндії: кордон проходив від Гямеенлінни до річки Кюмійокі. У 1293 році Торґільс Кнутсон починає новий хрестовий похід. У 1295 році кордон Швеції змістився від річки Кюмійокі до східної Карелії. Було закладено фортецю Корела, яку пізніше завоювали новгородці. Новий східний кордон Швеції тепер пролягав біля міста Виборг. За результатами Орєховського миру вперше встановився східний кордон Швеції. У 1397 році утворено Кальмарську унію, внаслідок якої Швеція об'єдналася із Данією та Норвегією. Держави мали одного правителя, проте більша влада все ж належала Данії, що і стало причиною розпаду унії у 1521 році.

Московсько-шведська війна (1495—1497) була результатом альянсу між Іваном III та Юганом, королем Данії, який вів війну проти шведського роду Стуре у надії отримати шведський трон. Іван III відправив князів Данила Щеню та Василя Шуйського на облогу шведського замку у Виборзі. Облога тривала три місяці і закінчилася, коли комендант замку підірвав свої запаси пороху, як розповідається про це у шведській хроніці. Наступного року московські воєводи Василь Косой та Андрій Челяднін фактично спустошили Шведську Фінляндію до самої Гямеенлінни. Інший загін прибув з моря та змусив фінів підкоритися. Стен Стуре Старший, який на той час був в Турку (Або), дізнавшись про московський похід та відправив військо у 2 тисячі осіб на чолі із Сванте Нільсоном на захоплення Івангорода — нової фортеці, яку збудував Іван III для захисту московської Інгерманландії від лицарів Ордену мечоносців. Фортецю було взято, але обороняти її протягом тривалого часу було неможливо — Сванте Нільсон запропонував передати її лицарям, проте вони відмовились. Тоді шведи підпалили її та відпливли додому. Після того, як шведським троном заволодів король Юган, бойові дії припинилися до 1508 року, коли Швеція та Росія уклали мирний договір на 60 років.

Початок правління династії Ваза На початку правління династії Ваза Данія-Норвегія була скандинавською наддержавою і Швеція неодноразово намагалася завоювати землі своїх країн-сусідів, щоправда, із перемінним успіхом.

Громадянська війна Війна за незалежність Швеції (1521—1523) — громадянська війна, у ході якої шведський дворянин Густав Ваза скинув з трону данського короля Кристіана ІІ як регента Кальмарської унії в Швеції. Густаву Вазі довелося придушити низку повстань до того, як він зміцнив свою владу; одним із таких було повстання Нільса Даке, що спалахнуло у 1542 році. Воно швидко поширилося на Смоланд, Еланд, лісові поселення на півночі Естерйотланду та на сході Вестерйотланду. До цього основою армії Вази були найманці. Даке та його бійці легко перемогли королівські війська, які не мали досвіду у боях у складнопрохідній лісовій місцевості. Повстання Нільса Даке продемонструвало потенціал армії, основою якої були місцеві рекрути, тому Густав Ваза ввів т. зв. старшу індельту.

За часів правління Густава Вази королівська влада поширилася на аристократів, католицьку церкву та витрати Ганзи. У 1554 році знову спалахнула війна проти Росії, яка закінчилася у 1557 році без змін кордонів. За часів Густава Вази королівська влада у Швеції стала спадковою і, коли він помер у 1560 році, його син Ерік XIV став королем без повстань зі сторони народу. У 1561 році частина Естонії потрапила під владу Швеції, інша територія — протягом 1581 року.

Фредерік ІІ захопив Ельвсборг у 1563 році. Ельвсборг був єдиним західним портом Швеції.

Данський король Фредерік ІІ у 1563 році сам намагався здобути шведську корону. У війні на кону також були балтійські країни та торгове панування на Блатійському морі. У війну проти Швеції долучилися також Польща та Любек. Данія намагалася атакувати товарний рух Швеції на Балтійському морі та напала на укріплення Ельвсборг, яке їм вдалося захопити вже на початку війни. Поляки нападали на Естонію, яка належала Швеції. Війна проти Швеції завершилася у 1563 році, коли Юган ІІІ, який підтримував поляків, скинув з трону свого брата Еріка. Війна проти Данії закінчилась у 1570 році укладенням Щецинського миру. Швеція відмовилася від територіальних претензій окрім всього іншого на Сконе та Готланд, Данія ж, зі свого боку, відмовилася від претензій на шведську корону та погодилася здати Ельвсборг Швеції за викуп.

Найпізнішою громадянською війною Швеції була (1598—1600). Її найбільшою битвою була битва при Стонгебру. Ці конфлікти можуть розглядатися як продовження 1596 року, яка була селянським повстанням в Остроботнії (Фінляндія).

Похід Делаґарді

Після того, як у 1589 році помер цар Федір І, який не мав по собі спадкоємців, помер у 1589 році, настав т. зв. Смутний час — багато хто був зацікавлений у наразі вільному московському престолі. Тоді шведський король Карл ІХ, який не хотів обрання царя, якого підтримає Річ Посполита, замість цього підтримав у боротьбі за московський престол кандидатуру Василя Шуйського. За те, що шведська армія на чолі з Якобом Делаґарді забезпечить здобуття трону Василем Шуйським, Швеція мала отримати Кексгольмський лен.

Спочатку шведський загін вирушив до Новгорода, де до нього долучилася армія на чолі із племінником Василя, Михайлом Скопіним-Шуйським. Загін чисельністю у 1000—1500 осіб був меншим, ніж очікував Делаґарді, проте загальна кількість солдат налічувала близько 15 тисяч. 2 травня 1609 року об'єднані московсько-шведські сили вийшли із Новгорода та вирушили до Москви проти армії Лжедмитрія ІІ, який був другим кандидатом на престол та зайняв столицю; по дорозі вони послабили облогу Троїце-Сергієвої лаври та розбили прибічників Лжедмитрія ІІ, який мав свій двір у Тушино під Москвою та був конкурентом Василя IV. Після перемоги над армією Лжедмитрія у другій битві при Твері Якобу Делаґарді вдалося узяти Москву. Проте деякі з тушинських бояр викликали Владислава IV зайняти московський трон, у той час як Скопіна-Шуйського отруїли на вимогу його дядька та суперника, князя Дмитра Шуйського.