Василь Пилипович Герасименко ( , Велика Бурімка — , Київ, Українська РСР, СРСР) — радянський воєначальник, перший і єдиний в історії народний комісар оборони Української РСР (1944—1945), генерал-лейтенант (1940). У 1944 році Герасименко виступав за створення українських збройних формувань (по типу Армії Людової) у складі Робітничо-Селянської Червоної Армії (РСЧА). Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання. Член ЦК КП(б)У (1940—1949).

Біографія Народився 11 (24 квітня) 1900 року в селі Великій Бурімці (тепер Чорнобаївського району Черкаської області) в селянській родині. У дев'ятирічному віці разом з матір'ю переїхав до родичів на Кубань, у станицю Березанську. Там 1912 року закінчив сільську школу, потім двокласне міське училище імені Герасима Нкіля в Катеринодарi. З 1912 року працював пастухом, наймитував у заможних селян.

У Червоній армії з 1918 року. Служив червоноармійцем загону Сорокіна, 1-го революційного полку, 229-го полку РСЧА. Був помічником командира взводу. Учасник громадянської війни, воював на Північному Кавказі та півдні Росії. Член РКП(б) з 1920 року.

У 1922 році закінчив курси командного складу РСЧА. З 1922 року служив командиром роти і командиром батальйону 110-го полку 37-ї стрілецької дивізії Білоруського військового округу.

У 1927 році закінчив Мінську об'єднану військову школу, в 1931 році Військову академію імені М. Фрунзе.

Від 1931 року — на штабній роботі: начальник 1-ї частини штабу 3-ї Кримської дивізії Українського військового округу, з 1932 року — начальник 1-ї частини штабу військового з'єднання 3072. У 1936—1937 роках — начальник штабу 95-ї стрілецької дивізії Київського військового округу.

З серпня 1937 року — командир 8-го стрілецького корпусу Київського особливого військового округу. Від 1938 року — заступник командувача військ Київського особливого військового округу — начальник Київського гарнізону.

Із липня 1940 року — командувач військ Приволзького військового округу. У 1940 році отримав звання генерал-лейтенанта. Командувач 5-ї армії під час Бессарабсько-Буковинського походу РСЧА.

На початку німецько-радянської війни у червні-липні 1941 року командував 21-ю, 13-ю арміями на Західному фронті. У вересні-листопаді 1941 року — заступник з тилу командувача військами Резервного фронту, помічник начальника тилу Червоної армії з постачання фронтів. Від грудня 1941 року — командувач військами Сталінградського військового округу. З вересня 1942 року до листопаду 1943 року — командувач 28-ю армією, що діяла на Сталінградському фронті, Південному фронті та 4-му Українському фронті. Очолювані ним війська відзначилися в Ростовській наступальній операції 1943 року і Мелітопольській наступальній операції 1943 та під час зайняття східних теренів України. З січня 1944 року — командувач військами Харківсьного військового округу. Від березня 1944 до липня 1945 року — командувач Київського військового округу.

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 11 березня 1944 призначений народним комісаром оборони Української РСР. Цей указ легалізував рішення, прийняте напередодні Ставкою Верховного Головнокомандування і Державним комітетом оборони (обидва органи очолював І. В. Сталін). Дослідники припускають, що своїм призначенням В. Герасименко певною мірою зобов'язаний Микиті Хрущову, з яким був добре знайомий ще з довоєнних часів. 1944 Герасименко року виступав за створення українських збройних формувань (по типу Армії Людової) у складі РСЧА.

13 листопада 1945 року рішенням Сталіна, як Верховного головнокомандувача Збройних Сил СРСР, генерал-лейтенанта В. Герасименка звільнено з посади наркома оборони України та командувача Київського військового округу й переведено до Риги, де розташовувалося командування Прибалтійського військового округу (ПрибВО). Таким чином Герасименко став першим та єдиним керівником Наркомату оборони УРСР.

В ПрибВО він служив на посаді заступника командувача округу — спочатку зі стройової частини, потім з військово-навчальних закладів. У Ризі В. Герасименко пробув до лютого 1947 року, відтак його послали на перепідготовку на Вищі академічні курси при військовій академії ім. Ворошилова. З травня 1949 року, після закінчення курсів, він знову в Ризі. У вересні 1953 року звільнений у запас за станом здоров'я.

Помер 13 лютого 1961 року. Похований в Києві на Лук'янівському військовому кладовищі (ділянка № 2).

Цікаві факти Василь Герасименко належав до того незначного числа генералів-українців, які не соромились свого українського походження та розмовляли рідною мовою. Останнє, щоправда, подекуди дратувало його колег-росіян. Скажімо, генерали І. Конєв і В. Толбухін через це між собою звали Герасименка не інакше, як «хохлом», і мали з ним не дуже приязні стосунки. Однак, мабуть, саме через це він був ідеальною фігурою для призначення на посаду наркома оборони України.

На честь Герасименка названі вулиці в російських містах Астрахань, Ростов-на-Дону, Еліста.

Див. також Міністерство оборони Української РСР Безрук Семен Федорович

Джерела та література Гриневич Л. В. Герасименко Василь Пилипович // О. С. Кучерук. Герасименко Василь Пилипович // Киевский Краснознаменный: История Краснознаменного Киевского военного округа 1919—1972. М., 1974; Гриневич В. Народний комісаріат оборони УРСР: наркомат, який ніколи не існував. В кн.: Історія українського війська (1917—1995). Львів, 1996.

Посилання www.uarmy.com.ua

Примітки