«Мене там немає» () — музичний драматичний фільм 2007 року режисера Тодда Гейнса, знятий за його сценарієм, написаним у співавторстві з Ореном Моверманом. Це нетрадиційний байопік, натхненний життям і музикою американського автора-виконавця Боба Ділана. У стрічці шість акторів зображають різні грані публічних образів Ділана: Крістіан Бейл, Кейт Бланшетт, Маркус Карл Франклін, Річард Гір, Гіт Леджер (останній фільм, який вийшов за життя актора) та Бен Вішоу. На початку фільму повідомляється, що він «натхненний музикою та багатьма образами Боба Ділана»; це єдина згадка про Ділана у фільмі, окрім пісенних титрів, і його єдиної появи на концерті 1966 року, який показується в кінці фільму.

У фільм використані нетрадиційні наративні засоби: сюжетні лінії семи різних персонажів, натхнених Діланом, перетинаються. Оригінальна назва взята з запису «I'm Not There» Ділана з збірки «The Basement Tapes» 1967 року, яка виходила офіційно до моменту появи альбому саундтреків фільму. Стрічка отримала загалом схвальні відгуки та з'явилась у кількох десятках найкращих списків фільмів за 2007 рік, посівши перше місце на думку «The Village Voice», «Entertainment Weekly», «Salon» та «Бостон глоуб». Особливу похвалу отримала Кейт Бланшетт, за свою роль вона була нагороджена Кубком Волпі за найкращу жіночу роль Венеційського кінофестивалю, премією «Золотий глобус» як найкраща актриса другого плану, а також була номінована на премію «Оскар» за найкращу жіночу роль другого плану.

Сюжет «Мене там немає» використовує нелінійну розповідь, переходячи між шістьма персонажами в окремі сюжетні лінії, «натхненні музикою та багатьма життями Боба Ділана». Кожен персонаж показує різні грані публічної персони Ділана: поет (Артюр Рембо), пророк (Джек Роллінз / отець Джон), злочинець (Біллі Мак-Карті), пройдисвіт (Вуді Гатрі), «мученик рок-н-ролу» (Джуд Квінн) та «зірка електронного звучання» (Роббі Кларк).

Виробничі нотатки, опубліковані дистриб'ютором The Weinstein Company, пояснюють, що фільм «драматизує життя та музику Боба Ділана як серію змінних персон, кожну з яких виконує інший актор — поет, пророк, злочинець, пройдисвіт, зірка електронного звучання, мученик рок-н-ролу, народжений згори — сім ідентичностей, переплетених разом, сім органів, які перекачують одну історію життя».

Артюр Рембо 19-річного Артюра Рембо допитують. Його таємничі відповіді розкидані по всьому фільму, зокрема зауваження про фаталізм, природу поетів, «сім простих правил життя в укритті» та хаос.

Вуді Гатрі У 1959 році 11-річний афроамериканський хлопчик, який називає себе Вуді Гатрі, перетинає Середній Захід на вантажному потязі. На гітарі з гаслом «Ця машина вбиває фашистів», він грає блюз та співає про застарілі теми, зокрема про профспілки. Одна жінка-афроамериканка радить йому замість цього співати про сучасні проблеми. Вуді атакують гобо і він ледве не тоне. Його рятує біла пара, яка приймає його. Вони вражені його музичними талантами, але Вуді тікає після телефонного дзвінка з центру виховної колонії штату Міннесота. Дізнавшись, що справжній Вуді Гатрі смертельно хворий, Вуді їде до Нью-Джерсі, щоб відвідати музиканта в лікарні.

Джек Роллінз / Отець Джон Кар'єра народного музиканта Джека Роллінза показана як документальний фільм, про який розповідали в інтерв'ю, зокрема співачка в жанрі фолк Еліс Фабіан. Джек стає зіркою фольклорної сцени в Гринвіч-Віллидж на початку 1960-х, отримавши славу протестними піснями. Він підписує контракт з Columbia Records, але в 1963 році, як тільки розгортається війна у В'єтнамі, він перестає співати протестні пісні і відходить від фолку, вважаючи, що це не впливає на реальні соціальні чи політичні зміни. Після вбивства Джона Ф. Кеннеді Джек напивається на церемонії, де він отримує нагороду від організації за громадянські права. У своєму виступі Роллінз зауважив, що побачив щось своє у вбивці Кеннеді Лі Гарві Освальді, що розлютило публіку. Він певний час переховувся, а в 1974 році вступив до курсу вивчення Біблії в Стоктоні, а потім з'явився народженим згори, осуджуючи своє минуле і ставши священнослужителем, виконуючи госпел під назвою «Отець Джон».

Роббі Кларк Роббі Кларк — 22-річний актор, який грає Джека Роллінза у біографічному фільмі «Піщина» 1965 року. Під час знімання у Гринвіч-Віллиджі в січні 1964 року він закохується у французьку художницю Клер і вони незабаром одружуються. «Піщина» стає хітом, а Роббі — зіркою, стосунки між Роббі та Клер стають напруженим, до того ж Клер помічає загравання чоловіка з іншими жінками. Під час суперечки 1968 року про те, чи можна змінити зло на світі, він вважає, що жінки ніколи не можуть бути поетами, що ображає Клер. Врешті-решт Роббі переїжджає з їхнього дому, після чого їде до Лондона на чотири місяці, щоб зняти трилер. Там він зраджує дружині з однією з акторок. Повідомлення Річарда Ніксона в січні 1973 року про Паризьку мирну угоду надихає Клер на розлучення. Вона отримує опіку над двома доньками, але дозволяє Роббі взяти їх у поїздку на човні.

Джуд Квінн Джуд Квінн — популярна колишня фолк-співачка, виступ якої з повним гуртом й електрогітарами на фестивалі джазової та фолкмузики в Новій Англії обурює шанувальників, які звинувачують її у продажності. Дорогою до Лондона, Джуд розпитує журналіста Кінана Джонса: чи все одно він піклується про людей? чи вважає, що фолкмузика не змогла досягти своїх цілей у соціально-політичних змінах? Джуд зазнає нападу працівника готелю, спілкується з «The Beatles», зустрічається зі своєю колишню Коко Рівінгтон, поетом Алленом Гінзбергом, який припускає, що Джуд «проданий Богові». Ставлячи запитання Джуд, Кінан зазначає, що її пісні використовуються як інструмент рекрутингу Партія Чорної Пантери і вважає, що Джуд відмовляється глибоко відчувати що-небудь через сором'язливість; Джуд ображається і покидає інтерв'ю. Під час виконання «Ballad of a Thin Man», Джуд освистують і називають «Юдою». На телебаченні Кінан зауважує, що, попри його заяви про грубе і безладне бродяче минуле, Джуд насправді — Аарон Джейкоб Едельштайн, представник середнього класу з передмістя, освічений син власника універмагу в Бруклайні. Зіткнувшись з низкою майбутніх європейських турне, Джуд по спіралі вживає наркотики і гине в аварії на мотоциклі.

Біллі Мак-Карті Злочинець Біллі Мак-Карті, який, як вважають, був убитий Патом Гарреттом, переховується у сільській місцевості Ріддл, штат Міссурі. Дізнавшись, що Гаррет планує знести містечко, щоб побудувати шосе, кілька містян покінчають життя самогубством, тоді Біллі починає протидіяти Гарретту. Гаррет впізнає в Біллі злочинця Біллі Кіда і кидає його у в'язницю. Друг Гомер допомагає йому втекти на вантажному потязі, де він знаходить гітару Вуді. Він робить зауваження щодо природи свободи та ідентичності.

Фільм завершується кадрами Ділана, який грає соло на гармоніці під час виступу наживо 1966 рокуAudio commentary by Todd Haynes, I'm Not There DVD, Two-Disc Collector's Edition, 2007, VIP Medienfonds 4 Gmbh & Co. Distributed by Genius Products, LLC..

У ролях

Основний склад Ці шість персонажів представляють різні аспекти життя та творчості Ділана.

Крістіан Бейл як Джек Роллінз / Пастор Джон. Джек Роллінз зображує Ділана під час його акустичної, «протестної» фази, що включає альбоми «The Freewheelin' Bob Dylan» та «The Times They Are A-Changin'». Виступ Роллінза, в якому згадується цитата Лі Гарві Освальда, із промови Ділана під час нагородження премією Тома Пейна від Національного комітету з надзвичайних ситуацій громадянських свобод у грудні 1963 рокуPart of Dylan's speech: «There's no black and white, left and right to me any more; there's only up and down and down is very close to the ground. And I'm trying to go up without thinking of anything trivial such as politics.» (). Пастор Джон втілює «народження згори» — період Ділана, коли він записав «Slow Train Coming» і «Saved». Кейт Бланшетт як Джуд Квінн. Квінн «уважно стежить за пригодами Ділана середини шістдесятих років» і його «небезпечна гра стає причиною екзистенційної кризи». Квінн — це втілення Ділана 1965–66 років, коли він перейшов до електрозвучання на Фольклорному фестивалі в Ньюпорті, що викликало суперечки, а тур Великою Британією з гуртом був освистаний. Цей період життя Ділана був задокументований Д. А. Пеннебейкером у фільмі «З'їж документ». На фольклорному фестивалі Квінн виконала рок-версію «Maggie's Farm» для обурених шанувальників народної музики; Ділан виконав цю пісню на Фольклорному фестивалі в Ньюпорті в 1965 році, що спровокувало освистання та суперечки. Деякі питання, які Квінн ставить на Лондонській прес-конференції, — це цитати з прес-конференції Ділана KQED у Сан-Франциско у грудні 1965 рокуDylan's 1965 press conference reproduced in: Hedin (ed.), 2004, Studio A: The Bob Dylan Reader, pp. 51–58.. Прискорена швидкість фільму в сцені Квінн, що грає з «The Beatles», перегукується зі стилем зображення Діка Лестера в фільмі «Вечір важкого дня». Відповідь Квінн Брюсу Грінвуду: «Як я можу відповісти на це питання, якщо у тебе вистачає нахабства запитати мене?» — походить від аналогічної відповіді Ділана репортеру журналу «Тайм» в документальному фільмі «Не оглядайся» Пеннебакера про тур Ділана 1965 року Англією. Сцена, в якій глядачі називають Джуд «Юдою», заснована на концерті в Манчестері 17 травня 1966 року та зафіксована в альбомі «Live 1966». Смерть Джуд Квінн зображує серйозну аварію на мотоциклі, у яку потрапив Ділан у 1966 році. Маркус Карл Франклін як Вуді. Персонаж — відсилка до юнацької одержимості Ділана фольклорним співаком Вуді Гатрі. Слоган «This machine kills fascists» («Ця машина вбиває фашистів») на корпусі гітари Вуді імітує напис на гітарі Гатрі. Річард Гір як Біллі Кід. Цей персонаж — відсилка на роль Ділана у вестерні Сема 1973 року «Пат Гарретт і Біллі Кід». Кінцевий монолог Біллі у фільмі перегукується з зауваженнями Ділана, зробленого в інтерв'ю 1997 року з Девідом Гейтсом для «Ньюсвік»: «Я не думаю, що я реальний для себе. Я маю на увазі, що сьогодні я думаю про одне, а завтра — про інше. Я змінююсь протягом дня. Я прокидаюся, і я одна людина, і коли я лягаю спати, я точно знаю, що я хтось інший. Я не знаю, хто я більшу частину часу. Для мене це навіть не має значення»). Гіт Леджер як Роббі Кларк, актор, який зображає Джека Роллінза в байопіку та стає таким же відомим, як людина, яку він зображує; він переживає стреси подружжя, яке на межі розлучення, зображуючи особисте життя Ділана в часи «Blood on the Tracks» 1975 року. Сцена, в якій Роббі та Клер романтично бігають вулицями Нью-Йорка, відтворює обкладинку альбому «The Freewheelin' Bob Dylan» 1963 року, на якій Ділан та його тодішня дівчина Сьюз Ротоло тримаються за руки у Гринвіч-Віллидж. Ділан розлучився зі своєю першою дружиною Сарою Ділан у червні 1977 року. При розлученні були сильні суперечки щодо опіки над дітьми. У своїх нотатках Гейнс писав, що стосунки Роббі та Клер «приречені на тривале вперте затягування (на відміну від В'єтнаму, події у якому одночасні)». Бен Вішоу як Артюр Рембо. Рембо зображений як людина, яку допитують, а вона відповідає цитатами з інтерв'ю та творів музиканта. Ділан писав у своїй автобіографії «Хроніки», що на нього вплинув світогляд Рембо.

Другорядний склад

Шарлотта Генсбур як Клер Кларк, дружина Роббі Кларка (зображення Сари Ділан та Сьюз Ротоло). Девід Кросс як Аллен Гінзберг. Юджин Бротто як Пітер Орловські. Брюс Грінвуд як Кінан Джонс, вигаданий репортер, який слідкує за Джуд Квінн та Патом Гарреттом, заклятим ворогом Біллі Кіда. Ім'я «Кінан Джонс» перегукується з піснею Ділана «Ballad of a Thin Man»: «Something is happening here/ And you don't know what it is, do you Mr. Jones?» («Щось тут відбувається / І ви не знаєте, що це, чи не так, містере Джонс?») Викриття минулого Джуда ґрунтується на неприязному нарисі Ділана, опублікованому в жовтні 1963 року в «Ньюсвік», де було надруковано його справжнє ім'я Роберт Циммерман, з натяком на його брехню про своє походження з середнього класу. Джуліанн Мур як Еліс Фабіан, співачка, схожа на Джоан Баез.