Відносини Німеччина — Франція(; ),, починаючи з 1871 р., за словами Ульріха Кротца , діляться на три великі періоди: (до 1945 р.), «Примирення» (1945–63 рр.), та «Особливі стосунки» (з 1963 р.), які було втілено у співпраці під назвою «Франко-німецька дружба» (; ).Ulrich Krotz, "Three eras and possible futures: a long-term view on the Franco-German relationship a century after the First World War, « International Affairs (March 2014) 90#2 pp 337—350. online
У контексті Європейського Союзу співпраця між двома країнами є надзвичайно тісна. Усупереч тому, що деякий час Франція залишалась євроскептичною у своїх поглядах, особливо за президентства Шарля де Голля, франко-німецькі угоди та співпраця завжди були ключові в просуванні ідеалів Європейської інтеграції.
В останній час Франція та Німеччина залишаються одними з найбільш завзятих прихильників подальшої інтеграції до ЄС. Іноді вони описуються як „подвійний двигун“ або „ключові країни“, що стимулюють весь процес.See for instance Loke Hoe Yeong, „50 years of the ‘twin engine’ — Franco-German reconciliation, European integration and reflections for Asia “, EU center in Singapore, March 2013 28 квітня 2017 року було відкрито трамвайну лінію, яка перетинає франко-німецький кордон через річку Рейн від Страсбурга до Келю, як символ міцності відносин між двома країнами.
Порівняння країн
Франція Німеччина Населення 67,087,000 82,066,000 Площа 674,843 км2 357,021 км2 Густота населення 116/км2 229/км2 Столиця Париж Берлін Найбільше місто Париж — 2,234,105 (12,161,542 Metro) Берлін — 3,510,032 (5,964,002 Metro) Форма державного правління Унітарна змішана конституційна республіка Федеративна парламентська конституційна республіка Офіційна мова Французька (де факто та де-юре) Німецька (де факто та де-юре) Релігія 58 % Християнство, 31 % Атеїзм, 7 % Іслам, 1 % Юдаїзм, 1 % Буддизм, 2 % інші 58 % Християнство, 37 % Атеїзм, 4 % Іслам, 1 % іншіReligionszugehörigkeit, Deutschland , fowid.de (in German) Етнічні групи 86 % французи, 7 % інші європейці, 7 % вихідці з Пн. Африки, Субсахарської Африки, Індонезії, Азії, Латинської Америки та Тихоокеанських островів. 80 % німці, 5 % турки, 5 % інші європейці, 10 % інші ВВП (ПКС) $2.590 трлн, $43,550 на душу населення $3.615 трлн, $50,206 на душу населення ВВП (номінал) $2.846 трлн, $39,932 на душу населення $3.730 трлн, $44,769 на душу населення Емігранти 110,881 французьких громадян проживають в Німеччині на 31 грудня 2012 р.Les Français établis hors de France — Population française inscrite au 31 décembre 2012 , France Diplomatie 130,742 німецьких громадян проживають у Франції на 2012 р.Répartition des étrangers par nationalité, Institut national de la statistique et des études économiques (Insee) Військові витрати $62.5 млрд $46.7 млрд
Історія
Ранні взаємодії
Історія обох країн, як Франції, так і Німеччини розпочалась ще з часів Карла I Великого, чия величезна імперія охоплювала більшу частину сучасних територій Франції та Німеччини — а також Нідерланди, Бельгію, Люксембург, Швейцарію, Австрію, Словенію та Північну Італію.
Смерть сина Карла Великого Людовіка Благочестивого та наступний поділ Франкської імперії у 843 р. за Верденським договором ознаменували кінець єдиної держави. У той час як населення обох, як Західних, так і Східних королівств мало відносно однорідні мовні групи (гало-романські в Західній Франції, низьконімецькі та високонімецькі в Східній Франції), Середнє королівство було смугою розмитого, але культурно насиченого мовою кордону — між річками Маас та Рейн. Після підписання 880 р. кордон між західним та східним королівствами майже 600 років залишався незмінним. Німеччина продовжувала висловлювати свою прихильність до Італії, тоді як Франція сконцентрувалась на встановленні більш тісних зв'язків з Англією.
Незважаючи на поступове культурне відчуження протягом епох високого та пізнього середньовіччя, соціальні і культурні взаємозв'язки продовжували розвиватись за рахунок піднесення латинської мови та франківського духовенства і шляхти.
Франція та Габсбурги
Наступний імператор Карл V, член австрійського будинку Габсбургів, в 1506 р. успадкував території Пониззя та Франш-Коме. Після успадкування ним Іспанії в 1516 р., Франція була оточена Габсбурзькими територіями і відчувала тиск. Напруженість між двома державами в подальшому викликала ряд конфліктів, таких як Війна за іспанську спадщину, поки Дипломатична революція 1756 року не об'єднала їх в союзі проти Пруссії.
Тридцятилітня війна (1618—1648), що спустошила великі частини Священної Римської імперії, також припала на цей період. Хоча війна здебільшого й була конфліктом між протестантами та католиками, католицька Франція перейшла на бік протестантів проти військ під проводом Австрії. Після підписання Вестфальського миру 1648 р. Франція отримала частину території Ельзасу. В подальшому, це було закріплено в Німвегенських мирних договорах 1679 р., коли Франція отримала під контроль ще декілька територій. А вже 30 вересня 1681 р. Людовик XIV прибув до міста Страсбург і проголосив його анексію.John A. Lynn, The Wars of Louis XIV: 1667—1714, p. 163.
Тим часом, Османська імперія, яка продовжувала розширювати свої кордони, ставала серйозною загрозою для Австрії. Ватикан ініціював так звану Священну лігу проти „спадкового ворога“ християнської Європи („Erbfeind christlichen Namens“). У вересні 1683 р. за Людовіка XIV, Франція далека від приєднання або підтримки спільних зусиль Австрії, Німеччини та Польщі, вторглась до Іспанських Нідерландів, за кілька днів до Віденської битви. Поки Австрія була захоплена Великою турецькою війною (1683—1699), Франція ініціювала Війну Аугсбурзької ліги (1688—1697). Спроба завоювання значної частини південної Німеччини врешті решт зазнала невдачі, коли німецькі війська були виведені з османського кордону та переміщені до регіону. Однак, використовуючи тактику спаленої землі, яка викликала в цей час великий громадський протест, французькі війська спустошили великі частини Пфальцьких територій, а також спаливши і зрівнявши з землею численні території півдня Німеччини.
Франція та Пруссія
У 18 столітті піднесення Пруссії як нової німецької держави спричинило Дипломатичну революцію та її союз між Францією, Габсбургом та Росією, результатом чого стали Версальський договір 1756 р. та Семирічна війна проти Пруссії та Великої Британії. Хоча німецька національна держава й була на обрії, відданість німецького населення була направлена насамперед на менші держави. Війна Франції проти Пруссії була виправдана завдяки її ролі як гаранта Вестфальського миру, і тим, що насправді вона воювала на боці більшості німецьких держав.
Фрідріх Великий очолював оборону Пруссії протягом 7 років і, хоч і з великою перевагою, здобув перемогу над французькими та австрійськими окупантами. Це розпочало роки ненависті між двома країнами. За великі досягнення Фрідріха Великого поважали всі його вороги, а сам Наполеон використав його як зразок для ведення битви.
Громадянське населення все ще розглядало війну як конфлікт між їх владою, і не стільки розмежовувало війська за стороною, на якій вони воювали, скільки відповідно до того, як вони ставилися до місцевого населення. Особисті контакти та взаємоповага між французькими та прусськими офіцерами не припинялися навіть коли вони воювали між собою, а війна спричинила великий культурний обмін між французькими окупантами та німецьким населенням.
Вплив французької революції та Наполеона
Німецький націоналізм виник як сильна рушійна сила після 1807 р., коли Наполеон завоював більшу частину Німеччини та втілив у життя нові ідеали Французької революції. Французький масовий призов до Революційних воєн та початок формування національних держав у Європі перетворював війну на міжнародний конфлікт, а не конфлікт між владою, що здійснювався за рахунок їх підданих.
Наполеон поклав край 180-річній Священній Римській імперії в 1806 р., утворивши власну Рейнську конфедерацію, і переробив політичну карту німецьких держав, які досі були розділені. Війни, які часто велися в Німеччині та з залученням німців з обох сторін, як і в битві Націй під Лейпцигом, також поклали початок тому, що явно називалося французько-німецькою спадковою ворожнечею. Наполеон безпосередньо включив до своєї Першої французької імперії німецькомовні райони, такі як Рейнланд та Гамбург, і ставився до монархів решти німецьких держав як до васалів. Сучасний німецький націоналізм народився в опозиції до французького панування за Наполеона. При переробці карти Європи після поразки Наполеона німецькомовні території Рейнланду, що прилягають до Франції, були поставлені під владу Пруссії.
Франція та Баварія
Баварія як третя за величиною держава Німеччини після 1815 р. користувалася значно теплішими відносинами з Францією, ніж більша частина Пруссії чи Австрії. З 1670 р. обидві країни були союзниками майже протягом століття, насамперед в протидії Габсбурзьким амбіціям приєднання території Баварії до Австрії. Цей союз відновився після приходу до влади Наполеона договором про дружбу в 1801 р. та офіційним союзом у серпні 1805 р., за ініціативою міністра Баварії Максиміліана фон Монжела. За французької підтримки Баварія була піднесена до статусу Королівства у 1806 р. та поставила 30 тис. військовослужбовців для вторгнення в Росію в 1812 р. Із занепадом Першої Французької імперії Баварія вирішила змінити свою сторону 8 жовтня 1813 р. і залишила французький союз на користь австрійського через .Der große Schritt nach vorne Bayerischer Rundfunk, published: 27 April 2015, accessed: 20 October 2015Early Modern Germany, 1477—1806 Google book review, author: Michael Hughes, accessed: 20 October 2015
Дев'ятнадцяте століття
Протягом першої половини 19 століття багато німців сподівалися на об'єднання німецьких держав, але питання полягало в тому, чи буде католицька Австрія їх частиною. Німецькі націоналісти вірили, що об'єднана Німеччина замінить Францію як домінуючу у світі сушу. Цьому аргументу сприяли демографічні зміни: починаючи з середньовіччя, у Франції було найбільше населення в Західній Європі, але в 19 столітті її населення опинилось в стані застою (тенденція тривала до другої половини 20 століття), а населення німецької держави наздогнало його і продовжували стрімко збільшуватися.G. P. Gooch, Franco-German relations, 1871—1914 (1923).
Можливе об'єднання Німеччини було спровоковано франко-німецькою війною 1870 року та подальшою французькою поразкою. Німецькі війська розгромили французьку армію в битві при Седані. Нарешті, у Франкфуртському договорі, досягнутому після тривалої облоги Парижу, Франція була змушена поступитися переважно германомовною територією Ельзасу-Лотарингії (що складається з більшої частини Ельзасу та чверті Лотарингії) та виплатити компенсацію у п'ять мільярдів франків. Після цього Німеччина стала провідною сухопутною державою.Norman Rich, Great Power Diplomacy: 1814—1914 (1993), pp 184—250.
Основна помилка Бісмарка — введення армії та інтенсивний громадський попит Німеччини на придбання прикордонних провінцій Ельзас і Лотарингія, який тим самим перетворював Францію на її постійного, глибоко відданого ворога. Теодор Зелдін говорив: „Помста та повернення Ельзасу-Лотарингії стали головним об'єктом французької політики протягом наступних сорока років. Те, що Німеччина була ворогом Франції, стало основним фактом міжнародних відносин“.Theodore Zeldin, France, 1848—1945: Volume II: Intellect, Taste, and Anxiety (1977) 2: 117. Рішення Бісмарка полягало в тому, щоб зробити Францію нацією-ізгоєм, заохочуючи королівство висміювати її новий республіканський статус, і будуючи складні союзи з іншими великими державами — Австрією, Росією та Британією — щоб Франція була дипломатично ізольованою.Carlton J. H. Hayes, A Generation of Materialism, 1871—1900 (1941), pp 1-2.Mark Hewitson, „Germany and France before the First World War: A Reassessment of Wilhelmine Foreign Policy“ English Historical Review (2000) 115#462 pp. 570—606 in JSTOR