«Майлерваґен», причеп фірми Майлер () — німецька мобільна ракетна пускова установка часів Другої світової війни для транспортування, дозаправки і запуску балістичних ракет Фау-2 і Rheinbote..

Історія Неофіційна назва «Майлерваґен» часто використовувалася в офіційних документах і стосується постачальника запчастин для причепа, Meiller-Kipper GmbH з Мюнхена (заснована в 1850 році). Армійський дослідний центр Пенемюнде розробив Майлерваґен, а компанія Gollnow & Son збирала Майлерваґени з придбаних компонентів.

Установка збиралася італійськими та радянськими в'язнями табору Ребсток.

В Радянському Союзі були створені та прийняті на озброєння мобільні пускові установки на основі трофейних Майлерваґенів для балістичних ракет Р-1 (копія трофейних A-4/Фау-2) та Р-2 (трохи поліпшена копія).

Операції з ракетами Операції з ракетами Фау-2 мали бути максимально простими, з огляду на залучення багатьох військовослужбовців і спеціалізованих транспортних засобів. Ракету, встановлену на причепі, підтримували приблизно тридцять транспортних засобів: транспортний причіп, мобільний кран, причіп для запуску, транспортні засоби, а також вантажівки командування та управління. Ракети разом з рідким киснем і спиртом доставлялися в райони стрільб залізницею. Однотонні боєголовки доставлялися вантажівкою в спеціальних барабанах.

Транспортний персонал отримував вантажі і складав матеріали у польових складах полігонів. Тривалість зберігання до декількох днів, оскільки тестування визначило, що надмірний час зберігання призвів до більшої кількості збоїв Фау-2. Польові склади, зазвичай розташовані за кілька кілометрів від фактичних місць запусків, могли вмістити до 30 ракет, що обслуговувалися інженерними військами. Вогневі бригади зустрічалися з технічними бригадами між польовим складом і місцями запусків для передачі ракети (боєголовка вже встановлена технічними екіпажами) з транспортного причепа в Майлерваґен. Це передбачало використання величезного мобільного крана для підйому ракети без палива. Процедура також виконувалася в деяких заздалегідь організованих місцях у лісі, щоб забезпечити якомога більше маскування від винищувачів союзників.

Потім вогневі бригади їхатимуть до обраного місця запуску з ракетою. Майлерваґен оснащений двома великими затискачами, які тримали ракету навколо корпусу над стабілізаторами, а також навколо боєголовки.

Майлерваґен підніме Фау-2 вертикально на пусковому столі. Ракету вирівнюють, заправляють, налаштовують електроніку та гіроскоп, встановлюють боєголовку. З моменту підняття ракети до моменту запуску минало не менше 90 хвилин.

Найбільш ідеальні місця запусків забезпечували потужне маскування, а також пласку, міцну основу для пускового столу. Вогневі бригади не обмежувалися використанням підготовлених бетонних стартових майданчиків. Вони часто використовували асфальтовані дороги, бруковані шляхи і навіть твердий ґрунт для запусків Фау-2. Лісисті райони забезпечували інтенсивне маскування, а також захист від поривів вітру, які могли б відхилити ракету під час повільного підйому. Вогневі бригади вважали за краще запускати напередодні заходу сонця і покидати місце запуску через 30 хвилин, що унеможливило авіації союзників виявляти розташування пускових позицій. Після кожного запуску вогневий екіпаж подавав детальний звіт про подію.Операції з мобільними запусками A-4/Фау-2 у 1944-45

Склад батареї Фау-2 Типова батарея Фау-2 складалася з 5 взводів. Усі взводи також мали звичайну зброю бойового підрозділу і техніку, пов'язану з їхніми обов'язками.

Взвод управління: управління підрозділом та командний зв'язок. Пусковий взвод: 3 вогневі відділення по 39 осіб кожне, кожне відділення мало 1 стартовий стіл та 1 броньовану машину керування запуском. 3 Майлерваґени на кожне відділення, 9 Майлерваґенів на взвод. Взвод зв'язку: звичайний зв'язок, розрахунок місця запуску, системи запалювання і радіоканал керування. Технічний взвод: вивантаження ракет без боєголовок із залізничних вагонів, які перевозили їх на експлуатаційні ділянки. Переміщення ракет в польові склади. Випробування і підготовка їх для пускового взводу. Технічний взвод використовував 3 транспортні причепи для кожного Майлерваґена, і мав 27 транспортних причепів. Заправний взвод: 3 відділення: Перше відділення постачало рідкий кисень від залізничної станції до місця запуску. Друге відділення постачало етанол від залізничної станції до місця запуску. Третє відділення постачало боєголовки і перманганат натрію в польові склади.

Ракети (зазвичай 20 за партію) доставляли в загальні вогневі зони залізницею, де їх зустрічали відділення постачання технічного взводу.

Кожну партію обслуговували приблизно 100 автомобілів, 62 тягачі, 33 мотоциклісти-зв'язківці, 22 причіпні цистерни з рідким киснем, 2 козлові крани вантажністю 15 т, 48 спиртових автоцистерн, 4 автоцистерни з перекисом водню, 4 буксировані причепи з насосами, перманганат натрію транспортувався у бочках.

Збережені екземпляри

Всього було створено приблизно 200 установок Майлерваґен, три з яких збереглися і демонструються в музеях:

Меморіал війни в Австралії в ресурсному центрі Treloar в Канберра (Австралія) Королівський музей ВПС у Косфорді (Велика Британія) Національний музей Повітряних сил США на авіабазі Райт-Паттерсон в Дейтоні, штат Огайо (США)

Посилання

Примітки