«Слава» — вірш Тараса Шевченка, що входить до ліричного циклу (триптиху) «Доля», «Муза», «Слава» 1858 року, у якому звучить мотив покликання і надзвичайної долі поета, мистця, свідомого своєї місії.

Історія створення і публікації Зберіглося декілька чистових автографів вірша, які зберігаються в Інституті літератури ім. Т. Шевченка: у щоденнику Шевченка — запис від 9 лютого 1858 рокуІЛ, ф. 1, № 104; у листі до М. С. Щепкіна від 10 лютого 1858 рокуІЛ, ф. 1, № 8; у листі до М. М. Лазаревського від 22 лютого 1858 рокуІЛ, ф. 1, № 164; у «Більшій книжці»ІЛ, ф. 1, № 67, с. 230«Слава» [Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847—1861. — С. 264; 700—701.] litopys.org.ua Процитовано 12 червня 2023.

Дата у «Більшій книжці» до циклу «Доля», «Муза», «Слава»: «1858. Нижній Новгород». Вірш датується за часом запису твору до щоденника Шевченка: 9 лютого 1858 року, та місцем написання — Нижній Новгород.

Найраніший відомий текст — автограф у щоденнику поета 9 лютого 1858 року, переписаний з невідомого автографа. Наступного дня, 10 лютого, поет переписав цей текст з виправленнями до листа М. С. Щепкіну, а 22 лютого — до листа М. М. Лазаревському.

У 1858 році, не раніше 18 березня й не пізніше 22 листопада, Шевченко, переробивши вірш, переписав його до «Більшої книжки», текст якої остаточний.

Вперше вірш надруковано в журналі «Основа» 1862 року«Основа». — 1862. — № 5. — С. 25 за текстом щоденника Шевченка.

До збірки творів вперше введено у виданні: «Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова» 1867 року«Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова». — СПб., 1867, с. 619—620 за «Більшою книжкою» з кон'єктурою у рядках 21 — 22, зробленою з цензурних міркувань.

Твір поширювався у списках з автографів і друкованих текстів. За «Більшою книжкою» виконано рукописну копію П. О. КулішаІЛ, ф. 1, № 87; за текстом першодруку — список у переписаному Д. Демченком «Кобзарі» 1865 рокуІЛ, ф. 1, № 81, с. 155—156; за автографом у листі до М. М. Лазаревського від 22 лютого 1858 року — у збірці «Сочинения Т. Шевченка» 1862 рокуЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, спр. 4, с. 400—401 та у збірці без назви й датиНМТШ, А-546. Список невідомою рукою без назви й датиІР НБУВ, I, № 7445 наводить різні варіанти із автографів щоденника Шевченка, листів до М. С. Щепкіна й М. М. Лазаревського, а також різночитання, походження яких не з'ясовано:

Вірш складає заключну частину триптиха. Ю. О. Івакін вказує на тематичний зв'язок його з віршем «К N.» («О думи мої! О славо злая!»), написаним 1847 року на засланнідив.: Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка: Поезії 1847—1861 рр. — К., 1968. — С. 242.

Ідейно-тематичний зміст Мотив слави у Шевченковій поезії надзвичайно багатий і різноаспектний. Тут його розроблено у стилі своєрідного ліричного бурлеску — як принципове протистояння і «академічній» традиції урочистої, парадної мови про Славу як свого роду верховну санкцію на безсмертя, — і офіціозно-суспільному зловживанню символом Слави, коли вона стає не то заручницею, не то служницею влади, великих злочинів і коронованих злочинців, надається до купівлі-продажу. Поетові немов набрид панівний церемоніальний тон у розмові з такою неоднозначною персоною, і він звертається до неї мовою, яку вона теж, певен, чудово розуміє: як до «шинкарки», «перекупки п'яної». Але не гидує нею, а ніби піддражнює, по-панібратському глузує, бо доводиться визнати: «…я таки й досі // за тобою чимчикую…» Тобто йдеться про амбівалентність Слави: вона своя в недоброму товаристві, вона забруднена і продажна, але є в неї інша іпостась, що не піддається ніякому брудові й несе правдиву винагороду. Але про це пропонується тільки здогадуватися — з того, що поет усе-таки шукає спілки з нею. Тут Шевченко, іронізуючи і травестуючи, відходить від поважного ставлення до Слави як евфемізму безсмертя і не претендує на те, щоб вона взяла його на свої (в традиції — божественні — для божественного ж лету) крила: йому вистачить, аби «під крилом твоїм любенько // В холодку заснути». Вірш пов'язаний із попередніми частинами триптиха, а також із віршем «N. N.» («О думи мої! о славо злая!»). Як і в «N. N.», тут інтимно-лірична тема (жадання слави) переростає в соціальну (чим є слава в тогочасному суспільстві). Своєрідність бурлескного стилю вірша в тому, що він пов'язаний як з сатиричною, так і з інтимною темою твору і виступає переважно в ліричній функції. Гіркі жарти поета породжені його роздумами про славу в тогочасному суспільстві — «мальовану кралю» кесарів, таких, як «злодій» Наполеон ІІІ і Микола І. Водночас поет іронізує з власних жадань славиЗайцев П. І. «Життя Тараса Шевченка». Нью-Йорк — Париж — Мюнхен, 1955. — с. 358.Івакін Ю. О. «Коментар до „Кобзаря“ Т. Шевченка. Поезії 1847—1861 рр.»— К., 1968. — с. 262—263.Ненадкевич Є. О. «Творчість Т. Г. Шевченка після заслання (1857—1858)».— К., 1956.Шевченківський словник. Том другий. — К., 1976, с.216–217..

Примітки

Посилання

«Слава» на сайті litopys.org.ua