Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека імені Валентина Отамановського — одна з найбільших книгозбірень області, інформаційний, культурно-просвітницький, науково-методичний, координаційний центр для бібліотек всіх систем і відомств регіону, головне книгосховище та депозитарій краєзнавчої літератури Вінниччини.
Бібліотека розташована в центральній частині міста, в будівлі, яка є пам'яткою архітектури. Завдяки унікальному фонду універсального характеру, сучасним підходам до організації діяльності та бібліотечно-інформаційного обслуговування читачів, запровадженню новітніх інформаційних технологій, бібліотека має високий рейтинг у мешканців територіальних громад Вінниччини й користується авторитетом не лише в регіоні, але є однією з найкращих обласних книгозбірень України.
Історія Історія бібліотеки сягає кінця ХІХ століття, коли завдяки суспільним перетворенням в державі, виникла потреба у відкритті не лише нових навчальних закладів, але й публічних бібліотек у великих містах.
У цей період питання необхідності відкриття міської публічної бібліотеки у м. Вінниці піднімала прогресивно налаштована інтелігенція та представники інших верств населення. Так, 1889 р., за ініціативи місцевого вчителя І. Я. Рубінштейна, було запропоновано відкрити загальнодоступну читальню. У зверненні говорилося, що міська Дума повинна потурбуватися про відкриття бібліотеки «…так как не о едином хлебе жив будет человек». Місцева влада розглянула цю пропозицію (в обговоренні брав участь гласний Думи письменник М. М. Коцюбинський) і відхилила її як передчасну через відсутність для її відкриття належних умов.
20 лютого 1902 р. Вінницька міська Дума, прагнучи гідно вшанувати пам'ять М. В. Гоголя до 50-річчя з дня смерті видатного письменника, на своєму засіданні вирішила «закласти початок Вінницькій публічній бібліотеці ім. Гоголя».
Проєкт бібліотеки підготував вінницький архітектор Г. Г. Артинов. У пояснювальній записці він відмічав, що за зразок брав американські бібліотеки, з точки зору «найкращих засобів зберігання книжкових скарбниць і надання публіці можливості вільно користуватись ними».
У травні 1904 р. розпочато будівництво приміщення міської публічної бібліотеки. Архітектор спроєктував ошатну одноповерхову споруду, в якій мали розміститися дві читальні, книгосховище, помешкання бібліотекарки. Кошторис на будівництво та обладнання склав 14797 крб. 92 коп.
Не марнуючи часу, міська Дума надсилала у видавництва і бібліотеки Петербурга, Москви, Києва, Одеси замовлення на літературу для майбутньої бібліотеки. Одночасно розглядалися пропозиції власників великих приватних книгозбірень. Чимало імен дарувальників зберегла історія й архівні документи.
7 лютого 1906 р. члени Розпорядчого комітету в присутності архітектора Г. Г. Артинова прийняли від будівельників новозбудоване приміщення. Протягом наступного року здійснювалося обладнання бібліотеки. Фонд книгозбірні становив 6423 примірники книг і 41 періодичне видання. Першим бібліотекарем новоствореної книгозбірні була дворянка К. С. Вознесенська, яка працювала тут аж до травня 1921 р.
2 (15) лютого 1907 р. нова бібліотека гостинно відчинила свої двері.
Гоголівська бібліотека обслуговувала дорослих читачів усіх станів і звань (крім студіювальної молоді й солдатів) з 10 до 14 і з 16 до 19 години, у вихідні і святкові дні — з 12 до 16 години. Обмін книг здійснювався не раніше наступного дня. Літературу будь-якою мовою, крім державної російської, можна було видавати тільки після отримання офіційного дозволу. Користування читальним залом коштувало 2 коп. в день незалежно від кількості переглянутих видань. Додому літературу видавали під заставу або під письмове поручительство від керівника закладу, де працював читач. Платня за видачу додому нараховувалась окремо на книги і періодику, залежала вона і від терміну видачі, а для періодики — і від терміну надходження до бібліотеки (так, за 2 книги потрібно було платити 25 коп. в місяць, за 3 книги і новий журнал 60 коп. в місяць, стільки ж за журнал або газету окремо). За несвоєчасне повернення, пошкодження видань стягувався штраф. Читачі, які платили 5 крб. річного внеску, користувалися читальним залом безкоштовно, брали літературу додому на пільгових умовах. Кожному видавалась абонентська книжка, яка була одночасно читацьким квитком і формуляром для обліку отриманих книг.
Міська Дума, зокрема її голова М. В. Оводов, зробили вагомий внесок не лише у відкриття бібліотеки, будівництво її приміщення, наповнення книгами, технічним оснащенням, здійснення контролю за діяльністю у перші роки становлення, але й у створення каталогу на фонд книгозбірні. На його видання було виділено кошти в сумі 800 крб. Нині один примірник видання «Каталогъ книгъ Винницкой Городской Библіотеки въ память Н. В. Гоголя», який вийшов друком 1909 р., зберігається у фонді відділу рідкісних і цінних видань та вміщує перелік 6 тис. книг, наявних на той час у бібліотеці. Частина видань, вміщених у каталозі, зберігаються в «Тімірязєвці» донині і є її гордістю.
У пореволюційний період Гоголівська бібліотека стає центральною міською (пізніше — центральною окружною). До її фондів надходять книги і періодика з розформованих навчальних закладів, націоналізованих приватних зібрань. При бібліотеці створюються гуртки ліквідації неписьменності, різноманітні курси і лекторії, літературні об'єднання. Вона організовує численні пересуви на підприємствах і в селах, надає методичну допомогу бібліотекам міста й краю.
1923 р. бібліотеці присвоюється ім'я К. А. Тімірязєва (на відзначення 80-річчя від дня народження вченого-природознавця).
1923 р. було організовано дитячий відділ на чолі з Г. А. Вінер, на базі якого 1927 р. започатковано майбутню обласну бібліотеку для дітей ім. І. Я. Франка.
1926 р. створене літературне об'єднання, яке влаштовувало зустрічі з відомими письменниками, серед яких — В.Сосюра, І.Микитенко, Л.Первомайський, В.Маяковський, А.Макаренко, І.Бабель, П.Тичина, М.Рильський, О.Безименський. 1927 р., до 20-ї річниці утворення бібліотеки, видано друкарським способом її Відчит.
У 1920-1930-ті рр. в історії бібліотеки спостерігалися і негативні явища, пов'язані з посиленням жорсткого державного контролю за друкованим словом. Проводилася чистка так званої «ідеологічно шкідливої» літератури, що була зібрана у спеціальний архів, який потім бібліотечні працівники назвали «книжковою в'язницею». Окрім творів українських істориків і письменників — М.Грушевського, Д.Яворницького, М.Туган-Барановського, Б.Антоненка-Давидовича, О.Олеся, М.Хвильового, І.Огієнка, Б.Лепкого, М.Вороного, М.Куліша та інших, до «чорних» списків потрапили й окремі твори Л.Толстого («Воскресіння», «Анна Кареніна»), І.Тургенєва («Батьки і діти»), Ф.Достоєвського («Біси», «Ідіот») тощо. Підлягала вилученню вся релігійна література, навіть окрема дитяча. Такі «акції» неодноразово проводилися упродовж багатьох років, і ще чимало книг потрапляли до списків Головліту та до спецархіву. Лише під час горбачовської перебудови книги, які збереглися, були повернуті до основного фонду.
З 1930 р. до складу бібліотеки включено науковий відділ, створений на базі ліквідованої Вінницької філії Всенародної бібліотеки ВУАН в «Мурах». Фонд бібліотеки поповнився рідкісними виданнями, зокрема з україніки та краєзнавства, зібраними свого часу В. Д. Отамановським та іншими членами Кабінету виучування Поділля.
У 1934 р. бібліотеці ім. К. А. Тімірязєва надано статус обласної.
1936 р. будинок бібліотеки надбудували до трьох поверхів (архітектор Леонід Черленіовський був також співтворцем будинку обласної ради навпроти). Докорінно перебудоване старе і добудоване нове приміщення було визнане пам'яткою архітектури місцевого значення.
1940 р. в книгозбірні працювало 57 бібліотечних фахівців. Її фондом, який нараховував понад 400 тис. видань, користувалося 15 779 читачів.
З початком німецько-фашистської окупації гітлерівці розмістили в приміщенні бібліотеки фельдкомендатуру. Фашистами були знищені каталоги, картотеки, інші облікові документи й більша частина фонду. Багато бібліотечних книг окупанти вивозили на берег річки Південний Буг і спалювали. У 1943 р. за розпорядженням міського голови О. О. Савостьянова до Кракова вивезено понад 600 прим. журналів науково-технічного та природничого профілю, а також інших цінних видань. Напередодні визволення Вінниці Савостьянов вивіз понад 4 тис. цінних книг з природничих і хімічних наук. Загалом загинуло більше 300 тис. книг. Бібліотечне обслуговування мешканців міста здійснював відділ у «Мурах». Працівники «Тімірязєвки» брали участь у вінницькому підпіллі. Як герой загинула у фашистському гестапо співробітниця бібліотеки, член підпільної організації І. В. Бевза Наталя Медвідь. Залишаючи Вінницю 18 березня 1944 р., окупанти спалили основне приміщення бібліотеки. Загальний збиток склав 2 млн. 158 тис. крб.
Після визволення міста «Тімірязєвка» ще довгий час залишалася в «Мурах», переживаючи післявоєнну розруху та спустошення. Фонди книгозбірні поповнювалися надходженнями з Держлітфонду і бібліотек країни (загалом отримано 84 тис. прим.). У 1944—1949 рр. вона одержувала обов'язковий безкоштовний примірник усіх цінних видань.
З 1952 р., коли бібліотеку очолив Герой Радянського Союзу І. М. Філіповський, розпочалася її відбудова і реконструкція. Продовжувалася ця робота до 1955 року. Бібліотеку відбудували майже без змін, але додали ще один поверх (архітектор Самуїл Рабін). У нових умовах колектив розгорнув активну культурно-просвітницьку діяльність. Організовувалися різнопланові ювілейні та тематичні книжково-ілюстративні виставки, зустрічі з письменниками. Досить популярними у цей період стали читацькі конференції за творами українських письменників. Було започатковано видання бібліографічного покажчика «Література про Вінницьку область» (1957) і календаря «Знаменні і пам'ятні дати Вінниччини» (1962), відкрито бібліотечний університет «Книга і суспільство» (1961). Випуск останнього продовжується до цих пір, а університет з тією ж назвою щорічно відвідують працівники обласних і наукових бібліотек міста.
У 1966 р. бібліотека отримала статус наукової. Зросли вимоги до змісту та якості обслуговування читачів. Однією з перших «Тімірязєвка» започаткувала відкритий доступ до фонду, запровадила найновіші розробки в галузі бібліотечно-бібліографічної класифікації. Після отримання статусу наукової та з метою поліпшення якісного обслуговування наукових працівників, спеціалістів, студентів, інших категорій користувачів були створені галузеві відділи: літератури з питань сільського господарства, техніки, мистецтв, краєзнавства, згодом рідкісних і цінних видань, літератури іноземними мовами, гуманітарних наук (з сектором журнальної періодики), сектор газетної періодики.
1989 р. до бібліотеки почав надходити Всесоюзний обов'язковий примірник книг. Із спецфонду повернуто понад 1000 видань. З року в рік бібліотечний фонд збільшувався і виникла гостра потреба в розширенні приміщення.
У 1990 р., після багаторічних звернень керівництва та колективу, місцева влада виділила бібліотеці додаткове приміщення в адміністративній будівлі (по вул. Соборній, 70), де було відкрито філію. В даний час там розташовані відділи мистецтв, економіки і новітніх технологій, документів іноземними мовами з інформаційно-ресурсним центром «Вікно в Америку», сектор правової інформації, регіональний тренінговий центр та сектор обмінних фондів.
Розвиток інформаційного суспільства в країні, вплинув і на діяльність бібліотек. З середини 90-х рр. в ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва розпочалася комп'ютеризація інформаційно-бібліографічних процесів. У 1996 р. бібліотека виграла свій перший грант від фонду «Євразія» (19 535 $), що стало важливим кроком на шляху до технічної модернізації інформаційно-бібліографічних процесів та входження у світову мережу Інтернет.