Дзорапор () (ДзорМовсес Хоренаці. Історія Вірменії , кн. II, гл. 8, Кайал, Кайен) — гавар в провінції Гугарк Великої Вірменії, історико-географічна область. У XII—XIII століттях був відомий під назвами Кайал і Кайен.
Географія Охоплював території уздовж середньої течії річки Агстева. Згідно «Вірменської географії» VII століття, був першим гаваром провінції Гугарк. Межував на півночі з гаваром Кохбопор, на заході — з Таширом, на південному сході — з гаваром Тавуш (Тучкатак). Назва області походить від вірменського слова дзор (ущелина). Пізніша назва Кайал () перекладається з вірменського як стоянка.
Історичний нарис Згідно Мовсесу Хоренаці, в I столітті н. е. Дзорапор (Дзор) разом з гаваром Колбопор, Цобопор, Кангарк і Джавахк був спадковим нахарарським володінням. У 387 році, під час першого розділу Вірменії, був приєднаний до васального від Персії Грузинського царства. Уже з IV століття Дзорапор склав невелике нахарарство. З його знатних спадкоємців відомий католикос Вірменії Саак ДзорапореціОванес Драсханакертці. История Армении , гл. XX: «А Исраэл, пробыв на патриаршем престоле десять лет, скончался. Вслед за ним на патриарший престол вступил Саак, который по отцовской [линии] происходил из царями построенного гюха Дзорапор, а по материнской — из гюха Бердкац в гаваре Мазаз.». Ср. также прим. 274 (Дзорапорський), який жив в VII столітті. Нахарарський рід Дзорапора був перерваний в VII столітті під час арабського панування. У 880-ті роки цар Вірменії Ашот I приєднав Дзорапор до вірменської держави, коли її кордони на сході доходили до річки Кура«At Ashot's accession the Bagratid territory stretched right across Armenia from Lake Van to the river Kur. On the south he held the towns of Khelat, Ardjich and Percri, which he gave to his dutiful tributary the Moslem prince of Manzikert, whose allegiance lasted till the debacle following on Sembat the Martyr's death; on the north he possessed the province of Gugark up to the city of Tiflis; and in the centre was his capital of Kars, and the metropolis of Dovin, the former residence of the Arab governors and the home of the Catholicus, and the Araxes plain, his title of King of Kings espressed a reality.». На початку X століття тут будуються кілька важливих фортець і укріплень, серед яких найбільш важливими були Кайал і Кайцон. З 966 року до кінця XI століття гавар був у складі Ташир-Дзорагетського царства, після чого на деякий час був завойований сельджуками.
На початку XII століття цар Грузії Давид Будівельник приєднав вірменську область до ГрузіїВардан Великий. Всеобщая история : «Давид расширил пределы Иверии присоединением Ухтик' с его округом, Гаг, Терунакап, Тавуш, Кайан, Кайтцон, Лоре, Ташир и Махканаберд; покорил себе все армянские владения, (принадлежавшие) Кюрике и Абасу…», а в другій половині XII століття тут правили Арцруніди з центром у фортеці Махканаберд. З 1191 до XIV століття Дзорапор входив до володіння Закарянів. У XII—XIII століттях область Дзорапор називалася також Кайал або Кайен на ім'я однойменної фортеці на лівому березі річки Агстев. З XVII століття — Грагі дзор. Пізніше вірменський Дзрапор входив у Картлійське царство.
Одне з найдавніших поселень — селище Лалі, згадується в географії Птолемея.
Культура У Дзорапорі розташовані ряд найважливіших вірменських історико-архітектурних пам'яток, серед яких Гошаванк (Гетиці)Киракос Гандзакеци. История Армении , гл. 13 :"А вардапет Мхитар, как только услыхал, что князь вернулся в свою вотчину, [помня] прежнюю любовь и согласие между ними, приехал к нему. И поселился в монастыре, называемом Гетик, в Кайенском гаваре, на большой реке, называемой Ахстев, на правом её берегу." (1191—1196 рр.), Макараванк (1205 г.), Агарцин (1281 р), Аракелоц (XIII в.) і т. д. У гаварі Дзорапор/Кайал жили і творили такі діячі вірменської культури як Мхітар Гош, Хачатур Таронаці, в Нор Гетиці (Гошаванк) навчався Кіракос Гандзакеці.
Відомі уродженці
Саак III Дзорапореці (пом. 708) — католикос Вірменії 677—703 рр.
В літературі Частина подій твору Газароса Агаяна «Торк Ангех і Айкануш Прекрасна» (1888) відбуваються в Дзоропорі.
Див. також Велика Вірменія Історія Вірменії
Примітки
Джерело Т. Х. Акобян (1981). Історична географія Вірменії. Єреван, видавництво «Митків»