Буковинський легіон (), інші назви: Гуцульський легіон (), Руський Гуцульський Добровольчий Батальйон (), Гуцульські стрільці () — одне з національних добровольчих військових формувань у складі Австро-Угорської армії під час Першої світової війни, створене за сприяння Миколи фон Василька та коменданта краю Едуарда фон Фішера в 1914 р. для вирішення завдань територіальної оборони Герцогства Буковина. Складався переважно з місцевих українців. Як самостійна бойова одиниця діяв до 1916 року, після чого більша його частина увійшла до складу УСС.
Початок І світової війни
На початок Першої світової війни жителі Герцогства Буковина були винятково прихильним до Габсбурзької монархії. Серед місцевих українців русофільські настрої не мали значного поширення, за виключенням незначної частини селянства та кількох представників інтелігенції у яких вони зводилися виключно до культурно-мовної сфери. Румунське населення підтримувало досить тісні зв'язки з Румунським королівством, і настрої іредентизму набували певної популярності. Але й воно було, у своїй переважній більшості, лояльним до Австро-Угорщини. У зв'язку з цим мобілізація розгорнулася на цих землях навіть швидше ніж у західних провінціях. Військовозобов'язані усіх національностей негайно вступали до своїх військових частин. Під час кампанії 1914 р. Буковина, ставши південним флангом Східного фронту, в цілому, була другорядним театром воєнних дій. За підсумками Галицької битви більшу частину Герцогства Буковина зі столицею Черновиці було окуповано (вересень 1914) російськими військами. Незважаючи на те, що трохи більше ніж за місяць край вдалося звільнити, ситуація залишалася критичною. Вже в листопаді російські війська знову заволоділи Черновицями й намагалися просунутись до карпатських перевалів, що вели у Трансільванію. У зв'язку з тим, що основним театром воєнних дій залишалася Галичина, де точилися запеклі бої, саме там було зосереджено найбільш боєздатні сили Австро-Угорської армії. В цих умовах комендантом краю залишався шеф місцевої жандармерії Едуард фон Фішер, котрий успішно командував угрупуванням добровольчих формувань (в основному з числа місцевих жандармів, поліціянтів, митарів, яке він називав «Буковинська армія») «армійської групи Пфланцер-Балтіни». 8 листопада 1914 р. «54-а піхотна дивізія фельдмаршал-лейтенанта Шультгайсса» відступила з галицько-буковинського прикордоння, і тим самим повністю оголила лівий фланг «Буковинського фронту». Не бажаючи здавати Буковину, фон Фішер вирішив ліквідувати пролом за рахунок створення добровольчого формування з числа місцевих гуцулів. Обгрунтовуючи свою ідею перед командуванням, комендант Фішер наголошував:
Гуцульські стрільці
Загони гуцулів-добровольців Отримавши (13.11.1914) дозвіл від штабу Пфланцер-Балтіни на реалізацію задуму, Едуард фон Фішер підписав наказ цісарсько-королівського командування крайової жандармерії (№13 від 17.11.1914) «Про набір гуцулів Буковини в добровольці та їхню організацію». Безпосереднім виконавцем задачі було визначено повітового вахмістра жандармерії Миколу Ласковського. Відповідно до його звіту «Гуцульські військові добровольці, їхня участь в боях і їхні славні подвиги. На наказ № 13 цісарсько-королівського командування крайової жандармерії в Ґура-Гуморі» (E.№.50res. від 23.03.1915) рекрутування не військовозобов'язаних буковинських гуцулів проводилося 19 листопада 1914 р. у Селятині та Сторонці-Путилів, де з 2500 добровольців (від сімнадцятирічних юнаків до сивочолих старців) було відібрано 1360 майбутніх Гуцульських стрільців, котрі наступного дня у Селятині, в присутності посла Буковинського сейму та Рейхсрату від буковинської гуцульщини (Вижницький і Радівецький повіти) Миколи фон Василька, склали урочисту присягу на вірність Цісарю. З цього приводу у Буковинському православному календарі зазначалося:
Враховуючи те, що гуцули (за оцінками самих же австрійських офіцерів) від природи є гарними стрільцями і чудово орієнтувалися в гірській місцевості вишкіл тривав тільки десять днів. Вже 30 листопада добровольці приступили до виконання бойових завдань. Спочатку гуцульські стрільці діяли у складі окремих невеликих підрозділів під орудою унтер-офіцерів крайової жандармерії. Координував їх дії з штабу в Селятині повітовий вахмістр Микола Ласковський. З метою недопущення просування російських підрозділів (зосереджених в долині Серету, у Бергометі, Лопушні, Шипоті приватному і його околицях) вглиб Карпат було виставлено сторожові пости «Лопушна» (р-н Гільчі, загоном з 50-ти бійців, командир - віцевахмістр Арістид Брага), «Шипіт приватний» (52 стрільці, ком. - Фердинанд Рах, ком. розвідувальної групи - вахм. Емануель Вебер), «Красна» (38 стрільців, ком. - вахм. Петро Косторіз), «Стража» (49 стрільців, ком. - вахм. Іван Руссу), «Бергомет» (північно-західне передмістя, 102 стрільці, ком. - вахм. Дмитро Пастельник, ком. патруля - віцевахм. Йосиф Топольницький), «Руська» (86 стрільців, ком. - віцевахм. Георгій Похоца). Крім охорони загони також повинні були вести розвідувально-диверсійну роботу. Доручені позиції гуцули-добровольці утримували більше місяця, успішно протидіючи спробам козачих підрозділів прорватися до перевалів, що вели до Семигороду. При цьому було знищено кілька десятків особового складу противника, десятки взято в полон, захоплено коней, зброю та амуніцію. Здобуті розвідувальні відомості доповідалися в штаб бригади Фрідберга. Коли ж переважаючі сили противника 1 січня 1915 року прорвалися через Плоску, отримавши розпорядженя про загальний відступ, загони гуцульських стрільців на чолі з вах-м Ласковським через Садків Бродину, Горішню Бродину, Молдаву відійшли до Брязи. На той час Гуцульські стрільці вже стали відомими далеко за межами Буковини. У газеті «Нова Буковина» (Чернівці, 01.01.1915) було опубліковано «Повідомлення про Українських Гуцульських Стрільців на Буковині», в якому зазначалося:
Спочатку всі добровольці були одягнуті у звичний гуцульський стрій з жовто-чорною пов'язкою на рукаві. Вказана обставина відгравала негативним чином у разі потрапляння гуцулів в полон. Оскільки росіяни вважали їх не військовополоненими а зрадниками, то стрільців очікувало якщо не катування то негайний розстріл. На озброєні були тільки . Пізніше активно використовувалася трофейна зброя.Бажаємо до України! Добржанський О.В., Старик В.П., «Маяк», Одеса-2008, с. 631. Ось як описує гуцульських стрільців у своїх мемуарах Ілля Семака:
17 грудня 1914 р. до Ватра-Дорней прибув ерцгерцог Карл, котрий інспектував «армійську групу Пфланцер-Балтіни». В числі інших військовослужбовців, майбутній цісар відзначив й численну групу гуцульських стрільців на чолі з хорунжим Осипом Костинюком, нагородивши їх медалями за хоробрість.
Гуцульський батальйон
Гуцульський добровольчий батальйон офіційна назва Руський Гуцульський Добровольчий Батальйон () — військове формування, сформоване 3 січня 1915 р. в Брязі вахмістром Ласковським з розрізнених загонів гуцулів—добровольців, рекрутованих (19.10.1914) в Селятині, який у подальшому виконував бойові завдання як цілісний підрозділ. У цей же час, через хворобу, до Відня вибув комендант фон Фішер. Командування «Буковинським угрупуванням», на базі якого було сформовано повноцінну бригаду у складі 54-ї піхотної дивізії «армійської групи Пфланцер-Балтіни», прийняв оберст-лейтенант . За його вказівкою частина батальйону під командуванням вахмістра Фердинанда Кібека зайняла висоту біля розвилки доріг в Молдаві, де 5 січня прийняли бій з наступаючими від Ізвору переважаючими силами ворга, під час якого було знищено близько сорока російських бійців. Після відкриття противником вогню з кулеметів та артилерії гуцульські стрільці змушені були відступити до Брязи, а звідти у складі батальйону в напрямку Местеканешт, де зайняли укріплені позиції. Цей рубіж горяни утримували більше місяця, протягом якого російські війська намагалися прорвати оборону (особливо 17-19 січня), однак були змушені відступати з великими втратами. Крім того Гуцульський батальйон брав активну участь у боях в районі Пожоритої та Кирлібаби. Починаючи з 8 лютого 1915, у складі австрійського з'єднання генерала фон Лілієнгофа, Гуцульський батальйон брав участь в контрнаступальній операції, в результаті якої російські війська були відкинуті з південної Буковини аж за Прут. Пройшовши через Кімполунґ, Ґура Гумору, Монастир Гумору, Плеш, Новий Солонець, Солку, Марджіну, Долішній Виків, Чудин, Буденець, Сторожинець, Глинницю і вздовж річки Прут, 19 лютого 1915 р. підрозділ увійшов у звільнені Черновиці, де протягом деякого часу ніс охорону службу. 1 березня 1915 командування підрозділом тимчасово прийняв капітан Карл Папп.
Буковинський легіон
Під час перебування Гуцульського батальйону в Черновицях, їх благодійник Микола фон Василько, враховуючи стратегічний курс військово-політичного керівництва Австро-Угорщини на створення національних підрозділів з метою консолідації суспільства та стимулювання місцевого патріотизму в формі відданості Габсбурзькій монархії, пролобіював переформатування підрозділу за зразком інших легіонів.
З цього часу у вжитку активно з'являються назви «Буковинський легіон», «Гуцульський легіон», «Легіон гуцульських стрільців». Підрозділ було доукомплектовано (за рахунок буковинських українців) до 1500 бійців, повністю екіпіровано та озброєно.
Першим командиром Буковинського легіону став ротмістр Стефан Василько фон Серетський.Від Сараєва до Парижа. Буковинський Interregnum 1914—1921. В.Старик. Чернівці-2009, с. 149. Вже у березні 1915 р. Гуцульський легіон брав активну участь у звільненні північної Буковини, зокрема у штурмі населених пунктів Рогізна, Садагура, Буда, Чорнавка, та переслідувані супротивника, що відступав на Хотинщину. Поблизу Топорівців гуцульські стрільці відбили контратаку російських підрозділів (захопивши в полон близько 1400 чоловік). Зайнявши позиції біля Колінківців, утримували їх протягом трьох днів до підходу основних австрійських сил. За підсумками березневої кампанії гуцульські стрільці отримали чимало схвальних відгуків та вдячності. Зокрема, у зверненні Союзу українських послів на Буковині «До українського народу на Буковині» (опубліковане в «Буковині» — 30.04.1915) зазначалося: «…На отсім місци дякуємо щиро-сердечно нашим славним хоробрим воякам, нашим жвавим Січовим і Гуцульским Стрільцям і всім, а всім тай кождому, хто по усім своїм силам боре ся проти клятого ворога москаля». У травні 1915 р. Гуцульський легіон утримував перед значно переважаючими силами противника позиції між Боянами та Магалою. У цих боях 10 травня 1915 р. отримав важке поранення ротмістр Василько, після чого так і не зміг повернутися до командування легіоном. Наступним командиром Гуцульських стрільців став капітан Осип Вайкерт. Один з підрозділів гуцульських стрільців влітку 1915 р. брали участь в боях біля Надвірної, Коломиї та Заліщик. Основна частина батальйону, у складі австрійського з'єднання, в червні 1915 р. просунулися аж до Липкан, де утримували позиції до кінця року. У грудні, разом з основними силами, відступили на захід, та закріпилися на ділянці від Довжка до Прута, де їм вдалося втриматися до кінця січня 1916 р.
Микола фон Василько, як один із засновників і покровителів Легіону гуцульських стрільців, постійно отримував схвальні відгуки від австрійського командування. Так, підполковник Папп (28.07.1915) у листі до нього наголошував, що «Гуцули хоробро і успішно бороли ся в багатьох битвах на Буковині. В патрульній службі неустрашимі, а як вивідувані надзвичайно спритні і успішні».
Крім Миколи Василька, забезпеченням Гуцульського легіону переймалися й інші члени Союзу українських послів на Буковині — Ілля Семака, Микола Спинул тощо. Долучалися до волонтерства практично всі громадські діячі краю. Так, зокрема, у «Народному Голосі» (30.10.1915) опубліковано «Заклик про збір пожертв на користь українських добровольців»:
Приєднання Румунського легіону
Станом на січень 1916 р. лінія фронту стабілізувалася, і на східному напрямку практично співпадала з довоєнним буковинсько-хотинським пограниччям.