Коронація монарха Богемії або коронація короля в Чехії — урочиста церемонія зведення на трон нового короля або королеви Богемії, під час якої їх офіційно короновано, помазано та надано їм королівські клейноди, що символізувало королівську владу.

Коронація короля Богемії була державно-релігійною подією великого значення, під час якої новий монарх був помазаний святим єлеєм архієпископом Празьким під час урочистої святкової меси та увінчаний короною святого Вацлава. Коронація була символічним підтвердженням і визнанням нового суверена, його зв'язку із землею, якою він правив, а також підкреслювала духовне походження його влади. Разом з королем, як правило, вінчали також його дружину (якщо король був одружений). Якщо король одружувався після коронації, то його дружина зазвичай проходила окрему церемонію коронації.

Традиції коронації в Чехії відповідали церемоніям коронацій, що здійснювались у Священній Римській імперії та Франції, та частково в Угорщині та Англії. Як і у Франції та Англії, правління нового короля в Богемії розпочиналось одразу після смерті його попередника.

Місцем усіх коронацій був Собор Святого Віта в Празі, з часу його заснування. Особою, що здійснює коронацію був архієпископ Праги. До встановлення Празького архієпископства в 1344 році архієпископ Майнца мав право коронувати короля (і королеву) Богемії. Це право було походило від «Primas Germaniae» Священної Римської імперії.

Положення про коронацію (з усіма церемоніями, що мають бути виконані) було встановлено коронаційним приписом (лат: ordo, чеською: korunovační řád) короля Карла I.

Оскільки в Чехії коронація не була необхідною умовою (як у сусідній Угорщині) для здійснення королівського правління, то королями вважались й ті королі, які не були короновані, але правили в королівстві Богемії. Точно відомо про 6 королів, які не проходили церемонію коронації: Вацлав III (правив 1305—1306), Генріх І (1307—1310) Йосип I (правив 1705—1711), Йосип II (1780—1790), Франц Йосип I (1848—1916) та Карл III (1916—1918).

Король Баварії Карл Альбрехт, який ненадовго захопив Чехію під час війни за австрійську спадщину (1740—1744), був лише проголошеним королем у присутності архієпископа Праги Яна Моріца Густава в грудні 1741 р., оскільки королівські клейноди знаходились в руках імператриці Марії Терезії. Король Фердинанд IV навпаки, фактично не правив, хоча був коронований королем Богемії під час правління свого батька Фердинанда III, однак помер в молодому віці.

Історія Першим королем Богемії став князь Вратислав, який отримав особистий королівський титул за військову допомогу імператору Священної Римської імперії. За ці заслуги він був коронований на зустрічі в Майнці імператором Генріхом IV 20 квітня 1085 р. Урочиста та ретельно підготовлена ​​коронація Вроцлава та його дружини княгині Сватави відбувся 15 червня 1085 р. в Базиліці св. Віта у Празькому граді, коли вони були увінчані королівськими коронами з рук архієпископа Тріра Егільберта.

Другим королем Богемії став Владислав, якого 11 січня 1158 року було короновано в Регенсбурзі королівською короною. За обіцяну військову допомогу його коронував імператор Фрідріх І Барбаросса. Вдруге імператор коронував його того ж року у завойованому Мілані.

Спадкового королівського титулу домігся князь Пржемисл Отокар, якого коронували 1198 р. в Майнці. Спадковість титулу остаточно була підтверджена 1212 р. Золотою Сицилійською булою імператора Фрідріха II.

1228 року в Празі, за ініціативи короля Пржемисла Отакара, його сина Вацлава I було короновано «молодшим королем», забезпечивши таким чином престолонаступництво.

Архієпископи Майнца, до ведення яких належала Празька єпархія, мали право коронувати богемського короля (і королеву) до створення Празького архієпископства в 1344 році, після чого право коронування перейшло до Празького архієпископа.

У Середні віки коронація мала велике значення, оскільки ті правителі, які були інтронізовані, носили титул «князь Богемії», а ті, що пройшли коронацію титулувались «королем Богемії». Коронація проводилася незабаром після початку правління нового короля. Проте, за часів спадкової монархії коронація не була обов'язковою умовою титулування й правління короля в Чехії. Тому деякі монархи титулувались королями й правили без самої церемонії коронації.

Починаючи з 1228 р. Собор Святого Віта був коронаційною церквою для всіх наступних королів. Монархи Богемії були увінчані короною святого Вацлава та освячені королівськими клейнодами, серед яких митра та спис (символи святого Вацлава) були особливими саме для богемських коронацій.

Абатиса монастиря Святого Георгія традиційно мала привілей коронувати дружину короля Богемії. У 1791 році право коронування королеви Богемії було передано ігумені сусіднього Терезіанського інституту шляхетних дам (посада, яку завжди займала ерцгерцогиня Австрії).

Марія Терезія була єдиною жінкою-монархом Богемії, і вона була коронована як «король Богемії», щоб підкреслити, що вона була монархом, а не дружиною монарха.

Існували також випадки, коли королем Богемії коронували спадкоємця престолу при живому королі. Необхідність додаткової гарантії для забезпечення переходу корони до свого спадкоємця, незважаючи на дію Золотої Сицилійської були, вже була зроблена Пржемислом Отакаром, який 1216 р. скликав велике зібрання шляхти, де у присутності свого брата Владислава підтвердив право свого сина на трон. 6 лютого 1228 р. у Празькому соборі він був коронований архієпископом Зігфрідом Майнцьким як молодший король (iunior rex Boemorum).

Звичай коронування наступника за життя нинішнього короля був поширеною практикою в Середні віки в сусідній Угорщині, Капетинській Франції чи Англії Плантагенетів. Останні Пржемисліди вже не коронували своїх наступників, і лише Карл Люксембург повернувся до цієї практики, коли 1363 року він коронував свого дворічного сина Вацлава.

1509 року король Володислав II Ягеллончик коронував свого п'ятирічного сина Людовика. Королі з будинку Габсбурґів продовжували цю традицію. У 1562 році, за життя Фердинанда I, його син Максиміліан та його дружина Марія були короновані. Король Максиміліан коронував свого сина Рудольфа за рік до смерті. Ще за життя короля Матвія Габсбурґа в 1617 році його наступник і двоюрідний брат Фердинанд II був також коронований. Після поразки повстання чеських станів та прийняття оновленого земельного устрою Габсбурґи продовжували коронувати наступників як гарантію правонаступництва від неприйняття наступника після смерті короля. Однак коронований наступник підписував відмову від влади в країні, поки був живий його батько. Коронація спадкоємця за життя його батька проводилася для королів: Фердинанда III, Фердинанда IV і Леопольда I. Він став останнім королем, коронованим за життя свого попередника.

Новий земський устрій (1627 р.) закріпив спадковість королівського титулу в Богемії за династією Габсбурґів. З моменту прийняття Прагматичної санкції 1713 р., новий монарх автоматично став королем відповідно до правонаступництва після смерті свого попередника, тим самим усунувши необхідність коронації.

В XIX ст. чеські патріоти обстоювали ідею обов'язковості коронації. Історик і правник Йожеф Калоусек обґрунтовував значення коронації наступним чином: Коронація — це вияв стану, коли новий монарх сходить на престол не лише за правонаступництвом, а й за згодою нації. Коронація підкреслювала єдність та цілісність всіх земель Богемської корони шляхом прийняття присяги на служіння процвітання цих земель. Коронація є проявом державного суверенітету земель чеської корони. Коронація мала довести, що в цій новій державі (Австро-Угорщині) зберігаються права Чеського королівства, нарівні з сусідніми країнами, як суверенної держави.

Останнім королем Богемії, якого було короновано, став імператор Австрії Фердинанд I (Фердинанд V як король Богемії — 7 вересня 1836 р.) та його дружина королева Марія Анна (12 вересня 1836 р.).

Церемонія Коронаційні традиції беруть свій початок у Середньовіччі, а основним елементом коронації була урочиста Меса (служба Божа), під час якої новий король у соборі Святого Віта, отримує помазання освяченими миром та клейноди королівської влади. Хід королівської коронації прописаний уставом про коронацію Карла I, який був розроблений переважно з правил коронації в Священній Римській імперії, збагаченій старочеськими елементами часів Пржемислідівських королів і додатково містять елементи французьких правил коронації 1328 р.

Головною коштовністю коронаційних клейнодів є корона Святого Вацлава. Вона надягалась королю лише в день коронації і мала бути повернена до скарбниці того ж вечора. Починаючи з 1347 року, коронація завжди проводилася короною Святого Вацлава. До того часу королів увінчували різними коронами, які не збереглися.

Також коронаційними клейнодами були королівська куля (яблуко) та королівський жезл (скіпетр), які були створені в епоху Відродження, скіпетр 1533 р., а куля 1527 р. Наймолодшою ​​з коронаційних клейнодів є коронаційна мантія з горностая, виготовлена 1617 р. для короля Фердинанда II, і з того часу її використовували для всіх коронацій.

Інші предмети, що використовуються для церемоній коронації королів Богемії, належать до скарбів Святого Віта. Ці предмети включають коронаційний перстень, меч Святого Вацлава, який є найдавнішою частиною коронаційних коштовностей, та коронаційний хрест, який є найціннішою частиною скарбу святого Віта.

Коронаційний одяг короля, як й інші предмети коронації, був унормований Уставом про коронацію. Усі шати були зроблені так, щоб їх можна було розстібнути на плечах і руках, щоб мати змогу зробити помазання святим миром. Нижній шар утворювали довгі ризи. Над ними одягали коронаційний плащ з горностаєвим коміром і довгими полами. На плечах у короля була королівська стола. Ризи і стола були підв'язані паском. Було також спеціальне королівське взуття та довгі шовкові панчохи.

Архієпископ Майнца був особою, уповноваженою помазувати і коронувати богемського короля та його дружину, доки Празька єпархія не була підвищена до архієпископства в 1344 році. Цей привілей був офіційно підтверджений для празького митрополита (архієпископа) 5 травня 1344 року Папою Римським Климентом VI.

В Правилах коронації описуються як встановлені молитви, так і перелік та послідовність дій, які виконувались під час коронації. Устав про коронацію Карла залишався в силі до ліквідації монархії в 1918 р. Найбільшою зміною після 1627 р. стала присяга щодо підтримання Оновленого земельного устрою. Крім того, деякі середньовічні церемонії були скасовані, наприклад, візит до Вишеграда напередодні коронації, а проведення Зборів (омажу) відбувалося за день до коронації, на відміну від попереднього проведення, після коронації.

Згодом мова коронації, коронаційні тексти та деякі формулювання також змінилися. Замість давньочеської, яку використовували з перших коронацій, поступово почала переважати німецька; яку потім частково доповнювали дедалі довшими й довшими чеськими уривками (однак це вже були переклади з німецької).

У день коронації в Празі з самого ранку лунали дзвони та били гармати. Коронна хода йшла від королівського палацу до Собору, куди входили через Золоті ворота. Архієпископ разом з іншими духовними сановниками вже чекав біля входу. Король поцілував золотий коронаційний хрест, який тримав архієпископ. Потім король у супроводі кількох найвищих сановників входив до каплиці Св. Вацлава, де він молився і був одягнений у коронаційні шати. Потім у супроводі церковних та світських сановників він йшов до головного вівтаря, щоб пройти церемонії коронації. Зупинка в каплиці Святого Вацлава не входила до Уставу про коронацію Карла. Першим монархом, який запровадив цю традицію, був Максиміліан I у 1562 р.