Шпак (Sturnus) — палеарктичний рід співочих птахів родини шпакових (Sturnidae)Пернаті друзі, 29.5.2025. Систематика цієї групи є складною, і різні дослідники суттєво розходяться в поглядах щодо того, які саме види слід відносити до цього роду, а також щодо меж самих видів усередині Sturnus. Представники цього роду поширені на більшій частині території Євразії, а один вид — шпак звичайний — був інтродукований (впроваджений) до Північної Америки, Південної Африки, Австралії та Нової Зеландії. Види, що гніздяться в північніших широтах, є повністю або частково перелітними й зимують у тепліших регіонах.
Шпаки роду Sturnus є наземними птахами; вони ходять, а не стрибають, і мають особливі зміни в будові черепа та його м'язів, що дозволяють їм шукати їжу у спосіб розрихлення ґрунту відкритим дзьобом. Таке пристосування сприяло розселенню роду з вологих тропічних регіонів Південної Азії до прохолодніших районів Європи та Азії.
Шпаки гніздяться в дуплах дерев або порожнинах будівель. Вони всеїдні й живляться переважно на землі, зосереджуючись на добуванні безхребетних безпосередньо з-під поверхні ґрунту. Цьому допомагають згадані вище адаптації голови, завдяки яким птахи можуть занурювати дзьоб у землю закритим, а потім відкривати його, розсуваючи ґрунт, і закривати знову вже для захоплення здобичі. Оперення представників цієї групи є мінливим, проте всі види мають притаманний шпакам трикутний вигляд крила. Вони здатні наслідувати багато звуків; засвідчені випадки, коли шпаки відтворювали навіть скрип дверей.
Види
У різні періоди до роду шпаків відносили до десятка видів птахів середнього розміру, що мало відрізняються один від одного як за забарвленням, так і за способом життя.
Сьогодні (2020-і) дослідники схиляються до думки, що рід представлений лише двома видами: Шпак звичайний (Sturnus vulgaris) Шпак піренейський (Sturnus unicolor)
Шпак у культурі, міфології та мистецтві
Птахи-пересмішники та «розмовний жанр»: Шпаки — одні з найкращих наслідувачів у дикій природі. Окрім нявкання котів, гавкання собак чи рипу дверей, вони здатні відтворювати людську мову. Через це в Античності їх часто тримали вдома як домашніх улюбленців. Римський натураліст Пліній Старший описував, що молоді шпаки, які належали німецьким принцам (синам імператора Клавдія), навчалися говорити латиною та грецькою мовою і «цілими днями розважалися довгими промовами». Шпак і Моцарт: Відомий композитор Вольфганг Амадей Моцарт мав домашнього шпака протягом трьох років. Він купив його в крамниці після того, як почув, що птах наслідує мотив із його щойно написаного Концерту для фортепіано № 17. Моцарт навіть записав цей наспів у своєму щоденнику поруч із ціною за птаха. Коли шпак помер, композитор влаштував йому справжнє урочисте поховання у саду й написав жалобний вірш на його честь. Шпак у Шекспіра: У драмі Вільяма Шекспіра «Генріх IV» один із героїв (Хотспер) мріє навчити шпака вимовляти лише одне ім'я свого ворога — «Мортімер», щоб постійно дратувати короля. До речі, саме через цю єдину згадку шпака у Шекспіра, його американський прихильник Юджин Шиффелін 1890 року випустив 60 шпаків у Центральному парку Нью-Йорка (він хотів заселити США всіма птахами, згаданими поетом). Тепер у Північній Америці їх сотні мільйонів. Символ весни в Україні: В українських звичаях шпак — це справжній провісник весни. Щорічне виготовлення шпаківень у школах і дорослими разом із дітьми навесні — це особливий народний й освітній досвід, який єднає покоління. У народних переказах шпак уособлює працьовитість, оскільки він безутомно знищує шкідників садів та городів.
Дивовижні особливості поведінки
Мурмурація: Одним із найзахопливіших видовищ у світі природи, є мурмурація — коли тисячі (а іноді й мільйони) шпаків збиваються у величезні зграї перед ночівлею чи міграцією. Вони синхронно утворюють у небі дивовижні живі фігури, що змінюють форму за частки секунди, нагадуючи велетенські темні хмари або хвилі океану. Науковці з'ясували, що в цьому «танку» немає ватажка: кожен птах просто узгоджує свій рух із сімома найближчими сусідами. Це допомагає їм захищатися від хижих птахів (наприклад, соколів), які не можуть зосередитися на одній цілі всередині такої кількості шпаків. Звіряння шляху за сонцем: Дослідження орнітологів (зокрема наполегливі досліди Густава Крамера) показали, що під час осінніх перельотів шпаки мають вроджений «сонячний компас». Вони здатні визначати напрямок руху за положенням сонця на небі, внутрішньо уточнюючи його зміну протягом дня, за допомогою свого біологічного годинника.
Примітки
Джерела Шпак: загальні відомості про птаха// Освіта, Процитовано 29.5.2025
Посилання Шпак звичайний// Animalia, Процитовано 29.5.2025