Cynotherium — викопний монотипний (представлений видом C. sardous) рід хижих ссавців з родини псових, був ендеміком нинішніх середземноморських островів Сардинія (Італія) та Корсика (Франція), у середньому та пізньому плейстоцені. Він вимер, коли люди почали селитися на острові.

Цей псовий досяг сардинсько-корсиканського блоку під час фази морської регресії в поєднанні з льодовиковою фазою. Ізоляція предків Cynotherium означала, що вид пристосувався харчуватися дрібною здобиччю, як-от ссавці та птахи, або падлом більших тваринLyras G., Van der Geer A. (2006) Adaptations of the Pleistocene island canid Cynotherium sardous (Sardinia, Italy) for hunting small prey. Cranium 23, 1: 51–60. Адаптацією до нового способу життя стали зменшення розмірів, а також дуже сильні м'язи на шиї та передніх кінцівках, здатних до блискавичних рухів.

Його наукова назва означає «собака-звір із Сардинії»: родова назва походить від давньогрецьких слів — «собака» та — «звір», «дика тварина», а видова назва Sardous — з латини, у значенні «сардинський», тобто «той, що з Сардинії» (альтернативна форма Sardus).

За розмірами він був приблизно як шакал. Морфологічні дослідження свідчать, що це був спеціалізований хижак, який підкрадався до здобичі — переважно дрібних ссавців і птахів. Ймовірно, основною його здобиччю була ендемічна Prolagus sardus.

Еволюція Найдавніші рештки Cynotherium на Сардинії датуються близько 800 000 років тому — на межі раннього та середнього плейстоцену. Їх поява пов’язана зі зміною фауни на Сардинії, ймовірно спричиненою зниженням рівня моря, що дало змогу тваринам переселитися на Сардинсько-Корсиканський масив з материкової Італії. Ймовірно Cynotherium походить від виду Xenocyon lycaonoides, який жив у Європі на материку. Деякі з найдавніших решток Cynotherium відносять до окремого виду — Cynotherium malatestai, що був більшим за C. sardous і мав проміжні риси між ним та X. lycaonoides. Генетичне дослідження, проведене у 2021 році, встановило, що найближчим сучасним родичем Cynotherium є Cuon alpinus, дивергенція з яким відбулась приблизно 885 000 років тому. Дослідження також показало, що лінії Cynotherium та Cuon виникли внаслідок гібридизації між лінією, близькою до роду Canis, та лінією, спорідненою з Lycaon pictus, у пропорції приблизно 65% до 35% відповідно. У сучасного Cuon також виявлено додаткову частку геному (близько 25%), пов’язану з Lycaon pictus, якої не було у Cynotherium.

Опис C. sardous був відносно невеликим за розміром — вагою близько 10 кілограмів, що можна порівняти з шакалом. Череп витягнутий і клиноподібний у бічному вигляді. Морда вужча, ніж у сучасних дхолів (Cuon), але ширша, ніж у лисиць. Посторбітальна (заочноямкова) частина черепа широка, а виличні дуги лише помірно виступають назовні. Соскоподібний відросток дуже збільшений і виступає вбік. розвинений слабо. Нижня щелепа тонка й витончена. Місця прикріплення трицепса на лопатці, ліктьовій кістці та плечовій кістці великі, що свідчить про добре розвинений м’яз, як і . Сліди прикріплення дельтоподібного м’яза на задній частині дельтоподібного гребеня плечової кістки — високі, великі та шорсткі, що також вказує на добре розвинену мускулатуру. Аналіз будови вуха, зокрема значне зменшення кількості витків завитки, вказує на адаптацію до сприйняття високочастотних звуків. Водночас C. sardous, ймовірно, мав поганий слух на низьких частотах і зовсім не міг сприймати звуки нижчі за 250 Гц.

Екологія Коли предок цього псового опинився ізольованим на острові, його раціон звузився до дрібної здобичі. Анатомічні особливості Cynotherium підтверджують, що він був хижаком, спеціалізованим на полюванні за дрібною та швидкою здобиччю. Еволюція коротких, але потужних кінцівок, низьке положення шиї та підвищена рухливість голови й шиї свідчать про адаптацію до пересування низько над землею з подальшим раптовим стрибком або стрімким кидком на здобич. PDF copy Ймовірно, улюбленою здобиччю Cynotherium був Prolagus sardus — великий заєцеподібний ссавець, що також був ендеміком і був дуже поширений на острові. Також, об'єктом полювання могли бути птахи

Палеооточення У середньому та пізньому плейстоцені Корсика і Сардинія мали власну сильно ендемічну, збіднілу фауну наземних ссавців, яка, окрім Cynotherium та Prolagus sardus, містила Rhagamys orthodon, Microtus henseli, , Talpa tyrrhenica, Mammuthus lamarmorai, Enhydrictis galictoides, три види видр (Algarolutra majori, Sardolutra ichnusae, Megalenhydris barbaricina) та .

Вимирання Наймолодші радіовуглецеві дати для Cynotherium становлять приблизно 11 500 років до н.е. (13 500 років до теперішнього часу), тобто лише за кілька тисяч років до підтвердженої появи людей на Сардино-Корсиці — близько 8 000 років до н.е. (10 000 років до теперішнього часу). Вважається, що цей вид все ще існував на момент прибуття людей на острови. Причини його вимирання залишаються невизначеними. Низьке генетичне різноманіття зразків, що були досліджені, свідчить про те, що чисельність популяції залишалася малою, але стабільною протягом тривалого часу перед вимиранням.

Примітки