Осадко Олександр Остапович (позивний — ТангоО. Цвик. «Жити не можна померти»: побачила світ книжка загиблого військовослужбовця з Тернополя // Суспільне Новини. — 2022. — 31 грудня.; літературний псевдонім — Стах; , Тернопіль — , біля села Мазанівка, Донецька область, Україна) — український письменник, військовослужбовець, солдат Збройних сил України (військова частина А 7170), учасник російсько-української війни. Почесний громадянин міста Тернополя (2022, посмертно).
Біографія Олександр Осадко народився 4 квітня 1976 року в Тернополі. З 1983 по 1993 рік навчався у загальноосвітній школі № 9. Потім навчався на економічному факультеті Тернопільської академії народного господарства. Багато років працював будівельником в Україні та за кордоном.
Від 26 лютого 2022 року пішов на фронт у складі 105-ї окремої бригади територіальної оборони. Після навчання був на Харківщині, потім — на Донеччині. Служив кулеметником у 25-тій окремій десантно-штурмовій бригаді.
Незадовго до війни почав з дружиною танцювати танґо, тому обрав позивний «Танго».
Загинув 9 липня 2022 біля села Мазанівка, неподалік Краснопілля на Донеччині, під час мінометного обстрілу, врятувавши побратима. Тіло виніс кум Ігор під обстрілами. Похований Осадко на Микулинецькому кладовищі в Тернополі, на Алеї героїв.
Творчість Перші спроби писати датуються 2007 роком. Писав коротку прозу, публікував оповідання на літературному порталі «Гоголівська академія» під псевдонімом «Стах». Про його творчість на порталі схвально відгукувалися письменники Сергій Татчин та Наталія Доляк.
Автор збірки оповідань і новел «Жити не можна померти» (2022, видана посмертно), куди ввійшли 7 творів, написаних ще у 2000-х роках. Поетка Оксана Куценко у своїй рецензії відзначила мову книги: «здорова, народна, присмачена говірками Тернопільщини, рідного краю автора». У рецензії поетеси Елли Євтушенко відзначено «об’ємність, увага, з якою описано кожну подробицю», а також те, що «поєднання різних світів, одного — побутово-приземленого, іншого — фантастично-конспірологічного, виконано в цих текстах безшовно». Поет та літературознавець Василь Махно прокоментував, що «письмо [Осадка] — природне, органічне, без викрутасів, це фактично зліпки з життя. Але написані добротно, з гумором». Поетеса Юлія Мусаковська охарактеризувала його творчість так: «[Осадко] створив образи, серед яких кожен може упізнати сусіда, знайомого чи родича, і ці далекі від ідеалу персонажі викликають щиру симпатію».
Книга ввійшла до довгого списку Премії Львова — міста літератури ЮНЕСКО 2022—2023 років. Також збірка ввійшла до списку найкращих українських книг 2023 року за версією Українського ПЕН у розділі «Художня література».
Бібліографія
Нагороди та вшанування пам'яті
Почесний громадянин міста Тернополя «за вагомий особистий вклад у становлення української державності та особисту мужність і героїзм виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, заслуги перед містом» (22 серпня 2022 року, посмертно). На фасаді школи, де навчався Осадко, встановили меморіальну дошку (лютий 2025 року). Лауреат літературної премії імені Василя Паламарчука (2025, посмертно).
У дитячій книжці «Дубочок з війни» (2024) його дружини описано подвиг Осадка, який загинув, прикривши собою побратима.
Особисте життя Дружина Ганна, письменниця, ілюстраторка книг, вони разом прожили майже 25 років. У подружжя є син Юрій та донька Софія. Осадко вів активний спосіб життя, їздив на велосипеді, сплавлявся Дністром із сім'єю.
Мати — Катерина Михайлівна, батько Остап (помер 2010 року). Сестра Оксана, племінник Маріо.
Виноски