Британська заморська територія Гібралтар розташована у південній частині Піренейського півострова, є об'єктом іредентистських територіальних претензій Іспанії. Захоплений у 1704 році під час війни за іспанську спадщину (1701—1714). Іспанська корона офіційно назавжди поступилася територією Британській короні у 1713 році, відповідно до статті X Утрехтського договору. Пізніше Іспанія спробувала відвоювати цю територію під час тринадцятої облоги (1727) та Великої облоги (1779—1783). Британський суверенітет над Гібралтаром був підтверджений пізнішими договорами, підписаними в Севільї (1729) і Паризьким договором (1783).

Рекультивація території стала державною політикою за часів Франсіско Франко, була актуальною під час наступних урядів після переходу Іспанії до демократії. Самі гібралтарці відкидають будь-які подібні заяви, жодна політична партія чи група впливу у Гібралтарі не підтримує союзу з Іспанією. На референдумі 2002 року жителі Гібралтару відхилили пропозицію спільного суверенітету, щодо якої Іспанія та Сполучене Королівство нібито досягли «широкої згоди». Тепер британський уряд відмовляється обговорювати суверенітет без згоди гібралтарців. У 2000 році члени парламенту Гібралтару підписали політичну декларацію єдності; згідно з урядом Гібралтару, «по суті, декларація зазначала, що народ Гібралтару ніколи не піде на компроміс, не відмовиться від свого суверенітету чи свого права на самовизначення, не поступиться ним; що Гібралтар хоче добрих, сусідських, європейських відносин з Іспанією; і що Гібралтар належить народу Гібралтару, і не може претендувати ні на Іспанію, ні на віддачу Британії».

Іспанія наполягає на двосторонній угоді з Великою Британією щодо суверенітету, тоді як Велика Британія обговорюватиме суверенітет, якщо Гібралтар буде включений до обговорень. Розуміння Організацією Об'єднаних Націй позицій кожної зі сторін викладено в їхньому звіті за 2016 рік. В даний час ООН відносить Гібралтар до списку несамоврядних територій.

Захоплення Гібралтару та Утрехтський договір Гібралтар був захоплений у 1704 році силами на чолі з адміралом сером Джорджем Руком, який представляв Великий Альянс від імені ерцгерцога Карла, претендента на іспанський престол. Після бою майже всі жителі вирішили виїхати. Спроби Іспанії повернути територію під час дванадцятої облоги Гібралтару зазнали невдачі, і врешті вона була передана Королівству Великої Британії Іспанією за Утрехтським договором 1713 року в рамках врегулювання війни за іспанську спадщину. У цьому договорі Іспанія поступилася Великій Британії «повною і цілковитою власністю на місто й замок Гібралтар разом із портом, укріпленнями та фортами, які їм належать… назавжди, без будь-яких винятків чи перешкод».

Якщо британська корона коли-небудь забажає відмовитися від Гібралтару, застереження про повернення стверджує, що територія спочатку буде запропонована Іспанії, «і у випадку, якщо згодом Корона Великої Британії вважатиме за доцільне надати, продати або будь-яким способом відчужити її власності зазначеного міста Гібралтар, цим погоджено та зроблено висновок, що перевага щодо продажу завжди буде надаватися Короні Іспанії перед будь-якими іншими.»

Крім того, Договір передбачає, «що вищезазначені права власності передаються Великій Британії без будь-якої територіальної юрисдикції та без будь-якого відкритого сухопутного зв'язку з навколишньою країною» (хоча існує суперечка щодо того, чи це відмовляється від територіальної юрисдикції над Гібралтаром, чи над «країною навколо») і що ніяка сухопутна торгівля між Гібралтаром та Іспанією не повинна відбуватися, за винятком надзвичайних положень у випадку, якщо Гібралтар не зможе поповнити запаси морем. Британський уряд та уряд Гібралтару стверджували, що членство як Гібралтару, так і Іспанії в Європейському Союзі (ЄС) — Гібралтар був включений як територія спеціальної держави-члена, коли Велика Британія приєдналася до ЄС у 1973 році; Іспанія приєдналася до ЄС у 1986 році — скасувала такі обмеження, оскільки ЄС зобов'язується вільного руху товарів і послуг. Вплив Brexit на Гібралтар незрозумілий.

Різні позиції Організація Об'єднаних Націй розглядає Гібралтар як несамоврядну територію, яка знаходиться під управлінням Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. Його звіт від лютого 2016 року викладає різні погляди різних сторін щодо Гібралтару.

Указ про Конституцію Гібралтару 2006 року (Велика Британія) встановив форму правління Гібралтару, згідно з якою губернатор Гібралтару відповідає за ведення зовнішніх справ, оборону, внутрішню безпеку та певні призначення на державні посади, а уряд Гібралтару відповідає за всі інші справи. Велика Британія вважає, що як незалежна територія, визнана Організацією Об'єднаних Націй, Гібралтар користується індивідуальними та колективними правами, викладеними в конституції 2006 року, а також правом на самовизначення.

Іспанія заперечує законність конституції 2006 року та стверджує, що вона не змінює статус Гібралтару як британської колонії, оскільки лише Велика Британія має право обговорювати питання Гібралтару на міжнародному рівні.

Територіальний уряд Гібралтару, заснований на законі в конституції 2006 року, збирає власні податки та планує свої витрати та капітальні витрати з максимальною ставкою податку на фізичних осіб 28 % і податку на компанії 10 %. Іспанія зазначає, що Європейська комісія розслідує податковий режим Гібралтару і що Іспанія вважає Гібралтар податковою гаванню. Велика Британія вважає, що Гібралтар відповідає всім законам ЄС щодо боротьби з відмиванням грошей, прямого оподаткування та фінансового нагляду. Гібралтар має надійну систему фінансового регулювання з угодами про боротьбу з ухиленням від сплати податків, включаючи угоди про обмін податковою інформацією з 79 країнами, включаючи всі країни ЄС, за винятком Іспанії, яка не відповіла. Велика Британія попросила, щоб Гібралтар підлягав оцінці ЄС щодо контролю за відмиванням грошей. Іспанія нагадує, що злочини, пов'язані з контрабандою тютюнових виробів і відмиванням грошей з Гібралтару, були відзначені у звіті ЄС про боротьбу з шахрайством у 2014 році.

Перетин сухопутного кордону між Гібралтаром та Іспанією підлягає перевірці. Іспанія наголошує, що перевірки не є політично вмотивованими, необхідно забезпечити суворе дотримання прикордонних правил ЄС для протидії загальним проблемам незаконної торгівлі та що Іспанія виконує рекомендації ЄС щодо покращення перетину кордону. Розташування пункту пропуску не відповідає кордону, визнаному Іспанією. Аеропорт є військовою територією, де дозволено експлуатувати цивільні літаки. Іспанія стверджує, що аеродром незаконно окупований Великою Британією. Велика Британія стверджує, що її суверенітет поширюється на район перешийка, на якому побудований аеродром. Велика Британія також претендує на обмеження трьох миль у територіальних водах навколо Гібралтару, тоді як Іспанія претендує на морські права на всі території, крім портів Гібралтару. Заяви Великої Британії про вторгнення іспанських кораблів у територіальні води Гібралтару Іспанія вважає відображенням рутинної діяльності іспанських кораблів у їхніх власних водах.

У 2004 році розпочалася система тристоронніх переговорів за участю Іспанії, Великої Британії та Гібралтару. Дискусії завершилися в 2010 році, коли Велика Британія та Гібралтар попросили продовжити їх з 2012 по 2014 рік. Іспанія заявила, що вважає, що форум більше не існує, і що мають проводитися лише спеціальні дискусії з місцевих проблем, включаючи Кампо де Гібралтар.

У 2015 році Сполучене Королівство підтвердило свої претензії на суверенітет, що Гібралтар має право на самовизначення, викладене в конституції 2006 року, і що Сполучене Королівство не буде вступати в жодні дискусії щодо суверенітету, якщо Гібралтар не погодиться, а також те, що Сполучене Королівство зобов'язане захищати Гібралтар, своїх людей і своєї економіки. Відповідно до Конвенції ООН з морського права Сполучене Королівство претендувало на суверенітет над землею, що простягається над морем до трьох миль або до середньої лінії. Будь-яке обговорення має включати Гібралтар, оскільки їхня конституція надає їм виключні повноваження з багатьох питань.

Гібралтар стверджував, що він залишився останньою колонією в Європі лише тому, що уряд Іспанії наполягав на тому, що невід'ємний принцип самовизначення не повинен застосовуватися до гібралтарців, а Іспанія блокувала щорічний запит на вилучення Гібралтару зі списку несамоврядних територій ООН. території. Уряд Гібралтару стверджує, що Гібралтар був фактично деколонізований.

Британська позиція У своєму виступі перед Комітетом із закордонних справ парламенту Великої Британії в 2008 році Джим Мерфі, член парламенту, державний міністр у справах Європи, заявив: Уряд Великої Британії ніколи не укладе угоду про суверенітет без згоди уряду Гібралтару та його народу. Насправді ми ніколи навіть не вступимо в процес без цієї згоди. Слово «ніколи» означає суттєве та чітке зобов'язання та використовується з певною метою. Ми з довірою передали це повідомлення народам і урядам Гібралтару та Іспанії. Це ознака зрілості наших стосунків тепер, коли це прийнято як позицію Великої Британії.

Британський уряд виключив незалежність Гібралтару, оскільки, згідно з британською точкою зору, згідно з Утрехтським договором для цього потрібна згода Іспанії, і виключив інтеграцію Гібралтару до Сполученого Королівства.

Зазначу, що, на думку уряду Її Величності, право Гібралтару на самовизначення не обмежується Утрехтським договором, за винятком тих випадків, коли стаття X надає Іспанії право відмови, якщо Велика Британія коли-небудь відмовиться від суверенітету. Таким чином, незалежність була б можлива лише за згодою Іспанії.

Варіант інтеграції було відхилено 26 червня 1976 року, коли британський уряд видав Меморандум Хаттерслі, який виключав інтеграцію, щоб «уникнути інновацій, які могли б призвести до продовження прикордонних обмежень, накладених Іспанією».

Позиція Гібралтару Гібралтар стверджує, що претензії Іспанії є безпідставними, вказуючи на право на самовизначення всіх народів, гарантоване та закріплене ООН відповідно до Статуту ООН. Його стаття 1 говорить, що «цілями Організації Об'єднаних Націй є… розвиток дружніх відносин між націями на основі поваги до принципу рівних прав і самовизначення народів».

У тому ж розділі 2 Резолюції 1514 (XV) зазначено: «Усі народи мають право на самовизначення; в силу цього права вони вільно визначають свій політичний статус і вільно здійснюють свій економічний, соціальний і культурний розвиток».

Крім того, сама резолюція 2231 (XXI) нагадує та вимагає виконання резолюції 1514 (XV) (що гарантує право Гібралтару на самовизначення), і тому вона вважає, що претензії Іспанії на його територіальну цілісність (на яку не вплине деколонізація Гібралтару) не можуть витісняти або скасовувати права народу Гібралтару відповідно до резолюції 1514 (XV) або відповідно до Хартії. З цієї точки зору, будь-яке додаткове право, на яке Іспанія могла б претендувати на підставі положення про «повернення», що міститься в Утрехтському договорі, скасовується та скасовується відповідно до статті 103 Статуту ООН: «У разі суперечності між зобов'язаннями членів Організації Об'єднаних Націй за цим Статутом та їхніми зобов'язаннями за будь-якою іншою міжнародною угодою, їхні зобов'язання за цим Статутом мають переважну силу.»

Нарешті, стверджується, що фактично в міжнародному праві чи доктрині ООН немає принципу, який міг би замінити невід'ємне право на самовизначення. У зв'язку з цим у 2008 році 4-й комітет ООН відхилив твердження про те, що суперечка щодо суверенітету вплинула на самовизначення, підтвердивши, що воно є основним правом людини.