Російсько-британські відносини, а також англо-російські відносини — двосторонні відносини між Росією та Великою Британією. Формальні відносини між монаршими дворами Англії та Росії встановилися 1553 року. На початку XIX століття Російська та Британська імперії виступили союзниками проти Наполеона; проте вже в період Кримської війни (1853—1856) Велика Британія виступила проти Росії у союзі з Османською імперією, Францією та Сардинським королівством. Боротьба двох держав, що відбулася, за контроль над Центральною Азією отримала назву «Велика гра». На початку XX століття Велика Британія, Франція та Росія склали Антанту — військовий блок, який протистояв Троїстому союзу. Гострі протиріччя між країнами Антанти та Троїстого союзу відіграли першорядну роль у виникненні Першої світової війни. Після Жовтневої революції Велика Британія взяла участь у іноземній військовій інтервенції проти Радянської Росії.

Незважаючи на протиріччя, під час Другої світової війни СРСР і Велика Британія співпрацювали в рамках антигітлерівської коаліції, а після закінчення війни увійшли до співзасновників ООН. Згодом СРСР і Велика Британія під час Холодної війни (1947—1989) увійшли до двох протиборчих військово-політичних таборів — Організації Варшавського договору (ОВД) та НАТО відповідно. Після розпаду СРСР 1991 року великі російські бізнесмени протягом 1990-х років встановили міцні зв'язки з лондонськими фінансовими установами.

Дві країни протягом тривалого часу залучені в інтенсивну шпигунську діяльність одна проти одної: у 1930-1950-х роках СРСР вдавалося проникати у вищі ешелони британської розвідки та служби безпеки, у той час як Велика Британія довгий час вербувала вищих офіцерів російської та радянської 1990-ті роки, коли британські шпигуни, такі як Сергій Скрипаль, які діяли в російській розвідці, передавали докладні відомості про агентів, які діють по всій Європі. З XIX століття Англія стала відомим притулком для російських політичних емігрантів, біженців та інших заможних втікачів із російськомовних країн.

На початку XXI століття, особливо після отруєння Олександра Литвиненка у 2006 році, відносини двох країн загострилися, а з 2014 року стали набувати все більш недружнього характеру через російсько-українську війну (2014—тепер) та отруєння Сергія та Юлії Скрипаль у 2018 році. Після цього 28 країн вислали передбачуваних російських шпигунів, які діяли як дипломати. У червні 2021 року за участю британського есмінця HMS Defender та Військово-морського флоту Росії.

Після російського вторгнення в Україну 2022 року відносини між двома ядерними державами остаточно зіпсувалися; Велика Британія запровадила економічні санкції щодо російських ЗМІ, заарештувала активи російських олігархів, відкликала своїх громадян та розірвала усі ділові зв'язки з Росією. Росія відповіла власними санкціями проти Великої Британії та звинуватила її в причетності до нападів на Севастопольську військово-морську базу, газопровід «Північний потік» та Кримський міст. Велика Британія стала одним із найбільших донорів у плані фінансової та військової допомоги Україні та першою країною в Європі, яка надала Україні бойові артилерійські системи.

Історичний огляд

Відносини Російського царства та Королівства Англія Королівство Англія та Російське царство (Московія) встановили відносини в 1553 році, коли в Архангельськ у пошуках «північно-східного проходу» прибув англійський мореплавець  — на той час Англією правила Марія I, а Росією — Іван Грозний. Ченслер повернувся в Англію і був відправлений назад до Москви в 1555, і в тому ж році була заснована Московська компанія. Московська компанія мала монополію на торгівлю між Англією і Росією до 1698 року.

Першим британським послом у Московії став англійський мореплавець Ентоні Дженкінсон, який в 1562 році описав свою аудієнцію у Івана IV, якого в серії листів називав «Імператором Московії» або «Його Високістю Московії». Росія та Англія були ворогами Католицької ліги у Тридцятирічній війні. Цар Олексій Михайлович був обурений стратою короля Англії Карла I в 1649, після чого вигнав з Росії всіх англійських торговців і жителів.

У 1697—1698 роках під час Великого посольства Петро I на три місяці зупинився в Англії. Він зміг покращити відносини двох країн та вивчити нові технології, особливо в галузі кораблебудування та навігації. У роки царювання Петра I англійське купецтво отримало у Росії митні пільги та ряд торгових переваг, що забезпечило сприятливий розвиток двосторонніх відносин. Хоча частина британського істеблішменту вимагала підтримки Швеції у Північній війні і кілька разів на Балтиці з'являвся британський флот, але зацікавлені у зв'язках з Росією кола за підтримки російської дипломатії у результаті перемагали.

Відносини Російської імперії та Королівства Великої Британії Після проголошення Російської імперії в 1721 році, Королівство Великої Британії (1707—1800), а потім і Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії (1801—1922) почало підтримувати все більш тісне співробітництво з Російською імперією (1721-1). З 1720-х років Петро почав запрошувати до Санкт-Петербурга британських інженерів, що призвело до створення невеликої, але комерційно впливової англо-російської купецької громади (1730—1921). Потім в 1734 був укладений Трактат про дружбу і комерцію, в 1741 — Петербурзький союзний договір, в 1742 — Московський союзний трактат. Під час серії загальноєвропейських воєн XVIII століття дві імперії виявлялися то по одну, то іншу сторони: під час Війни за австрійську спадщину (1740—1748) імперії виступали союзниками, а під час Семирічної війни — противниками (хоча безпосередньо один проти одного російські та британські війська у цій війні не билися).

Однак після її закінчення у відносинах двох країн настав період потепління, хоч і зберігалися суттєві суперечності, насамперед у ставленні до Османської імперії та Польщі. 20 червня (1 липня) 1766 року Росія та Англія підписали торговий договір терміном на 20 років, що загалом підтвердив режим найбільшого сприяння для британської торгівлі в Росії. Під час першої Архіпелагської експедиції російського флоту Англія надала свої бази для ремонту російських кораблів і виділила свої судна для постачання продовольством російських ескадр. Погіршення їх почалося з початком війни за незалежність британських колоній у Північній Америці, коли Катерина II відкинула особисте прохання Георга III про посилку російських військ на придушення заколоту. На британське заохочення каперства проти морської торгівлі з Америкою, яке боляче вдарило по купецьких інтересах європейських країн, Росія відповіла введенням «озброєного нейтралітету», який тепер уже боляче вдарив по Англії. Тепер відносини погіршилися настільки, що в російсько-шведській війні 1788—1790 років цілком серйозно розглядалася можливість Англії вступу у війні на боці Швеції та посилки британського фронту до Фінської затоки; Велику роль зриві цих планів зіграв російський дипломат Сергій Воронцов.

Із початком революційних воєн 1790-х у відносинах двох держав знову почалося потепління, обумовлене необхідністю боротьби проти спільного ворога. Тепер уже Катерина II після страти Людовіка XVI союз (25 травня 1793 року було підписано спільну російсько-британську конвенцію про заходи проти революційної Франції, 1794 року загін із 6 лінійних кораблів російського флоту, 4 фрегатів і трьох транспортів під прапором віце-адмірала А. Повалішина брав участь у спільних з англійцями блокадних операціях у французьких берегів, у 1795 р. сторони підписали союзний договір строком на 8 років, але прихід до влади Павла I і невдале спільне вторгнення до Нідерландів у 1799 р. поклало початок до нового охолодження відносин.

5 вересня 1800 р. Британія окупувала Мальту, тоді як імператор Росії Павло I був Великим магістром Мальтійського ордену, тобто главою держави Мальти. Як дій у відповідь 22 листопада 1800 р. Павло I видав указ про накладення секвестру на всі англійські судна у всіх російських портах (їх налічувалося до 300), а також про призупинення платежу всім англійським купцям аж до розрахунку їх за борговими зобов'язаннями в Росії, із забороною продажу англійські товари в імперії. Дипломатичні відносини перервані.

Погіршення російсько-британських відносин супроводжувалося поліпшенням відносин Росії із Наполеонівською Францією. Існували, зокрема, секретні плани спільної російсько-французької експедиції до індійських володінь Великої Британії — індійського походу 1801 року. Ці плани були в життя через вбивства імператора Росії — Павла I.

За свідченням російських та британських джерел у підготовці палацового перевороту в Росії активну участь брав англійський посол Уітворт, коханка якого Ольга Жеребцова (Зубова) була рідною сестрою братів Зубових, які взяли безпосередню участь у вбивстві Павла I.

24 березня 1801 — наступного дня після палацового перевороту та вбивства Павла I, новий імператор Олександр I скасовує заходи, вжиті проти Англії, та майнові позови проти майна англійців у Росії. Дипломатичні відносини знову відновлено. У війні третьої коаліції та у війні четвертої коаліції обидві держави виступали союзниками, але Тільзитський мир із приєднанням Росії до Континентальної блокади зробив їх ворогами.

Обидві країни воювали проти одна одну з 1807 по 1812 рік під час Російсько-англійської війни, але вторгнення Наполеона до Росії припинило ворожнечу. У 1812 році Росія та Велика Британія уклали союз проти Наполеона в Наполеонівських війнах. Із листопада 1812 по квітень 1814 російські ескадри адміралів Р. В. Кроуна і Д. Тета спільно з англійським флотом блокували в базах Північного моря французькі та голландський флоти, не допустивши їх вихід а в морі

Країни воювали з одного боку під час Грецької війни за незалежність (1821—1829).

Обидві країни прийняли Лондонську конвенцію в 1827 році, також підписану Францією, яка просила Османську імперію і Грецію припинити бойові дії проти один одного і визнавала незалежність Греції.

Британія та Росія воювали проти один одного під час Кримської війни 1853—1856 років.

Росія та Британія були суперниками наприкінці XIX століття під час Великої гри у Центральній Азії.

У Росії її XIX століття була поширена англофобія.

Країни воювали на одному боці під час повстання Їхетуанського в 1899—1901 роках.

Незважаючи на Гулльський інцидент, у 1907 році було укладено Англо-російську угоду, яка започаткувала військово-політичний блок, відомий як Антанта. Згідно з цим договором обидві країни були союзниками у Першій світовій війні проти Центральних держав.

У 1913 році Британська імперія була другим (після Німеччини) торговим партнером Росії: на неї припадало 17,6 російського експорту та 12,6 % імпорту. Велика Британія була великим інвестором у Росію, хоча за обсягом вкладень теж помітно поступалася Німеччині. Радянський дипломат Г. В. Чичерін у записці від 2 березня 1922 оцінив обсяг англійського дореволюційного акціонерного капіталу в Росії в 226 млн рублів (німецькі вкладення за його ж оцінкою склали 378 млн рублів).

Перша Світова війна

Велика Британія сприймала свого союзника неоднозначно, з одного боку, Росія представлялася в британській громадськості як «авторитарна, реакційна та деспотична монархія», з іншого боку, у поданні багатьох це була «парова ковзанка», тобто. країна з великою кількістю людських ресурсів, яка мала розтрощити німців на Східному фронті просто через свою чисельну перевагу. Також частина інтелігенція виправдовувала союз тим, що згодом Росія демократизируется.

Росія відправила експедиційний корпус на Західний та Балканські театри військових дій Першої світової війни, де вони безпосередньо воювали разом із британцями. Зі свого боку, Велика Британія відправила допоможе Росії на Східний фронт бронеавтомобільний дивізіон. Росія, разом із Францією та Японією, придушила повстання у Британському Сінгапурі.

Відносини СРСР та Великої Британії Після Жовтневої перевороту Велика Британія брала безпосередню участь у інтервенції союзників у Росію, британці підтримували Білий рух, але програли.