Обрі Вільямс (; — ) — гаянський художник. Він найбільш відомий своїми великими картинами, написаними маслом на полотні, які поєднують елементи абстрактного експресіонізму з формами, образами та символами, натхненними доколумбовим мистецтвом корінних народів Америки.
Народився у Джорджтауні у Британській Гвіані (нині Гаяна), Вільямс почав малювати у ранньому віці. З трьох років він отримував неформальні уроки мистецтва, у 12 років приєднався до робітничого мистецького класу. Після навчання на агронома він вісім років працював польовим інспектором у сільському господарстві, спочатку на цукрових плантаціях східного узбережжя, а потім у північно-західному регіоні країни — території, населеній переважно корінним народом варао. Час, проведений серед варао, суттєво вплинув на його мистецький підхід і поклав початок складній одержимості доколумбовим мистецтвом і культурою, яка проглядається протягом усієї його мистецької кар'єри.
Вільямс покинув Гаяну у розпал руху за незалежність у 1952 році та переїхав до Великої Британії. Після його першої виставки у 1954 році у Лондоні він став помітнішою фігурою на повоєнній британській авангардній мистецькій сцені, зокрема завдяки своїй асоціації з галереєю New Vision Center Деніса Бовена. У 1966 році він об'єднався з групою лондонських карибських художників й інтелектуалів, щоб заснувати Карибський рух художників, який став динамічним центром культурних подій до припинення існування у 1972 році. З 1970 року Вільямс працював у студіях на Ямайці та у Флориді, а також у Великій Британії, і саме в цей період він написав три найвідоміші серії своїх картин: «Shostakovich» (1969—1981), «The Olmec-Maya and Now» (1981—1985) і «Cosmos» (1989).
Біографія
Ранні роки Обрі Вільямс народився 8 травня 1926 року у Джорджтауні у Британській Гвіані, був старшим із семи дітей. Його батьки були гаянцями середнього класу зі змішаним африканським, карибським та, можливо, іншим походженням. Він виховувався відповідно до християнських англійських цінностей, і його батьки всіляко перешкоджали йому в дитинстві цікавитися популістськими африканськими формами мистецтва, як-от розповіді про Анансі та маскарадні гурти (місцево відомі як «Santapee bands»), які виступали на вулицях Джорджтауна на Різдво.
Художні нахили Вільямса проявилися рано, ще в юності. Коли йому було три роки, і він жив на Бурда-стріт у центрі Джорджтауна, він створив спостережний ескіз, на якому катарта їсть мертвого щура на цвинтарі Бурда. Побачивши малюнок, його батько (який на той час працював листоношею) відніс його до місцевого голландського реставратора мистецтва містера Де Вінтера, який працював у церквах Британської Гвіани. Де Вінтер миттєво розпізнав мистецький талант Вільямса та вирішив запропонувати йому неформальне мистецьке навчання. Вони працювали разом п'ять років. Розмірковуючи про цю ранню художню підготовку роками пізніше, Вільямс зауважив, що вона дуже відрізнялася від звичайних методів викладання мистецтва у Великій Британії: «Він [Де Вінтер] давав мені завдання, скажімо, просив мене намалювати якихось тварин або фрукти. Потім він брав малюнок і дивився, чи він хороший. Він ніколи не виправляв малюнок. Натомість він створив би інший малюнок». За словами Вільямса, це був «найкращий метод», з яким він коли-небудь стикався, і той, який глибоко вплинув на його кар'єру вчителя мистецтва.
У віці від 12 до 15 років, поки він ще вчився у школі, Вільямс відвідував робітничий художній гурток у Джорджтауні, який вів художник Е. Р. Берроуз. У віці 15 років Вільямс вступив на чотирирічну програму сільськогосподарського учнівства, яка проводилася спільно з Університетським коледжем Лондона. Його навчання особливо зосереджувалось на виробництві цукру. З 1944 року він займався сільськогосподарськими питаннями.
Доросле життя у Британській Гвіані
Офіцер сільського господарства на східному узбережжі У перші роки своєї роботи у Департаменті сільського господарства Британської Гвіани Вільямс обіймав три посади одночасно: польовий офіцер, інспектор сільського господарства на Східному узбережжі та офіцер із вирощування тростини. Його призначили на останню посаду після його спроб вести переговори з урядом від імені фермерів, які вирощували тростину. Як офіцер із вирощування тростини, він мав «згладити стосунки» між власниками та керівниками цукрових плантацій і робітниками, не «розгойдуючи човен». Вільямс, однак, мав інші плани. Він наполегливо працював для захисту прав фермерів, які вирощували тростину, і при цьому регулярно мав сутички з керівниками плантацій. Дійсно, за його словами, він став «кривавою колючкою в їхніх боках, яка вимагає правильних цифр, чесної гри та тому подібного». Хоча цей період його життя був дуже напруженим, Вільямс продовжував малювати.
Робітничий художній гурток Невдовзі після того, як він отримав кваліфікацію аграрного офіцера, Вільямс зв'язався з Е. Р. Барроузом і повернувся до робітничого художнього гуртка, але як викладач й організатор. Разом вони розширили організацію за межі центру Джорджтауна, створивши допоміжні філії по всьому Східному узбережжю. Сам Вільямс відкривав нові філії у сільськогосподарських регіонах, де сам працював, і часто проводив уроки, замість Берроуза. Заняття відбувались не менш ніж двічі на тиждень.
Час серед варао на північному заході Після кількох років роботи на східному узбережжі Вільямса відправили працювати серед народу варао (або варрау) на північному заході країни (нині регіон Баріма-Вайні, або Регіон 1). Його поставили начальником сільськогосподарської станції району. Попри формальне підвищення Вільямс спочатку розглядав свою передислокацію як форму покарання за свою активність від імені фермерів цукрової тростини: «Це було як відправити когось до Сибіру». Проте погляди Вільямса у період, проведений у північно-західному регіоні, кардинально змінилися протягом перших шести місяців. Зрештою він залишився там на два роки, а спілкування з представниками варао глибоко вплинуло на його мистецький розвиток. Розмови варао про колір і форму повністю змінило його розуміння мистецтва; і його досвід у цьому регіоні викликав інтерес до доколумбової культури й артефактів, які згодом стали «основою [його] мистецької діяльності». Справді, у 1987 році Вільямс розмірковував: «[Я] там вперше відкрився як художник. До цього все була самодіяльністю. [… ] Тепер я маю подякувати людям варрао за мою роботу як художника». Вільямс створив багато картин, працюючи у північно-західному регіоні, але він знищив більшість з них невдовзі після їхнього створення.
Повернення до Джорджтауна Після двох років проживання з варао Вільямс повернувся до Джорджтауна, де відновив свою роботу з робітничим художнім гуртком. Однак момент його повернення був часом великих політичних потрясінь у місті. Рух за незалежність у Британській Гвіані набирав сили, і більшість його друзів приєдналися до Народної прогресивної партії (НПП), яка була в авангарді боротьби. Хоча Вільямс ніколи не був членом НПП і не відвідував жодних їхніх зустрічей, він був близький до її лідера Чедді Джагана. Цей зв'язок викликав підозру серед британських колоністів, що спонукало до розслідування першої роботи Вільямса у Міністерстві сільського господарства. Його зрештою звинуватили у заснуванні «фермерських комун» на Східному узбережжі. Приблизно тоді один із його друзів з НПП, про якого він пізніше казав, що «врятував йому життя», порадив покинути країну. Через три місяці Вільямс прислухався до цієї поради та виїхав до Великої Британії.
Англія
Перші кілька років Вільямс прибув до Англії у 1952 році у віці 26 років. Він оселився на Ганс-кресент у Лондоні — районі, який, за його словами, був населений «колоніальною елітою»: «синами магараджів, верхівками середнього класу» — і записався на курс сільськогосподарської інженерії в університеті Лестера. Однак після розчарування університетськими викладачами та зростального почуття невдоволення місцем проживання (пізніше він описав Ганс-кресент як частину «британського промивання мізків й індоктринації», бо «проживши [так] протягом кількох місяців, ви почнете зневажати свій власний народ»), він кинув університетський курс і вирушив у подорож Європою та Великою Британією. Під час мандрівок він зустрів Альбера Камю, який, своєю чергою, познайомив його з Пабло Пікассо. Для Вільямса зустріч з Пікассо стала «великим розчаруванням». Коли його представили, іспанський художник сказав йому, що «[у нього] дуже гарна африканська голова», і сказав, що він хотів би, щоб Вільямс позував йому. «Я почувався жахливо», — згадував Вільямс. «Попри те, що мене представили йому як художника, він не думав про мене як про іншого митця. Він думав про мене лише як він може використати у своїй роботі».
Повернувшись із мандрівок у 1954 році, Вільямс вступив до Школи мистецтв Сент-Мартіна, навчаючись там понад два з половиною роки. Однак на другому курсі він вирішив, що його цікавлять приміщення та ресурси школи, але не диплом, тому не продовжив навчання. У 1954 році він провів свою першу виставку у маловідомій галереї Archer у Вестборн-Гроув у Лондоні. У ці перші роки у Лондоні Вільямс одружився зі своєю партнеркою Ів Лафарг, яка поїхала з ним із Британської Гвіани.
Визнання: від New Vision до Премії Співдружності Десь наприкінці 1950-х років Вільямс познайомився з Денісом Боуеном — засновником New Vision Group і директором New Vision Gallery у Лондоні з 1951 до 1966 рік. Хоча галерея New Vision Center Gallery (NVCG) була недостатньо відомою на той час, вона відігравала важливу роль у післявоєнній британській мистецькій сцені, просуваючи абстрактне мистецтво та незвичайну відкритість, а також інтерес до художників з усього світу. Участь Вільямса у NVCG стала важливим поворотним моментом його кар'єри. Кілька його картин включили до відкритої виставки «Нове бачення» на початку 1958 року, а галерея влаштувала дві персональні виставки його робіт у серпні 1959 року та листопаді 1960 року. Ці виставки принесли великий успіх для Вільямса: роботи отримали позитивні відгуки від численних мистецтвознавців і добре продавалися, а згодом він отримав нові запрошення виставлятися у Парижі, Мілані та Чикаго.
Цей успіх дав змогу відчути Вільямсу, що він «зробив це» як художник. Однак через два роки інтерес до його творчості вщух, а його виставки почали ігнорувати. Для Вільямса це прискорило п'ятирічний період невпевненості в собі та «замішання».
Новий кар'єрний успіх стався у 1963 році, коли 40 його картин були виставлені на Бієнале абстрактного мистецтва Співдружності в Інституті Співдружності у Лондоні«1st Commonwealth Biennale of Abstract Art» , Diaspora Artists.. Єдину нагороду виставки Вільямс отримав за картину «Roraima» (приз у розмірі 50 фунтів стерлінгів пожертвував британський художник Френк Аврей Вілсон). У 1965 році Вільямс отримав премію Співдружності за живопис, яку вручала королева Єлизавета II.
Карибський рух художників У середині 1960-х років Вільямс об'єднав зусилля з невеликою групою лондонських карибських інтелектуалів і митців, щоб заснувати Карибський рух художників (КРХ). До заснування долучились Камау Братуейт, Вілсон Гарріс, Луїс Джеймс, Еван Джонс, Джон Ла Роуз, Рональд Муді, Орландо Паттерсон й Ендрю Солкі. Діючи протягом шести років (1966—1972), КРХ набув форми зустрічей, читань, виставок, семінарів і конференцій, які мали на меті створити форум для карибських митців для обміну ідеями, розв'язання мистецьких проблем та обговорення робіт інших. Початком стала серія нечисленних приватних зустрічей, які проводилися вдома у членів, але швидко переросло у більші публічні заходи.