Інтерне́т (від ), міжнародна комп'ютерна мережа, всемере́жжяОксана Тищенко, Системні вади мови підручників та посібників з української мови для загальноосвітніх навчальних закладів (на матеріалі рецензованих рукописів), (дослівно) міжмере́жа , міжмере́жжя Марія Удуд. Мережа як сучасна форма спілкування — всесвітня система сполучених комп'ютерних мереж, що заснована на комплекті інтернетних протоколівЯк писати «інтернет»: з великої чи малої, в лапках чи ні bbc.com 12.12.2021. Інтернет також називають мережею мереж, бо він складається з мільйонів локальних і глобальних приватних, публічних, академічних, ділових і урядових мереж, пов'язаних між собою з використанням різноманітних дротових, оптичних і бездротових технологій. Міжмережжя становить фізичну основу для розміщення величезної кількості інформаційних ресурсів і послуг, як-от взаємопов'язані гіпертекстові документи Всесвітньої мережі (World Wide Web — WWW) та електронна пошта.
Інтернет є одним із засобів створення та розповсюдження сучасного мистецтва, а саме медіа-мистецтва, разом із Нет-арт, Саунд-арт, Відео-арт та іншимиМедіа-арт.// Енциклопедія сучасної України.
Станом на 2019 рік, більшість населення Землі мали доступ до мережі «Інтернет».
Назва Використання терміна internetted в значенні «взаємопов’язаний» або «переплетений» зафіксовано ще в 1849 році. Термін internet згадується 1945 року в посібнику для радіооператорів Військового міністерства США. З 1974 року термін використовувався як скорочена форма від Internetwork (міжмережжя), тобто об'єднання окремих комп'ютерних мереж у єдину систему.
У сучасній українській мові допускається написання слова інтернет з малої літери, коли йдеться про технологію загалом або як синонім до «мережі», однак у значенні назви конкретної глобальної мережі рекомендовано вживати Інтернет з великої літери, відповідно до норм українського правопису.
Структура Інтернет не має централізованого керування, правил використання чи доступу. Кожна складова мережа встановлює свої власні стандарти. Централізовано визначаються правила використання адресного простору Інтернет-протоколу та системи доменних імен. Керує цим Інтернет-корпорація з надання імен та номерів (, або ICANN), міжнародна некомерційна організація з головним офісом у США. Технічне обґрунтування та стандартизацію основних протоколів (IPv4 і IPv6) проводить Internet Engineering Task Force (IETF) — некомерційна організація, відкрита міжнародна спільнота проєктувальників, учених, мережевих операторів і постачальників послуг.
Мережа побудована на використанні протоколу IP і маршрутизації пакетів даних. За нашого часу Інтернет відіграє важливу роль у створенні інформаційного простору глобального суспільства, слугує фізичною основою доступу до вебсайтів і багатьох систем (протоколів) передавання даних.
Історія У 1962 році Джозеф Ліклайдер (1915—1990), керівник Агентства передових оборонних дослідницьких проєктів США () висловив задум Всесвітньої комп'ютерної мережі. У 1969 році Міністерство оборони США започаткувало розробку проєкту, котрий мав на меті створення надійної системи передавання інформації на випадок війни. Агентство DARPA запропонувало розробити для цього комп'ютерну мережу. Розробка була доручена Університету Каліфорнії в Лос-Анджелесі, Стенфордському дослідному центрові, Університету штату Юта і Університету Каліфорнії у Санта-Барбарі. Ця мережа була названа ARPANET ( — Мережа Агентства передових досліджень). У межах проєкту мережа об'єднала названі заклади. Всі роботи фінансувались за рахунок Міністерства оборони. ARPANET почала активно рости та розвиватись, її дедалі ширше почали використовувати вчені із різних галузей науки.
Перший сервер ARPANET було встановлено 1 вересня 1969 року у Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі. Комп'ютер «Honeywell 516» мав 12 кілобайтів оперативної пам'яті.
До 1971 року була розроблена перша програма для відправлення електронної пошти мережею, котра відразу стала дуже популярною.
На початку 1970-х років мережа об'єднувала близько 200 вузлів.
У 1973 році до мережі через трансатлантичний кабель були приєднані перші іноземні організації з Великої Британії та Норвегії — мережа стала міжнародною.
У 1970-х роках мережа загалом використовувалась для пересилання електронної пошти, тоді ж з'явилися перші списки поштових розсилок, групи новин і дошки оголошень. Але в ті часи мережа ще не могла легко взаємодіяти з іншими мережами, котрі були побудовані на інших технічних стандартах. До кінця 1970-х років почали жваво розвиватись протоколи передавання даних, що були стандартизовані в 1982—1983 роках.
1 січня 1983 року мережа ARPANET перейшла з протоколу NCP на протокол TCP/IP, який досі успішно використовується для об'єднання мереж. Саме 1983 року за мережею ARPANET закріпився термін «Інтернет».
Урядове фінансування магістральної мережі Національного наукового фонду США в 1980-х, а також приватне фінансування для інших комерційних магістральних мереж у всьому світі привело до участі в розробці нових мережевих технологій і злиття багатьох мереж. Комерціалізація в 1990-х міжнародної мережі привела до її поширення та впровадження в майже кожен аспект сучасного життя людини.
У 1984 році була розроблена система доменних назв (англ. Domain Name System, DNS). Тоді ж у мережі ARPANET з'явився серйозний суперник — Національний науковий фонд США (NSF) заснував міжуніверситетську мережу NSFNet (), яка була утворена з дрібніших мереж, зокрема відомими на той час Usenet та Bitnet і мала значно більшу пропускну здатність, аніж ARPANET. До цієї мережі за рік під'єдналось близько 10 тисяч комп'ютерів; визначення «Інтернет» почало плавно переходити до NSFNet.
У 1988 році було винайдено протокол Internet Relay Chat (IRC), завдяки якому в Інтернеті стало можливим спілкування в реальному часі (чат).
У 1989 році в Європі, у стінах Європейського центру ядерних досліджень (CERN), народилась концепція тенет. Її запропонував знаний британський вчений Тім Бернерс-Лі, він же протягом двох років розробляв протокол HTTP, мову гіпертекстової розмітки HTML та ідентифікатори URL.
У 1990 році мережа ARPANET припинила своє існування, програвши конкуренцію NSFNet. У 1992 році компанія вперше почала надавати послугу під'єднання до Internet за допомогою телефонної лінії та модема ().
У 1991 році http-сервери стали доступні в Інтернеті, а в 1993-му з'явився знаменитий веббраузер (англ. web-browser) NCSA Mosaic. Всесвітня павутина ставала дедалі знанішою.
У 1995 році NSFNet повернулась до ролі дослідницької мережі; маршрутизацією всього трафіку Інтернету тепер переймались мережеві провайдери (постачальники послуг), а не суперкомп'ютери Національного наукового фонду.
Того самого року, тенета стали основним постачальником інформації в Інтернеті, обігнавши за обсягом трафіку протокол передачі файлів FTP; було засновано Консорціум всесвітньої павутини (). Можна сказати, що тенета перетворили Інтернет і заклали його сучасний вигляд. З 1996 року Всесвітнє павутиння майже повністю підмінило собою поняття «Інтернет».
Протягом 1990-х років Інтернет об'єднав у собі більшість наявних на той час мереж (хоча деякі, як, наприклад, Фідонет, залишились відособленими). Завдяки відсутності єдиного керівного центру, а також через відкритість технічних стандартів Інтернету, що автоматично робило мережі незалежними від бізнесу чи уряду, об'єднання виглядало неймовірно привабливим. До 1997 року в Інтернеті нараховувалось близько 10 мільйонів комп'ютерів і було зареєстровано понад мільйон доменних імен. Інтернет став дуже поширеним засобом обміну інформацією.
У 1998 році Папа Римський Іван Павло II заснував Міжнародний день інтернету, який щорічно святкується 4 квітня, в Україні з 2001 року День Інтернету відзначається щорічно 14 грудня.
У наш час Інтернет став доступним не лише крізь комп'ютерні мережі, але й через супутники зв'язку, радіосигнали, кабельні мережі, телефонні лінії, мережі стільникового зв'язку, спеціальні оптико-волоконні лінії і електропроводи. Всесвітня мережа стала невід'ємною частиною життя у розвинутих країнах і країнах, що розвиваються.
У 2000 році нараховувалося близько 327 млн користувачів, з них лише в США чисельність перевищувала 100 млн осіб.
У 2004 році Інтернет нараховував 700 млн користувачів. Число сайтів, що становило в 1993 р. 26 тис., на той час перевищило 5 млн.
5 січня 2011 року кількість інтернет-користувачів у світі сягнула 2 млрд.
На 2017 рік у світі нараховувалось 3,8 млрд користувачів всесвітньої мережі або 50 % населення Землі. Значно зросла кількість користувачів соцмереж і частка мобільних пристроїв у мережі.
Станом на листопад 2019 року, у світі до інтернету було під'єднано 4,1 млрд людей. 48 % жінок користуються інтернетом, серед чоловіків відсоток вищий — 58 %. Рівень охоплення зріс на 5,3 % порівняно із 2018 роком. У 2019 році показник користування інтернетом збільшився до 53,6 %. Найвищий рівень приєднання в Європі (82,5 %), а найнижчий — в Африці (28,2 %). Найбільший розрив між чоловіками і жінками — в Африці, в арабських країнах і в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. 3,6 млрд людей, все ще були без інтернету.
У 2023 році Китай на два роки раніше, ніж передбачалося, випередив всі глобальні прогнози, запустивши першу у світі інтернет-мережу нового покоління, яка більш ніж у 10 разів перевершує за швидкістю наявні магістралі. Нова магістральна мережа, що була введена в експлуатацію в липні 2023 року, протяжність якої становить понад 3000 км оптичного волокна, здатна передавати дані зі швидкістю 1,2 терабіта (1200 гігабітів) за секунду між Пекіном на півночі країни, центральним китайським містом Ухань і Гуанчжоу в південній провінції ГуандунКитай запустив найшвидший у світі Інтернет зі швидкістю 1,2 терабіта на секунду. // Автор: Скарбик Павло. 14.11.2023.
Основи організації мережі «Інтернет»
Ключові принципи інтернету Інтернет складається з багатьох мільйонів корпоративних, наукових, урядових і домашніх мереж. Об'єднання різнорідних за архітектурою мереж стало можливо завдяки протоколу IP () і принципу маршрутизації пакетів даних. Протокол ІР був навмисно створений агностичним відносно фізичних каналів зв'язку. Тобто будь-яка мережа передавання цифрових даних може передавати інтернет трафік. На стиках мереж спеціальні маршрутизатори працюють над сортуванням і перенаправленням пакетів даних, базуючись на ІР-адресах одержувачів цих пакетів. Протокол ІР утворює єдиний адресний простір у масштабах всього світу, але в кожній окремо взятій мережі може існувати власний адресний підпростір. Така організація ІР-адрес дозволяє маршрутизаторам однозначно визначати подальший напрямок для кожного, навіть найменшого, пакету даних. У підсумку, між різними мережами Інтернету не виникає конфліктів і дані точно та без перешкод передаються від мережі до мережі всією планетою.
Сам протокол ІР був народжений у дискусіях всередині організації IETF (, Task force — група спеціалістів, покликана вирішити певне задання), назву котрої можна перекласти як «Група для вирішення завдань проєктування Інтернету». IETF і її робочі групи досі забезпечують розвиток протоколів Всесвітньої мережі. Вона відкрита для широкої участі та обговорень. Комітети цієї організації поширюють так звані документи RFC (англ. Request for Comments — запит коментарів). У цих документах даються технічні специфікації та точні пояснення багатьох питань. Деякі документи RFC організація IAB (англ. Internet Architecture Board — Рада з архітектури Інтернету) оголошує . З 1992 року IETF, IAB і низка інших організацій утворюють Товариство Інтернету (англ. Internet Society, ISOC) — організаційну основу для різноманітних дослідницьких і консультативних груп, що переймаються розвитком Інтернету.
Протоколи інтернету Протокол — спосіб взаємодії, обміну даними між комп'ютерами при роботі у мережі. Щоби різні комп'ютери могли разом працювати, вони повинні «розуміти один одного», тобто використовувати однакові протоколи. Сукупність цих протоколів називають стеком протоколів TCP/IP.