Всесві́тнє павути́ння або Всесві́тня мере́жа (, скорочено: WWW або W3; іноді всемере́жжя, веб) — найбільше всесвітнє багатомовне сховище інформації в електронному вигляді: десятки мільйонів пов'язаних між собою документів, що розташовані на комп'ютерах, розміщених на всій земній кулі. Вважається найпопулярнішою і найцікавішою службою мережі Інтернет, яка дозволяє отримувати доступ до інформації незалежно від місця її розташування.
WWW — інформаційна система, якій не можна дати конкретного визначення. Наведемо лише деякі з епітетів, якими вона може бути позначена: гіпертекстова, гіпермедійна, розподілена, інтегруюча, глобальна. Нижче буде показано, що слід розуміти під кожною з цих властивостей у контексті WWW.
Користувачі автоматично переходять від однієї бази даних (сайту) до іншої за допомогою гіперпосилань.
Кількість серверів WWW постійно зростає, а швидкість росту WWW навіть більша ніж у самої мережі Internet. WWW — найрозвиненіша технологія Internet, вона вже стала масовою.
Принцип роботи WWW працює за принципом клієнт-сервер: існує велика кількість серверів, які за запитом клієнта надають йому гіпермедійний документ. Такий документ складається із частин з різним представленням інформації (текст, графіка, звук, відео, тривимірні об'єкти тощо). В ньому кожен елемент може бути посиланням на інший документ чи його частину. Такі посилання в WWW організовані так, що кожний інформаційний ресурс в глобальній мережі Internet однозначно адресується, а надісланий сервером документ може посилатися на інші документи на цьому ж сервері, чи на документи на інших комп'ютерах Internet. При цьому користувач не помічає цього і працює з усім інформаційним простором Internet, як з єдиним цілим. Посилання WWW вказують не тільки на документи, специфічні для самої WWW, але й на інші сервіси і інформаційні ресурси Internet. Більш того, більшість програм клієнтів WWW (браузер) не просто розуміють такі посилання, а є додатково програмами-клієнтами відповідних сервісів: FTP, Gopher, новин мережі Usenet, електронної пошти і т. і. Таким чином, програмні засоби WWW — універсальні для різних сервісів Internet, а сама інформаційна система WWW грає інтегруючу роль.
Основні поняття Всесвітнього павутиння
Наведемо роз'яснення деяких термінів, які використовуються в WWW. HTML (hyper text markup language, мова розмітки гіпертексту). Це формат гіпермедійних документів, які використовують в WWW для представлення інформації. Цей формат описує вміст документу, його структуру, а також його зв'язки з іншими документами. Зовнішній вигляд документа на екрані користувача визначається навігатором — якщо користувач працює за графічним або текстовим терміналом, у кожному випадку документ на екрані матиме різний вигляд. HTML виконує інтегруючу роль для елементів гіпермедійного документа. Імена файлів у форматі html, як правило, закінчуються на html (або мають розширення htm у випадку, якщо сервер працює під Windows). URL (uniform resource locator, універсальний вказівник на ресурс). Таку назву носять словесні посилання на будь-які інформаційні ресурси Internet. До ресурсів Internet можна отримувати доступ і за IP-адресою певного комп'ютера. HTTP (hypertext transfer protocol, протокол передачі гіпертексту). Таку назву носить протокол, за яким взаємодіють клієнт та сервер WWW для передавання гіпермедійного документа клієнту. WWW — сервіс прямого доступу, який потребує повноцінного підімкнення до Internet. Він вимагає швидких ліній зв'язку для документів, що містять багато графічної або іншої нетекстової інформації. Коли швидкості нижчі, втрачається частина переваг, які зробили WWW таким популярним.
Історія
Розробниками технології Всесвітнього павутиння вважаються Тім Бернерс-Лі і Роберт Кайо. Тім Бернерс-Лі є автором технологій HTTP, URI/URL та HTML. У 1980—1981 роках він працював у Європейській організації з ядерних досліджень (, ) консультантом з програмного забезпечення. Саме там він для власних потреб написав програму «Енквайр» (, можна вільно перекласти як «Дізнавач»), яка використовувала випадкові асоціації для зберігання даних та заклала концептуальну основу для Всесвітнього павутиння.
1984 року він отримав стипендію в CERN і зайнявся там розробкою розподілених систем для збору наукових даних. У цей час він працював над системою «FASTBUS» і розробив свою систему RPC ( — віддалений виклик процедури).12 березня 1989 року, працюючи в CERN над внутрішньою системою обміну документів ENQUIRE, Бернерс-Лі запропонував глобальний гіпертекстовий проєкт, нині відомий як Всесвітнє павутиння. Аналогічна пропозиція незалежно від Тіма Бернерса-Лі була висунута у тому ж році іншим працівником CERN Робертом Кайо У 1990 році це привело до спільної пропозиції цієї технології. Проєкт було затверджено і реалізовано. Проєкт мав на увазі публікацію гіпертекстових документів, зв'язаних між собою гіперпосиланнями, що полегшило б пошук і консолідацію інформації для вчених CERN.
З 1991 по 1993 рік Тім Бернерс-Лі продовжував роботу над Всесвітнім павутинням. Він збирав відгуки від користувачів і координував роботу тенет. Тоді він разом з помічниками вперше запропонував для широкого обговорення свої перші специфікації: ідентифікатори URI, протокол HTTP і мову HTML, технології, без яких уже неможливо уявити сучасний Інтернет. Все ж, офіційно роком народження Всесвітнього павутиння вважається 1989 рік.
У рамках проєкту Бернерс-Лі написав перший у світі вебсервер, що мав назву «httpd», і перший у світі гіпертекстовий веббраузер, що мав назву «WorldWideWeb». Цей браузер був одночасно і WYSIWYG-редактором (скорочено від — що бачиш, те й отримаєш), його розроблення було розпочате у жовтні 1990 року, а завершене у грудні того ж року. Програма працювала у середовищі NeXTStep й почала поширюватись Інтернетом влітку 1991 року.
Роберт Кайо досить детально описує як розгортались події у CERN, пов'язані із створенням WebГромов Г. Web как «следующий шаг» (NeXTSTEP) революции персональных компьютеров / Дороги и перекрестки истории интернета:
Перший у світі вебсайт був розміщений Бернерсом-Лі 20 грудня 1990 року на першому вебсервері, що був доступний за адресою http://info.cern.ch/What's new in '92 — архівна копія. Ресурс визначав поняття «Всесвітнього павутиння», містив інструкції із встановлення вебсервера, використання браузера тощо. Цей сайт також був першим у світі інтернет-каталогом, тому що згодом Тім Бернерс-Лі розмістив і підтримував там список посилань на інші сайти.
На першому фото, опублікованім у Всесвітньому павутинні, був зображений пародійний філк-гурт «Les Horribles Cernettes» (у перекладі з французької — «Страшненькі дівчатка з CERN»). Тім Бернес-Лі попросив у лідера гурту відскановані світлини після музичного фестивалю «CERN hardronic festival».
І все ж теоретичні основи вебу були закладені значно раніше від Бернерса-Лі. Ще 1945 року Веннівер Буш розробив концепцію Memex (поєднання та ), гіпотетичного прототипу гіпертекстової системи, допоміжних механічних засобів «розширення людської пам'яті». Memex — це пристрій, у якому людина зберігає усі свої книги й записи (а в ідеалі — і усі свої знання, що піддаються формальному опису) і який видає потрібну інформацію з достатньою швидкістю та гнучкістю. Пристрій є розширенням і доповненням до пам'яті людини. Бушем було також передбачене всеосяжне індексування текстів та мультимедійних ресурсів з можливістю швидкого пошуку потрібної інформації. Наступним значним кроком на шляху до Всесвітнього павутиння було створення гіпертексту (поняття уведене Тедом Нельсоном 1965 року)Theodor H. Nelson A File Structure for the Complex, the Changing and the Indeterminate // Proceedings of ACM National Conference, 1965..
З 1994 року основну роботу з розвитку Всесвітнього павутиння взяв на себе консорціум Всесвітнього павутиння (, у скороченому запису ), заснований і очолюваний Тімом Бернерсом-Лі. Цей консорціум — організація, що розробляє і впроваджує технологічні стандарти для Інтернету і Всесвітнього павутиння. Місія W3C: «Повністю розкрити потенціал Всесвітнього павутиння шляхом створення протоколів і принципів, що гарантують довготривалий розвиток Мережі». Два інші завдання консорціуму — забезпечити повну «інтернаціоналізацію Мережі» і зробити Мережу доступною для людей з обмеженими можливостями.
W3C розробляє для Інтернету єдині принципи і стандарти (носять назву «рекомендації», ), котрі надалі запроваджуються виробниками програм і обладнання. Так досягається сумісність між програмними продуктами та апаратурою різних компаній, що робить Всесвітню мережу досконалішою, універсальнішою і зручнішою. Усі рекомендації консорціуму Всесвітнього павутиння є відкритими, тобто є не захищеними патентами і можуть впроваджуватись будь-ким без усяких фінансових зобов'язань перед консорціумом.
Проблеми та майбутній розвиток Практично будь-яка інформація, яка подається для публічного доступу, може бути подана засобами WWW; якщо ж ні, то це зумовлене лише деякими обмеженнями та недоліками самої WWW. По-перше, з'єднання між клієнтом і сервером одноразове: клієнт посилає запит, сервер видає документ, і зв'язок переривається. Це означає, що сервер не має механізму сповіщення клієнта про зміну або надходження нових даних. Ця проблема сьогодні вирішується декількома способами: розробляється нова версія протоколу http, яка дасть змогу підтримувати тривале з'єднання, передачу даних у декілька потоків, розподіл каналів передачі даних та управління ними. Якщо вона буде реалізована і буде підтримуватися стандартним програмним забезпеченням WWW, то це зніме вищезгадані недоліки. Інший шлях — використання навігаторів, які зможуть локально виконувати програми на інтерпретованих мовах, як, наприклад, проєкт Java компанії «Sun Microsystems». Інший варіант розв'язку цієї проблеми — використання технології AJAX, на основі XML та Javascript. Це дає змогу отримувати дані з сервера тоді, коли сторінка WWW вже завантажена з сервера.
Віхи вебу
Веб 2.0 Розвиток WWW останнім часом значним чином здійснюється шляхом активного впровадження нових принципів та технологій, які отримали спільну назву Веб 2.0. Сам термін Веб 2.0 вперше з'явився 2004 року і покликаний ілюструвати якісні зміни в WWW на 2-му десятилітті його існування. Веб 2.0 є логічним вдосконаленням Веб. Головною особливістю Веб 2.0 є покращення і пришвидшення взаємодії вебсайтів з користувачами, що привело до стрімкого зростання активності користувачів. Це проявилось в: участі в Інтернет-спільнотах (зокрема, в форумах); розміщенні коментарів на сайтах; веденні персональних журналів (блогів); розміщенні посилань у WWW.
Веб 2.0 запровадив активний обмін даними, зокрема: експорт новин між сайтами; активну агрегацію інформації з сайтів; використання API для відокремлення даних сайту від самого сайту.
З точки зору реалізації сайтів Веб 2.0 підвищує вимоги до простоти і зручності сайтів для звичайних користувачів та націлений на стрімке падіння кваліфікації користувачів у близькому майбутньому. На передній план виноситься дотримання переліку стандартів та узгоджень (W3C). Це зокрема: стандарти візуального оформлення і функціональності сайтів; типові вимоги (SEO) пошукових систем; стандарти XML та відкритого інформаційного обміну.
З іншого боку, у Веб 2.0 понизилися: вимоги до «яскравості» та «креативності» дизайну і наповнення; потреби в комплексних Вебсайтах (порталах); значення оффлайн-реклами; бізнес-інтерес до великих проєктів.
Таким чином, Веб 2.0 зафіксував перехід WWW від одиничних дорогих комплексних рішень до сильно типізованих, дешевих, легких у використанні сайтів з можливістю ефективного обміну інформацією. Основними причинами такого переходу стали: критична нестача якісного інформаційного наповнення; потреба активного самовисловлювання користувача в WWW; розвиток технологій пошуку та агрегації інформації в WWW.
Перехід до комплексу технологій Веб 2.0 має такі наслідки для глобального інформаційного середовища WWW. Зокрема: