Індексний фонд ( або ) — вид пайового інвестиційного фонду або біржового інвестиційного фонду (), організований таким чином щоб за деякими заданими правилами слідувати за певним набором базових інструментів. Правила можуть включати відстеження біржових індексів, таких як, S&P 500 або Доу-Джонс і інших, звідси і назва «інндексний фонд».

Найвідоміший з індексних фондів, — «S&P 500 Index Fund», — заснований на правилах індексу S&P 500 корпорації S&P Dow Jones Indices.

Індексні фонди для акцій включають групи акцій зі схожими характеристиками, такими як розмір, вартість, рентабельність і/або географічне розташування компаній. Акції компаній, що відповідають заданим критеріям, купуються і включаються до складу фонду і продаються, коли вони виходять за межі заданих параметрів.

Головна перевага індексних фондів це економія часу та коштів, оскільки в цьому випадку інвесторам не потрібно виконувати аналіз окремих акцій або інвестиційних портфелів.

Станом на 2014 рік, інндексний фонд склали 20,2% вартості всіх пайових інвестиційних фондів США. Наприкінці 2023 — на початку 2024 років обсяг пасивних індексних фондів у США вперше в історії перевищив обсяг активних фондів, досягнувши понад 50% ринку акціонерного капіталу (більше 13 трлн доларів).

Механізм функціонування Формування портфеля індексного фонду відбувається автоматично за чітко заданим алгоритмом (правилами індексу). Якщо капіталізація певної компанії в індексі зростає, фонд докуповує її акції; якщо компанія вибуває зі списку індексу (наприклад, через банкрутство або делістинг) — фонд її продає.

Існує два основні методи реплікації індексу: Повна (фізична) реплікація (Full Replication): Фонд купує абсолютно всі компоненти індексу у точних вагових долях. Застосовується для індексів із відносно невеликою кількістю ліквідних складових (наприклад, Dow Jones або S&P 500). Семплювання або часткова реплікація (Sampling/Optimization): Якщо індекс містить тисячі акцій або неліквідні папери (наприклад, Russell 2000), фонд купує лише репрезентативну вибірку (семпл) найважливіших активів, які математично моделюють поведінку всього індексу.

Виникнення Концепція пасивного інвестування зародилася в академічних колах США в 1960-х роках. 24 травня 1967 року Річард Аллен Біч заснував компанію Qualidex, Fund, Inc. У жовтні 1970 року компанія була заявлена як фонд, заснований на індексі Доу-Джонс 30 (DJI 30). Відповідна реєстрація від Комісії з цінних паперів і бірж (SEC) була отримана 31 липня 1972 року. Це був перший в історії індексний фонд для роздрібних інвесторів.

Паралельно у 1971 році банк Wells Fargo за ініціативи Джона Маккуона та Девіда Бута створив закритий індексний фонд для внутрішніх потреб пенсійного фонду компанії Samsonite, оперуючи кошиком із 1500 акцій Нью-Йоркської фондової біржі.

У 1975 Джон Богл заснував індексний фонд Vanguard 500 Index Fund, заснований на індексі S&P 500 і створив перший відповідний цінний папір доступний для широкого загалу. Почавши зі скромного об'єму активів в $ 11 млн, до кінця 1999 року фонд досяг обсягу в $ 100 мільярдів.

У 1993 році Американська фондова біржа (AMEX) запустила інструмент під назвою SPDR S&P 500 ETF (тикер SPY), створений Натаном Мостом і Стівеном Блумбергом. Це дозволило індексним фондам торгуватися на біржі як звичайні акції в режимі реального часу, що спричинило новий вибух популярності пасивного інвестування.

Економічна теорія Основною передумовою, котра виправдовує створення індексних фондів економісти називають кілька фундаментальних фінансових теорій:

Гіпотеза ефективного ринку (ГЕР) Сформульована лауреатом Нобелівської премії Юджином Фамою, ГЕР передбачає, що поточні ціни акцій відображають всю наявну на ринку інформацію. Постулюється також випадковий характер зміни ціни тих чи інших акцій (теорія випадкового блукання), таким чином, що дуже важко сказати заздалегідь, які акції будуть проаналізовані ринком краще. Таким чином, портфель акцій, що відображає весь ринок в цілому, є найбільш ефективним.

Сучасна портфельна теорія (СПТ) Розроблена Гаррі Марковіцом, теорія доводить, що за допомогою диверсифікації інвестор може мінімізувати специфічний (несистематичний) ризик окремих компаній. Залишається лише системний (ринковий) ризик, який неможливо усунути. Індексний фонд представляє собою оптимальний «ринковий портфель» із найкращим співвідношенням ризику та прибутковості.

Парадокс нульової суми (Теорія Вільяма Шарпа) Лауреат Нобелівської премії Вільям Шарп математично довів, що до вирахування витрат середній активний інвестор демонструє таку саму прибутковість, як і середній пасивний інвестор. Однак через високі комісії активних менеджерів (оплата аналітиків, витрати на часті транзакції), після вирахування витрат пасивні індексні фонди неминуче обходять більшість активних фондів у довгостроковій перспективі.

Переваги та недоліки Головні переваги Низькі витрати (Low Expense Ratio): Оскільки менеджеру не потрібно утримувати штат аналітиків, коефіцієнт операційних витрат індексних фондів часто становить 0,03%–0,1% на рік, тоді як в активних фондах він може перевищувати 1%–2%. Максимальна диверсифікація: Купуючи один пай фонду, інвестор миттєво інвестує у сотні чи тисячі найбільших корпорацій світу. Податкова ефективність: Індексні фонди рідко купують і продають папери всередині портфеля (низький оборот активів), що мінімізує виникнення податкових зобов'язань на прибуток від капіталу для кінцевого інвестора.

Недоліки та ризики Повна відсутність гнучкості: Фонд зобов'язаний тримати акції, навіть якщо компанія явно наближається до кризи, допоки вона офіційно входить до складу індексу. Неможливість обійти ринок: Прибутковість фонду завжди буде трохи нижчою за прибутковість базового індексу через наявність операційних витрат. Похибка відстеження (Tracking Error): Різниця між дохідністю фонду та дохідністю індексу-бенчмарку, яка виникає через транзакційні витрати та затримки з реінвестуванням дивідендів.

Примітки

Джерела та література Джон Богл. Керівництво розумного інвестора. Єдиний надійний спосіб інвестувати на ринку цінних паперів = The Little Book of Common Sense Investing. — К.: Наш Формат, 2020. — 216 с. — ISBN 978-617-785-33-2. Уильям Шарп. Инвесторы и рынок: концепции инвестирования и оценки стоимости активов. — М.: Альпина Паблишер, 2016. — 250 с. Malkiel, Burton G. (2023). A Random Walk Down Wall Street (50th anniversary ed.). W. W. Norton & Company. ISBN 978-1324051831.

Див. також Пасивне інвестування Біржовий інвестиційний фонд (ETF) Джон Богл Гіпотеза ефективного ринку