Право на охорону здоров'я — економічне, соціальне та культурне право на універсальний мінімальний стандарт здоров'я, на який мають право всі люди. Концепція права на здоров'я була перерахована в міжнародних угодах, які включають Загальну декларацію прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права та Конвенцію про права людей з обмеженими можливостями. Наразі наявні дискусії щодо тлумачення та застосування права на здоров'я через такі міркування, як визначення здоров'я, які мінімальні права включені в право на здоров'я та які установи відповідають за забезпечення права на здоров'я.
Ініціатива вимірювання прав людини вимірює право на здоров'я для країн у всьому світі на основі їхнього рівня доходу.
Поняття
Конституція Всесвітньої організації охорони здоров'я (1946 р.) Преамбула Статуту Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) 1946 року визначає здоров'я в широкому сенсі як «стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб чи фізичних вад». Конституція визначає право на здоров'я як «користування найвищим досяжним рівнем здоров'я» і перераховує деякі принципи цього права як здоровий розвиток дитини; справедливе поширення медичних знань та їх переваг; і державні соціальні заходи для забезпечення належного здоров'я.
Френк П. Ґред відзначає, що Конституція ВООЗ «затверджує … повну сферу сучасної міжнародної громадської охорони здоров'я», встановлюючи право на здоров'я як «фундаментальне, невід'ємне право людини», яке уряди не можуть обмежити, і радше зобов'язані захищати та підтримувати. Зокрема, Конституція ВООЗ знаменує перше офіційне розмежування права на здоров'я в міжнародному праві.
Загальна декларація прав людини (1948)
Стаття 25 Загальної декларації прав людини Організації Об'єднаних Націй 1948 року зазначає, що «кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідний для підтримки здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї. необхідні соціальні послуги». Загальна декларація передбачає додаткові умови для забезпечення безпеки у випадку фізичної слабкості або інвалідності, а також особливо згадує про догляд за тими, хто є материнством чи дитинством.
Загальна декларація прав людини вважається першою міжнародною декларацією основних прав людини, як свобод, так і прав. Верховний комісар Організації Об'єднаних Націй з прав людини Наванетхем Піллей пише, що Загальна декларація прав людини «закріплює бачення, яке вимагає сприйняття всіх прав людини — громадянських, політичних, економічних, соціальних чи культурних — як нерозривного й органічного цілого, нероздільного й взаємозалежного.» Так само Gruskin et al. стверджують, що взаємопов'язаний характер прав, виражених у Загальній декларації, встановлює «відповідальність, [яка] поширюється за межі надання основних медичних послуг до боротьби з детермінантами здоров'я, такими як забезпечення належної освіти, житла, харчування та сприятливих умов праці», далі зазначаючи, що ці положення «самі по собі є правами людини і необхідні для здоров'я».
Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1965 р.) Здоров'я коротко розглядається в Міжнародній конвенції ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, яка була прийнята в 1965 році і набула чинності в 1969 році. Конвенція закликає держави «заборонити та ліквідувати расову дискримінацію в усіх її формах і гарантувати право кожного, незалежно від раси, кольору шкіри, національного чи етнічного походження, на рівність перед законом» і посилається на положення «Право на охорону здоров'я, медичне обслуговування, соціальне забезпечення та соціальні послуги».
Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966)
Організація Об'єднаних Націй далі визначає право на здоров'я в статті 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 року, де зазначено:
Зауваження загального порядку № 14 (2000) У 2000 році Комітет ООН з економічних, соціальних і культурних прав видав Зауваження загального порядку № 14, в якому розглядаються «суттєві питання, що виникають під час виконання Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права» щодо статті 12 і «право на найвищий досяжний рівень здоров'я». Загальний коментар містить більш чітку, оперативну формулювання щодо свобод і прав, включених до права на здоров'я, Загальний коментар містить пряме роз'яснення, що «право на здоров'я не слід розуміти як право бути здоровим». Натомість право на здоров'я формулюється як набір свобод і прав, які враховують біологічні та соціальні умови людини, а також наявні ресурси держави, обидва з яких можуть перешкоджати праву бути здоровим з причин, які не залежать від впливу або контролю з боку. стан. Стаття 12 зобов'язує державу визнати, що кожна особа має невід'ємне право на найкращий можливий рівень здоров'я, і перераховує (принаймні частково) «свободи від» і «права», які супроводжують таке право; однак він не зобов'язує державу гарантувати, що всі люди фактично є цілком здоровими, а також що всі особи повністю визнають права та можливості, перелічені у праві на здоров'я.
Відношення до інших прав Подібно до Загальної декларації прав людини, Загальний коментар пояснює взаємопов'язаний характер прав людини, зазначаючи, що «право на здоров'я тісно пов'язане з реалізацією інших прав людини та залежить від них», і тим самим підкреслює важливість прогресу в інші права, такі як права на їжу, роботу, житло, життя, недискримінацію, людську гідність та доступ до важливості, серед іншого, до визнання права на здоров'я. Подібним чином у Загальному коментарі визнається, що «право на здоров'я охоплює широкий спектр соціально-економічних факторів, які сприяють створенню умов, у яких люди можуть вести здоровий спосіб життя, і поширюється на основні детермінанти здоров'я». У цьому відношенні Загальний коментар стверджує, що конкретні кроки до реалізації права на здоров'я, перелічені в статті 12, не є вичерпними і суто ілюстративними за своєю природою.
Нерозривний зв'язок між здоров'ям і правами людини
Джонатан Манн був професором охорони здоров'я та прав людини Франсуа-Ксав'є Банью та професором епідеміології та міжнародної охорони здоров'я в Гарвардській школі громадської охорони здоров'я імені Т. Х. Чана. Він був відомий як потужний піонер і прихильник сприяння здоров'ю, етики та прав людини, відстоюючи теорію про те, що здоров'я та права людини нерозривно взаємопов'язані в динамічному взаємозв'язку.
За словами Манна, здоров'я та права людини є взаємодоповнюючими підходами до визначення та покращення добробуту людини. У 1994 році Джонатан Манн та його колеги започаткували «Здоров'я та права людини», щоб підкреслити важливість цього нерозривного зв'язку між здоров'ям та правами людини.
У першому томі «Здоров'я та права людини» Джонатан Манн та його колеги опублікували змінну статтю, щоб дослідити потенційну співпрацю в галузі охорони здоров'я та прав людини. У цій статті Mann et al. описати структуру для з'єднання двох взаємопов'язаних доменів. Ця структура розбивається на три широкі зв'язки.
Перший зв'язок між здоров'ям і правами людини є політичним. Манн та його колеги стверджують, що політика, програми та практика охорони здоров'я впливають на права людини, особливо коли державна влада розглядається у сфері охорони здоров'я.
Далі стаття постулює зворотний зв'язок: що порушення прав людини мають вплив на здоров'я. Він також вимагає експертів у сфері охорони здоров'я, щоб допомогти зрозуміти, як на здоров'я та благополуччя можуть вплинути порушення прав людини шляхом вимірювання та оцінки.
Третій сегмент основи, що пов'язує здоров'я та права людини, представляє концепцію, згідно з якою захист і заохочення прав людини та здоров'я фундаментально пов'язані в динамічному взаємозв'язку. Хоча література значною мірою підтверджує перші два зв'язки, ця третя гіпотеза не була досліджена настільки суттєво.
Стаття підтримує цю концепцію, стверджуючи, що цей зв'язок свідчить про драматичні практичні наслідки в незалежних операціях, а також у взаємодії в діяльності практики громадського здоров'я та практики прав людини. Існує те, що вважається взаємозалежністю, яку неможливо заперечити. Крім того, Манн і його колеги стверджують, що дослідження, освіта, досвід і адвокація необхідні для розуміння цього перетину, щоб зрозуміти і підвищити добробут людей у всьому світі.
Зрештою, місія Манна та його колеги полягає в тому, щоб донести, що в той час як індивідуальне здоров'я було значною мірою в центрі уваги медичних та інших служб охорони здоров'я, особливо щодо фізичних захворювань та інвалідності, центр громадської охорони здоров'я більшою мірою розвивався навколо того, як люди можуть бути здоровий. Відповідно до цього напрочуд простого визначення, місія громадської охорони здоров'я полягає у зміцненні здоров'я та запобіганні проблемам зі здоров'ям — хворобам, інвалідності, передчасній смерті. Тобто традиційне уявлення про індивідуальне здоров'я, як його розуміють і опрацьовують служби охорони здоров'я, є «однією з основних умов здоров'я», але не є єдиним визначником або замінним терміном із «здоров'ям». Іншими словами, послуг охорони здоров'я недостатньо для здоров'я, як це розуміють медики — існують зовнішні чинники, які мають як тонкий, так і яскраво виражений позитивний і негативний вплив на здоров'я та благополуччя населення світу.
Справедливість у здоров'ї У Загальному коментарі також міститься додаткове посилання на питання справедливості в охороні здоров'я, концепція, яка не розглядається в початковому Міжнародному пакті. У документі зазначається: «Пакт забороняє будь-яку дискримінацію в доступі до медичної допомоги та основних детермінантах здоров'я, а також у способах і правах на їх отримання». Крім того, відповідальність за пом'якшення дискримінації та її наслідків для здоров'я делегована державі: «Держави мають особливе зобов'язання забезпечити тих, хто не має достатніх засобів, необхідне медичне страхування та медичні установи, а також запобігати будь-якій дискримінації. на міжнародно заборонених підставах у наданні медичної допомоги та медичних послуг». Додаткова увага приділяється недискримінації за статтю, віком, інвалідністю чи приналежністю до корінних громад.
Обов'язки держав і міжнародних організацій Наступні розділи Загального коментаря детально описують зобов'язання держав і міжнародних організацій щодо права на здоров'я. Зобов'язання націй поділяються на три категорії: зобов'язання поважати, зобов'язання захищати та зобов'язання виконувати право на здоров'я. Приклади (не вичерпного списку) включають запобігання дискримінації в доступі або наданні допомоги; утримання від обмежень доступу до засобів контрацепції або планування сім'ї; обмеження відмови в доступі до медичної інформації; зменшення забруднення навколишнього середовища; обмеження примусових та/або шкідливих культурних медичних практик; забезпечення справедливого доступу до соціальних детермінант здоров'я; надання відповідних інструкцій щодо акредитації медичних закладів, персоналу та обладнання. Міжнародні зобов'язання включають дозвіл на оздоровлення в інших країнах; запобігання порушенням здоров'я в інших країнах; співробітництво в наданні гуманітарної допомоги при лихах і надзвичайних ситуаціях; і утримання від використання ембарго на медичні товари або персонал як акт політичного чи економічного впливу.
Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок
Стаття 12 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 року визначає захист жінок від дискримінації за ознакою статі під час отримання медичних послуг і право жінок на медичне обслуговування, яке залежить від статі. Повний текст статті 12 говорить:
Конвенція про права дитини