Плу́жне — село в Україні, в Шепетівському районі Хмельницької області. Населення становить 2732 осіб (на 2021 рік)Паспорт Плужненської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області. 2021. Село розташоване на заході району за 24 км від міста Ізяслава та за 44 км від міста Шепетівка. В околицях населеного пункту бере початок річка Устя — права притока Вілії. З 11 лютого 2019 року входить у Плужненську сільську громаду і є її адміністративним центром.

У селі є Плужненська загальноосвітня санаторна школа-інтернат І—ІІ ступенів для дітей та підлітків з малими та неактивними формами туберкульозу.

Географія Село лежить біля витоку річки Устя, за 44 км на захід від районного центру, за 26 км від залізничної станції Ізяслав та за 46 км від вузлової залізничної станції Шепетівка.

З'єднане із райцентром територіальним автомобільним шляхом . Фізична відстань до Шепетівки — 36 км, до Хмельницького 90 км, до Києва — 261,7 кмСело Плужне — Геопортал адміністративно-територіального устрою України.

Сусідні населені пункти:

Плужне, як й Ізяслав, лежить на південному березі старої делювіальної долини Кременецько-Острозького кряжу, з півночі якої розташовані Острог і СлавутаСтепан Рудницький. Основи землезнання України. — Ч. І: Фізична географія. — Прага, 1923. — С. 89.. На північній межі поширення лесового підґрунтя.

Клімат у Плужному помірний континентальний.

На території Плужнянського лісництва розташований ряд об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення, зокрема: Плужнянський орнітологічний заказник та гідрологічний заказник «Урочище „Клиновецьке“». Ботанічні пам'ятки природи: Плужнянська дача, Дуб звичайний і Віковий бук. Зоологічна пам'ятка природи «Плужнянська». Заповідне урочище Круглик. Пам'ятка садово-паркового мистецтва — Плужнянський парк. Останній є залишками старого парку колишньої резиденції Яблоновських-Тишкевичів. Розташований у пересічній горбистій місцевості. З насаджень привертають увагу дерева віком понад сто років: клени гостролисті, клени-явори, ясени та гіркокаштани, дуби. Унікальним зразком є чотиристовбурна липа, діаметр стовбура якої становить 180,6 см. Крім того, ростуть старі ялинова, грабова та липова алеї, модрини польська та європейська, ялина звичайна, старі кущі бузку та жасмину.

Археологія 1878 року під час розкопок кургану в урочищі Нева, проведених Владиславом Рупнєвським, сином власника поблизького села Коритного, членом естонського Наукового товариства в Дорпаті, виявлено сліди трупоспаленняZygmunt Luba Radziminski. Dalsze poszukiwania archeologiczne w pow. Ostrogskim na Wołyńiu dokonane w r. 1878 // Zbiór wiadomości do antropologii krajowej. — T. 3. — R. 1. — S. 64. .

На території села виявлено кам'яні знаряддя праці доби неоліту та кургани доби бронзи, підкургане поховання раннього етапу подільської групи підкарпатської археологічної культуриВинокур І. С., Телегін Д. Я. Археологія України. — Тернопіль: «Навчальна книга — Богдан», 2008. — С. 100—101..

Археологом Василем Якубовським досліджене плужненське городище Х—XII століть, що входило до складу Волинського князівства. Збудоване над болотистою долиною городище піднімається над нею на 25 метрів. Воно оточене круглим валом і ровом. З внутрішнього боку висота 1,4 метри, зі східного — 0,8 метри, з зовнішнього боку висота 7 метрів, ширина — 6—8 метрів, довжина валу — близько 300 метрівВинокур І. С., Гуцал А. Ф., Пеняк С. І., Тимощук Б. О., Якубовський В. І. Довідник з археології України: Хмельницька, Чернівецька, Закарпатська області. — Київ: Наукова думка, 1984..

Етимологія назви Назва села, очевидно, походить від праслов'янського слова «плуг», назви сільськогосподарського знаряддя з широким металевим лемешем, що взялося від запозиченого з давньонімецької мови слова pfluog. У XV столітті «плужне» також означало міру землі — розмір земельної ділянки, виораної за один день одним плугомІван Огієнко. Етимологічно-семантичний словник української мови. — Т. 4. — Вінніпеґ: Накладом Товариства «Волинь», 1995. — С. 66..

Історія Ранньомодерний час

Під 1576 роком Плужне вперше згадується через спустошення татарами сіл Острожчини. Тоді Плужне належало до власності князя Василя Костянтина Острозького в Луцькому повіті Волинського воєводства.

На початку XVII століття через Плужне пролягав шлях з Білотина, відгалуження шляху Заслав — Острог, через Сторониче, а далі на Ювківці — Корницю, у Залужцях відлучалася гілка на Шекеринці — Кунів. Другий важливий шлях вів безпосередньо з Острога через СтороничеAleksander Jabłonowski. Atlas historyczny Rzeczypospolitej Polskiej. «Ziemie Ruskie» Rzeczypospolitej. Warszawa; Wiedeń, 1899—1904. — S. 6. .

1603 року в Плужному зафіксований фільварок, тоді село належало до власності Олександра Васильовича Острозького.

Під 1614 роком Плужне згадується в Острозькому літописці:

1614. Буря була великая, йшла мимо Острог от Жаславля о полудні, яко ноч, у жнива: пущі крушила, сади ломила по селах — в Борисові, у Плужном і по іних селах. В тих краях, куда йшла буря тая, пашня в копах княжая кілька сот коп рознесло не знати где, так теже і людськая; навіть і людей, котрії в полю того часу робили, носило поверх дерева, інших мертвих познаходили, а інії за дерево ухватившися, і держалися моцно і так живими позоставалисяС кройніки Бельського речі потребнії вибрані (Острозький літописець) Процитовано 03-09-2010.

Після смерті краківського каштеляна Івана-Януша Острозького в 1621 році відбувся поділ маєтностей між дочками його брата Олександра Васильовича Острозького, бо всі його сини на той час уже померли. Так власницею Плужного стала Анна Алоїза Острозька, яка рік перед тим стала дружиною Яна Кароля Ходкевича. Після смерті Анни Алоїзи в 1654 році частину Острозької волості, зокрема і Плужне, успадкували нащадки її покійної сестри Катерини (1642), одруженої з Томашем Замойським, син Ян та дочки Гризельда Констанція та Йоанна Барбара. Після смерті Яна Собіпана Замойського 1665 року володіння перейшли до сина сестри Йоанни Барбари від шлюбу з Александром Конецпольським — краківського каштеляна Станіслава Яна Конецпольського. Померши і не залишивши потомства 1682 року, Станіслав Ян заповів частину належної йому Острозької волості своєму дядькові — белзькому воєводичу Яну Александру Конєцпольському, який передав її великому коронному гетьману Станіславу Яну Яблоновському. Так Плужне перейшло до родини ЯблоновськихМикола Бирук. Села Острозької волості наприкінці XVII століття // Наукові записки. Серія «Історичні науки». — Острог: Національний університет «Острозька академія», 2012. — Вип. 19. — C. 53; 54; 57; 59—63. гербу Прус III.

Станом на 1654 рік, після буремних подій Хмельниччини, від фільварку, 350 димів, 90 волік, залишилося лише 13 жителів, піп і церква. На п'яти ставках були розташовані три млини на один камінь, з яких два стояли пусткоюАтаманенко В. Опис Острозької волості 1654 року / В. Атаманенко // Український археографічний щорічник. Нова серія. Вип. 8/9. Український археографічний збірник / Ін-т української археограф. Та джерелозн. ім. М. С. Грушевського. — К.-Нью-Йорк, 2004. — Т. 11/12..

Наприкінці XVII століття Плужне разом з частиною Острога і селом Вельбівне перебували в орендній посесії якогось Домеховського, який проживав у Острозькому замку. У Плужному ж для панських потреб був двір на дві світлиці, пекарня, комора та пасіка на 30 вуликів. Пасіка існувала за рахунок залежного населення, стягнення так званої медової десятини. З кожних 10 вуликів селянин зобов'язаний був віддати 1 для пана. Також у селі було 2 ставки, що приносили 86 злотих прибутку річно.

7 червня 1662 року ревізори нарахували в Плужному 10 димів, що є еквівалентом близько 60 жителів. Надалі кількість населення повільно зростала і станом на 1687 рік димів було вже 18, що відповідно становило понад 108 селян обох статей без розрізнення віку. За даними інвентарю 1690 року в Плужному нараховувалося 40 димів, тобто понад 240 жителів. Більшість мешканців становили українці. За характером повинностей селяни поділялися на панщизняних і чиншових. 1687 року у Плужному з 18 селянських господарств панщину відробляли 15, з яких 4 господарі — по 3 дні на тиждень, 9 — по 2 та 2 — по 1 дню. Величина панщини визначалася пропорційно до земельного наділу і кількості робочої худоби. Не відробляли панщини тільки троє господарів-бортників, натомість сплачували чиншового по 6 злотих кожен. Крім панщинних днів селяни відробляли також заорки, оборки, закоски, обкоски, зажинки та обжинки.

Від Станіслава Яна Яблоновського Плужне дісталося у спадок руському воєводі зі співзвучним іменем — Яну Станіславу Яблоновському, а від нього білоцерківському старості, письменникові та поетові Станіславу Вінцентію Яблоновському. Відтак власником Плужного на межі другого поділу Речі Посполитої став Антоній Барнаба Яблоновський.

1793 року після другого поділу Речі Посполитої Плужне опинилося в складі Російської імперії як волосний центр Острозького повіту Волинської губернії.

Новий час

Після смерті Антонія Барнаби Яблоновського наступним власником села став кавалер Ордену Білого Орла Станіслав Павел Яблоновський. Його брат Вацлав після поразки Листопадового повстання 1831 року опинився на еміграції в Парижі в близькому оточенні князя Адама Чорторийського. Як співробітник редакції часопису «Третє травня» (), він був палким виразником панслов'янських ідейAntoni Marszałek. Suwerenność i integracja europejska w polskiej myśli naukowej i politycznej do końca XIX wieku. — Łódź, 2005. — S. 167—168. . Зі столиці Франції Вацлав привіз дружину Людвіку Кросмаріх, але дітей вони не мали. В 1900 році Людвіка померла у Плужному і була похована на католицькому цвинтарі в Заславі. Станіслав Павел був пошлюблений на її сестрі Ельжбеті Кросмаріх, з якою залишили дочку Марію Людвіку. Після смерті батька і стрия вона замешкала у Плужному під наглядом опікуна Владислава Яблоновського, одруженого з Людґардою Тишкевичівною, єдиного сина молодшого звідного брата Станіслава Павла Яблоновського Максиміліана. Батько Людґарди Бенедикт Емануель Тишкевич викупив Плужне від публічних торгів за борги чоловіка. Подружжя не мало дітей, тому наступно плужненський маєток належав братові Людґарди Едварду Тишкевичу, який від шлюбу з Аделею Дембовською мав народжену в Плужному дочку Аделю Ельжбету Ігнатію Тишкевич, яка померла в Брюсселі 29 березня 1960 року, залишивши після себе дочку та сина.

Під час Січневого повстання 1863 року після битви під Миньківцями через містечко проходила сотня під командуванням Леона Ґрюнбаума з Любара. Тут поміняли коней, а 12 травня під Плужним на острові серед боліт зраджені провідником були оточені й атаковані російськими вояками з дислокованого в Острозі підрозділу Орловського піхотного полкуRocznik wołyński. — Równe: Nakład Wołyńskiego Zarządu okręgowego związku polskiego nauczycielstwa szkół powszechnych, 1931. — Т. 2. — S. 276. Общественно-политическое движение на Украине: Сб. док.: В 2 т. Т. 2: 1863—1864 / АН СССР. Ин-т славяноведения; АН УССР. Ин-т истории и др.; Редкол.: В. Королюк и др. — К.: Вид-во АН УРСР, 1964. — C. 124—125. .

Біля 1860 року в Плужному будується новий палац в неокласицистичному стиліМихайлишин О. Л. Палацово-паркові ансамблі Волині 2-ї пол. XVIII—XIX ст. // Українська культура: Минуле, сучасне, шляхи розвитку: Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. — Рівне, 1999. — Вип. 4. — С. 267..

1864 року в селі діяло утримуване коштом громади однокласне народне училище. Наприкінці XIX століття було тут 397 домів і 2500 жителів. До села належали чеські й німецькі колонії: Ядвоніне, Михайлівка, Фюрстенталь і Княгинин.