Латифу́ндія — велике приватне земельне володіння, помістя. Панування латифундизму породжувало безземелля основної маси селянства, сприяло орієнтації національної економіки не на внутрішній, а на зовнішній ринок.

У Стародавньому Римі — велике господарство, засноване на рабській праці. Пліній Старший пише про те, що «латифундії погубили Італію та провінції»Gaius Plinius Secundus. Naturalis Historia. XVIII, 7..

В Україні латифундіями називали великі магнатські маєтки з тисячами десятин землі.

У сучасній Україні термін застосовується для позначення тих великих масивів земель сільськогосподарського призначення, які сконцентрували у своїх руках аграрні фірмиГай-Нижник П. П. Україна довоєнна: алогізм плутократії та становлення нової нації // «Гілея: науковий вісник»: збірник наукових праць. — К., 2015. — Вип. 93 (2). — С. 68. . пише, що в Україні, починаючи з 1990-х років, «тривало зрощення олігархії землевласників–ладифундистів, промислових концернів, мафії та банківських магнатів у нововідроджену систему сучасної васальної залежності (новітня форма майорату), що породило неофеодальну систему влади в країні з продажно–залежними бюрократією, судами, прокуратурою та каральними службами».

Слід зазначити, що в сучасному світі латифундизм характерний передусім для країн третього світу. Сільське господарство переважної більшості розвинених країн базується на фермах.

Історія

Уперше латифундії виникли в Стародавньому Римі в II ст. до нашої ери, коли римська знать почала займати громадські землі підкорених племен, що населяли Італію, і набули повсюдного поширення в І ст. нашої ери. Велика частина земель латифундій складалася з великих плантацій оливкових дерев, винограду і зернових, які оброблялися переважно працею рабів.

У період панування феодалізму латифундії стали головною формою ведення сільського господарства і ґрунтувалися на використанні праці кріпосних селян. Рішучого удару феодальному латифундизму в країнах Західної Європи нанесли соціальні революції XVI—XVIII століть. Різновидом латифундій були рабовласницькі плантації в Америці XVII—XVIII століть. Пережитком феодальних стосунків були крупні поміщицькі латифундії в Пруссії і Росії.

Збереження латифундій спричиняє за собою і збереження середньовічних земельних стосунків, які ліквідовуються не відразу, а повільно пристосовуються до капіталізму. Тому латифундизм є причиною повільнішого розвитку капіталізму в сільському господарстві по так званому прусському шляху. У XX столітті розвиток капіталізму в сільському господарстві зі збереженням підприємницьких поміщицьких латифундій відбувається в таких країнах, як Португалія, Іспанія, Туреччина, Україна, Індія, ПАР (Південно-Африканська Республіка), Родезія, а також у більшості держав Латинської Америки. Так, у середині 60-х років у Португалії найбільші латифундисти (0,5 % всіх землевласників) володіли 40 % оброблюваних земель; в Еквадорі в розпорядженні 1 % землевласників перебувало 50 % усіх земель. Поміщики-латифундисти широко застосовують найману працю, частину земель здають у кабальну, головно пайову, оренду селянам. До системи латифундизму примикають і господарства промислових плантацій низки країн, що розвиваються, причому незрідка такі господарства належать не окремим поміщикам-плантаторам, а монополістичним трестам розвинених капіталістичних країн, що підпорядковують собі аграрну економіку країн, що розвиваються.

Безземелля і малоземелля селян за панування латифундизму, поширення напівфеодальних форм оренди, жорстока експлуатація батраків поміщиками сприяють консервації низького рівня технічного розвитку сільського господарства, мізерних доходів селян і сільськогосподарчих робітників, жебрацького життєвого рівня сільських трудящих. Техніко-економічна відсталість латифундистського господарства зумовлена незацікавленістю більшості поміщиків у технічному прогресі сільського господарства в умовах надлишку дешевої робочої сили. У деяких, головно латиноамериканських, країнах латифундизм і латифундисти слугують опорою реакційних політичних режимів, що незрідка насаджуються у формі військових диктатур.

Під час громадянської війни у Гватемалі землевласники-латифундисти підтримували уряди та воєнізовані формування, які були винуватцями Гватемальського геноциду першої половини 1980-х рр. Унаслідок актів геноциду загинули десятки тисяч людей, переважно селян, які походили з народів мая. У період з 1981 до 1983 рр. урядові сили зруйнували понад 400 селищ мая, загалом близько 1,5 мільйона селян утратили своє житло. Чимало селян були вимушені жити в концентраційних таборах і працювати на полях латифундистів.

Масштаб

Латифундії розрізняють:Ляпустина Е. В. — Виллы в западных провинциях Римской империи // Вестник древней истории, 1985, № 1., стр. 161—186. // С. 170. // . — Наука, 1985. Вип. 172—175. — С. 170. обмежена латифундія — 200/300—800 га; власне латифундія — 1000—1500 га; розширена латифундія — 2000—8000 (і більше) га.

Див. також Лен (феод)

Примітки

Джерела та література Куньял, Алвару, Нариси з аграрного питання, М., 1966.

Марк Теренций Варрон, Сельское хозяйство / Пер. . М.-Л.: Издательство АН СССР. 1963. — 220 стр. Расцвет рабовладельческих отношений в Римской республике, М., Наука, 1964. — 264 с. Manz, Beatriz (1988). Refugees of a Hidden War: The Aftermath of Counterinsurgency in Guatemala. Albany: State University of New York Press, 1988, pp. vii + 283. — ISBN 0887066755.

Посилання Україна–Латифундія — це країна з 10-15 млн населення. Решта — зайві… // «33-й НОВИНИ» Крупнейшие латифундисты. Кто владеет украинскими черноземами // UBR Латифундія //

Інтернет-ресурси Kautsky, Karl (1908) «The Technological Inferiority of the Slave Economy», from I. The Slave Economy, Book Two: Society In The Roman Empire, Foundations of Christianity. Published in English: Russell and Russell, 1953. Dr Frithjof Kuhnen, (University of Göttingen), «Latifundia (Hacienda)». Jonathan Conning (Hunter College), «Latifundia economics». Hunter College Department of Economics Working Papers with number 02/1.