Володи́мир Іва́нович Кедро́вський (, Херсон, Херсонська губернія, Російська імперія — , Метачен, Нью-Джерсі, США) — державний і політичний діяч, публіцист, полковник Армії УНР. Очільник Державної інспекції військ Армії УНР. Був особисто знайомий з Іваном Франком, Левом Мацієвичем, Євгеном Коновальцем, Олександром Кошицем. У Перших визвольних змаганнях втратив практично всіх рідних та близьких. До самої смерті на еміграції лишався помітною фігурою суспільно-політичного життя українців. Похований на українському православному цвинтарі у Баунд Бруку.

З життєпису

Походження Народився у родині херсонських землевласників Кедровських, за походженням пруссів. У IX столітті родині надано шляхетський герб Остоя. Благородне походження роду згодом було підтверджене російським царем.

За доби Великого князівства Литовського і Речі Посполитої набули величезних земельних наділів. Володіння Кедровських простягалися по берегах річки Інгулу (сучасна територія Баштанського району Миколаївської області). Землі сім'ї його матері (з роду Липських) розкинулися на річці Інгулець: на північ від Висунського і на захід від Березнегуватого. На цих землях Кедровські займалися передусім вирощуванням пшениці.

Дитинство і юність

Народився Володимир Кедровський 13 серпня 1890 року у Херсоні. Освіту здобував вдома разом зі своїми двома молодшими братами. Опанував грецьку, німецьку та цілу низку слов'янських мов. Батько хлопчиків помер у віці 32 років від пневмонії, після чого він та його двоє братів залишили нерухомість родині Кедровських, а самі оселились у маєтку свого діда по матері — Миколи Онуфрійовича Липського.

У своїй автобіографічній книзі «Обриси минулого» Кедровський писав, що в родині вживали переважно українську мову. Дід дарував йому українські книжкиКедровський В. Обриси минулого (Деякі останні діячі-українофіли напередодні революції 1917 р.). — Нью-Йорк — Джерсі-Сіті, 1966. — 133 с..

У 1905 році Володимир, разом із частиною своїх друзів-однолітків, потрапив під вплив українських есерів, які доводили, що без національного визволення українців неможливе й соціальне визволення. Під цим впливом херсонська молодь утворила кілька революційних гуртків, що за соціальною програмою були есерівські, але під впливом і керівництвом українофілів. Гуртки вели пропаганду серед селян, влаштовували вистави українських п'єс. Скоро п'єси було заборонено, багатьох членів гуртків заарештовано. Володимир Кедровський уникнув арешту, нелегально виїхавши на початку 1907 року за кордон.

Кедровський закінчив Херсонське реальне училище, що спеціалізувалось на військово-морській архітектурі, а потім продовжив освіту у мореходній школі (каботажному училищі). Навчання в ній було сплановане так, що курсанти півроку слухали курси, а півроку знаходились на морській практиці. Скінчив він мореплавну школу, діставши диплом помічника капітана. Але через свою українську, антиімперську діяльність, зокрема агітацію серед матросів, дістати роботу на військовому флоті не зміг. Згодом переїхав до Одеси, де протягом 1907—1911 років вчився в Імператорському Новоросійському університеті. Отримав фах у галузі статистики та економіки.

Громадська та політична діяльність Ще з юнацьких років Кедровський належав до ЦК Української партії соціалістів-революціонерів, був членом української Старої громади в Херсоні. З 1911 до 19 липня 1914 року працював у Херсонському земстві: спершу як працівник статистичного відділу, а згодом як його очільник.

У книзі «Обриси минулого» він характеризував цю управу як цитадель «українофілів», що намагалася діяти легальними засобами. Секретарем управи був Андрій Грабенко, один із найкращих фахівців у земських справах усієї Російської імперії. На Херсонщині він домігся поліпшення агрономії, медицини, ветеринарії, шкільництва, будівництва шляхів. Одночасно Грабенко багато робив для українського піднесення в губернії. Управа домагалася від уряду дозволу на викладання українською мовою в народних школах і щоб в усіх народних бібліотеках розповсюджувалися українські книжки.

Працюючи в земстві, Кедровський провів дослідження, яке виявило рецидиви неписемності серед людей, що скінчили школи, бо вчилися чужою мовою, а пізніше не мали літератури для читання зрозумілою для них українською мовою. На підставі зібраних матеріалів Володимир Іванович уклав огляд народної освіти в Херсонській губернії за 1910 рік та позашкільної освіти за 1912 рік. Український письменник Микола Чернявський, в минулому завідувач відділу народної освіти Херсонського земства, допомагав при підготовці огляду порадами. За свою працю Кедровський отримав срібну відзнаку з нагоди 50-річчя заснування земств. Статистичні праці земств з української території стали підставою для законопроєкту, що був внесений до четвертої Державної думи про потребу навчати дітей їх рідною мовою. Війна 1914 року стала на перешкоді обговоренню цього законопроєкту.

Кожного літа в 1912—1914 роках Кедровський мав за службовий обов'язок організувати загальноосвітні шеститижневі курси для вчителів земських шкіл Херсонської губернії. За порадами та вказівками членів Старої громади, Кедровський намагався поставити навчання так, щоб познайомити близько півтисячі вчителів з елементами українознавства. Це треба було робити обережно, бо програму курсів і склад лекторів затверджувало Міністерство освіти, яке надсилало своїх представників, що мали стежити, щоб не було «крамоли»В. Кедровський. «Матерінській язик» у школі. Альманах УНСоюзу. 1970 р..

Перша світова війна 19 липня 1914 року був мобілізований до армії, служив у 48-му піхотному запасному полку. Закінчив Оранієнбаумську кулеметну школу. З серпня 1914 по січень 1915 року брав участь у боях проти німецької армії у Східній Пруссії. Нагороджений орденом Святого Георгія за хоробрість, проявлену в бою. З 1 липня до 1 листопада 1915 року — курсант Одеського військового училища, котре закінчив з відзнакою та отримав звання прапорщика. З 1 грудня 1916 до 15 червня 1917 року Володимир Іванович перебував у кулеметній команді Балтійського флоту при Кавказькій туземній кінній («Дикій») дивізії, котра вела бої на Галицькому та Румунському фронтах проти австро-угорських, німецьких та османських військ. Невдовзі командування «Дикої дивізії» змусило Кедровського, за українські настрої та спробу утворення в дивізії національної української частини, покинути її.

Приїхавши у відпустку до рідного Херсона, Кедровський допомагав утворювати з місцевого гарнізону українські маршові роти.

Останнє звання в російському війську — підпоручник.

На світанку Визвольних змагань Щойно у 1917 році в Російській імперії спалахнула революція, Володимир Кедровський взяв активну участь в українізації військових частин. Ще в першій половині 1917 року він почав думати про створення українських збройних сил. Справа ця була дуже нелегкою, бо мала супротив навіть в середовищі українських політиків, які вважали, що вистачить однієї міліції. Спочатку розуміли необхідність власного українського війська та боролися за його утворення тільки окремі політики та військовики, й серед них Петлюра та Кедровський. Єдність поглядів останніх, власне, виникла ще у травні 1917 року, коли Кедровський у службових справах приїхав до Києва, де брав участь у засіданнях Першого всеукраїнського військового з'їзду. Дні з'їзду стали переломними в його житті. Раніше Кедровському здавалося, що коли закінчиться війна, українці без боротьби почнуть будувати власну долю. Але на з'їзді він дізнався про шалений спротив з боку росіян. Кедровський став гарячим послідовником Петлюри, на з'їзді говорив про необхідність утворення української національної армії. З'їзд підтримав цю ідею та утворив тимчасовий Український генеральний військовий комітет (УГВК) при Центральній Раді.

На Другому всеукраїнському військовому з'їзді 5—11 червня 1917 року Кедровський був обраний членом і заступником голови Українського генерального військового комітету. Згодом виконував обов'язки товариша Генерального секретаря військових справ, завідувача мобілізаційного відділу УГВК. Був членом Центрального комітету Всеукраїнської селянської спілки, делегатом від України на Всеросійську демократичну нараду. З 1917 року член Української Центральної Ради.

Прийнявши командування мобілізаційним відділом УГВК, він прагнув якнайшвидше українізувати гарнізони в Україні, стягнути в більші військові з'єднання розпорошені по фронтах невеликі українські підрозділи, передислокувати українські бойові частини з Північного і Західного фронтів на Південно-Західний і Румунський фронти, перевести в Україну запасні частини, що складалися з українців. Але стикався з шаленим спротивом Тимчасового уряду та російського військового командування. Наприкінці серпня 1917 року Тимчасовий уряд почав усіляко обмежувати повноваження Центральної Ради, що призвело до посилення руху за розрив з Росією. Для захисту прав України Кедровський запропонував утворити таємний орган і готуватися до боротьби. Його ініціативу було підтримано. У створений комітет увійшли Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Микола Порш, Михайло Ткаченко, Микола Ковалевський, Микола Салтан, Симон Петлюра та Володимир Кедровський.

1 вересня 1917 року він був призначений заступником Генерального секретаря військових справ у новосформованому уряді та одержав звання підполковника Армії УНР. 13 березня 1918 року на знак протесту проти введення німецьких військ на територію України подав у відставку. З 1 квітня 1918 по 15 жовтня 1918 року очолював статистичне бюро і відділ освіти та бібліотек у Херсонській земській управі.

Період Гетьманату Після бурхливих подій початку 1918 року, коли у березні в Україну прийшли німці, Кедровський вийшов з уряду. Після приходу червоних сил до Києва перебував на Золотоніщині, де утримувалася українська влада силами Юрка Тютюнника. З середини березня й до листопада знову мешкав у Херсоні. Тут він повернувся на посаду статистика Губернської земської управи, а також поринув в активну громадську діяльність. На губернському з'їзді «Просвіти» був обраний головою губернської організації. Завдячуючи його енергійності було створено або поновлено близько 180 міських та сільських осередків. Був обраний до правління Союзу споживчих кооперативів. Видавав як співзасновник щоденник «Дніпро» національно-державницького напрямку. Був видавцем національно-освітнього тижневика «Наше життя». Входив до Херсонської Української Національної Ради. У спогадах Кедровський писав, що був головою повстанських організацій у губернії й підтримував зв'язок з організаторами повстання у Києві.

13 листопада 1918 року Кедровський виїхав до Києва за терміновим викликом, де наступного дня зустрівся з Євгеном Коновальцем та Федором Черником. Надвечір 14 листопада він відправився до Білої Церкви, де були сконцентровані частини Січових стрільців. 15 листопада в повстанському штабі Кедровський був свідком підписання Симоном Петлюрою «Універсалу» про повстання. Водночас він був призначений начальником другої управи Головного штабу.

Кедровський розіслав до усіх військових начальників на місцях телеграми про мобілізацію до Української Республіканської Армії з підписом «За штаб українських військ полковник Кедровський». У Січовому коші прибулих повстанців та старшину формували у військові частини і відправляли на фронт до Січових стрільців, а потім до Чорноморського коша. Багато сил Кедровський віддавав у цей час наведенню дисципліни, якої так бракувало повстанцям. Але повну підтримку мав у цьому лише з боку Січових стрільців та начальника першої управи Головного штабу Василя Тютюнника. З 15 листопада 1918 року — начальник мобілізаційного відділу штаб військ Директорії.

Створення Державного інспекторату Армії УНР Брав участь у вуличних боях із Червоною армією, під його командуванням у столиці роззброєно групу комуністів.