Середньовічні міста виникали, як правило, на перетині торгових шляхів, біля бродів, мостів, переправ через ріки, тобто в тих місцях, де може знайтись покупець на ремісничі вироби. Часто маленькі містечка наче ховалися від негараздів в тіні замку великого і сильного сеньйора.

Теорії походження середньовічного міста Питання про причини і обставини виникнення середньовічних міст представляє великий інтерес.

Намагаючись відповісти на нього, вчені в XIX і XX ст. висували різні теорії. Для значної їх частини характерний інституційно-юридичний підхід до проблеми. Найбільша увага приділялася походженням і розвитку специфічних міських установ, міського права, а не соціально-економічним основам процесу. При такому підході неможливо пояснити корінні причини походження міст.

Істориків XIX ст. цікавило в першу чергу питання про те, з якої форми поселення з'явилося середньовічне місто і як установи цієї попередньої форми трансформувалися в установи міста. «Романістична» теорія (Савіньї, Тьєррі, Гізо, Ренуар), яка будувалася головним чином на матеріалі романізованих областей Європи, вважала середньовічні міста та їх установи прямим продовженням пізніх античних міст. Історики, що спиралися в основному на матеріал Північної, Західної, Центральної Європи (в першу чергу німецькі і англійські), бачили витоки середньовічних міст в явищах нового, феодального суспільства, перш за все правових та інституційних. Згідно з «вотчинної» теорії (Ейхгорн, Нич), місто і його інститути розвивалися з феодальної вотчини, її управління та права. «Маркова» теорія (Маурер, Гірке, Белов) виводила міські установи і право з ладу вільної сільської громади — марки. «Бургова» теорія (Кейтген, Метланд) вбачала центри міста у фортеці - бурзі і бурговому праві. «Ринкова» теорія (Зом, Шредер, Шульте) виводила міське право з ринкового права, що діяло в місцях, де велася торгівля.

Всі ці теорії відрізнялися однобічністю, висуваючи кожна який-небудь єдиний шлях або чинник виникнення міста і розглядаючи його переважно з формальних позицій. До того ж вони так і не пояснили, чому більшість вотчинних центрів, громад, замків і навіть ринкових містечок так і не перетворилися на міста.

Німецький історик Рітшель наприкінці XIX ст. спробував об'єднати «бургову» і «ринкову» теорії, вбачаючи в ранніх містах поселення купців навколо укріпленого пункту — Бурга. Бельгійський історик А. Пиренн на відміну від більшості своїх попередників відводив визначальну роль у виникненні міст економічному чиннику — міжконтинентальної та міжрегіональної транзитної торгівлі та її носію — купецтву. Відповідно до цієї «торгової» теорії, міста в Західній Європі виникали спочатку навколо купецьких факторій. Пиренн також ігнорує роль відділення ремесла від сільського господарства у виникненні міст і не пояснює витоки, закономірності та специфіку міста саме як феодальної структури. Теза Пиренна про чисто торгове походження міста не була прийнята багатьма медієвістами.

У сучасній зарубіжній історіографії зроблено багато для вивчення археологічних даних, топографії і планів середньовічних міст (Гансгоф, Планіц, Еннен, Веркотерен, Ебель та ін.) Ці матеріали багато роз'яснюють в передісторії і початкової історії міст, майже не освітленій письмовими пам'ятками. Серйозно розробляється питання про роль в складанні середньовічних міст політико-адміністративних, військових, культових факторів. Всі ці фактори і матеріали вимагають, звичайно, врахування соціально-економічних сторін виникнення міста та його характеру як феодальної структури.

Сучасні зарубіжні історики, прагнучи усвідомити загальні закономірності генезису середньовічних міст, поділяють і розвивають концепції виникнення феодального міста саме як наслідку суспільного розподілу праці, розвитку товарних відносин, соціальної та політичної еволюції суспільства.

У вітчизняній медієвістиці проведено солідні дослідження з історії міст майже всіх країн Західної Європи. Але тривалий час у ній робився акцент в основному на соціально-економічної ролі міст, при меншій увазі іншим функціям. В останні роки, однак, проявляється тенденція розглядати все різноманіття соціальних характеристик середньовічного міста, притому від самих витоків. Місто визначається як не тільки найбільш динамічна структура середньовічної цивілізації, а й як органічний компонент всього феодального ладу.

Походження

Середньовічні міста виникали на місцях старих античних міст, біля бродів та мостів через річки, а також біля перевалів і на перехрестях торгових доріг. Утворювались міста і біля церков, монастирів, феодальних маєтків, замків, бо вони утворювалися селянами, які перестали обробляти землю і основним своїм заняттям зробили своє ремесло. Тобто вони робили все, що їм потрібно для полегшення життя своїми руками,а інші,помітивши нові види інструментів ,бажали і собі отримати щось подібне. Вони просили зробити для них якийсь інструмент, лапті, глечик і за це обіцяли плату (пшеницю, гусака, гроші і ін.). Так з'явилися ремісники і вони,тікаючи від свавілля й утисків феодала, шукали кращої долі в нових місцях, де могли вижити за рахунок своєї праці . Якщо феодал рік не шукав ремісника-втікача, то ремісник ставав вільним. Вони ж поселялися поблизу купців, на берегах зручних гаваней для кораблів, там де вони могли продати свої вироби. Так утворювалися перші середньовічні міста.

Міста будувалися на перехрестях торговельних шляхів і були своєрідними торговельними центрами.

Середньовічне місто. Розвиток ремесла і торгівлі

Наприкінці X століття інтенсивно розбудовуються старі й засновуються нові міста. Це зумовлювалося розвитком сільського господарства, ремесел і торгівлі. Розбудова міст відбувалася в умовах піднесення ремісничого виробництва й торгівлі. З XI століття в економічному житті Західної Європи почався період урбанізації — відродження давніх римських міст (Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон, Бонн) і утворення нових (Гамбург, Любек, Лейпціг, Магдебург), посилення їх господарського значення. Головною причиною цього було економічне піднесення, руйнування натурально-господарських форм виробництва. Вотчинне ремесло вичерпало себе, феодальний маєток не міг розвивати своїх промислових проблем. Успіхи сільського господарства і надлишок продуктів харчування зробили можливим існування населення, яке могло не займатися сільським господарством. Вотчинні ремісники переводились на оброк. Вони йшли з маєтків і селилися на перехрестях доріг, у торгових містечках, біля мурів фортець і монастирів. Поступово ці поселення перетворювались в міста.

Крім старих римських центрів,деякі середньовічні торгово-промислові міста перебували під владою феодалів, які були зацікавлені в їх появі на своїх землях, оскільки міста і податки з них приносили немалі прибутки. Система феодальної земельної власності міцно прив'язувала торгово-промислові центри до землевласника, а самі міста певною мірою повторювали структуру феодального маєтку. Значну частину території міста займав замок з господарськими і громадськими будівлями. Феодал постійно жив у місті. При ньому перебувала значна кількість воїнів і слуг, яким роздавали земельні ділянки. Решта землі, як правило, належала церкві. Феодал ставився до міських жителів як до сільських ремісників, котрі переселилися в місто. Тому вони відбували всі феодальні повинності. В дещо кращому становищі були купці, хоч також виконували повинності.

На феодалові лежали нові обов'язки. Він повинен був захищати місто, його жителів від зазіхань інших сеньйорів або зовнішніх ворогів. У 10 ст. це було нелегко. Набіги норманів, арабів, угорців спустошували землі Європи. Лише добре укріплене місто могло протистояти загарбникам. У 11 ст. зовнішня небезпека майже повністю зникає і феодали втрачають своє значення захисників міст. Таке становище надзвичайно загострило суперечності між міщанами і феодалами. У країнах Заходу вони вирішувалися протягом 11-13 ст. у ході так званих комунальних революцій. В Італії великі торговельні міста добилися повного визволення від влади феодалів вже в 11 ст. Дещо пізніше на шлях боротьби за визволення стали міста Північної Франції і Німеччини. В XII—XIII ст. у багатьох містах Західної Європи утворилося чимало міст-комун або міських республік, що цілком звільнилися від сеньйорів і отримали повне самоврядування. До відання міст переходили управління й суд, збирання податків, військова повинність, догляд за міською торгівлею тощо. Серед таких республік особливо виділялися італійські міста, насамперед Венеція,Генуя і Флоренція, які захопили багато земель і перетворилися на великі купецькі держави.

Там, де феодали зберігали свою могутність, боротьба міст набувала надзвичайної гостроти й тривала іноді впродовж десятиріч. Далеко не всім містам Західної Європи вдалося звільнитися з-під залізної руки феодалів. Більшість міст певною мірою залишалася їм підвладною і в кращому разі діставала грамоту, що визначала розмір виплат сеньйору і гарантувала громадянам особисту свободу. Такі міста називалися «вільними містами». Вони ніколи не досягали прав міста-комуни; управління й суд там залишалися в руках сеньйора, проте права та обов'язки їхніх представників — так зване «прево»- точно визначалися, щоб уберегти міське населення від зловживань.

У XIII ст. сформувалося феодальне міське «магдебурзьке право», яке встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоврядування, суду, купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, успадкування тощо.

Економічно розвинуті міста Англії, Франції та Німеччини в XI—XII ст. досягли значного розвитку. Зросло міське населення, розвиваються ремесла і торгівля. Панівне місце посідає виробництво вовняних тканин, збут яких забезпечував піднесення ремесла і торгівлі. Збагачуються купці, посилюється їх вплив.

Зовнішні укріплення Найважливішим компонентом середньовічного міста були його стіни. Крім того, що вони слугували укріпленнями поселення, вони символізували свободи і привілеї міста. Саме тому вони так часто зустрічаються в міській геральдиці. Руйнування стін ставало для міста надзвичайно важкій розплатою за опір завойовникам або заколот проти панів.

Саме по собі зведення стін та інших фортифікаційних укріплень було великим випробуванням для міського бюджету і податкових станів. У зв'язку з цим багато міст задовольнялися наявністю земляних валів і частоколу, що, втім, не заважало їм зображати стіни на своїх гербах і навіть робити спроби отримати повний спектр міських привілеїв. Разом з тим, там, де зводилися стіни, ними прагнули захистити по можливості меншу територію, що в тому числі пояснює і тісний забудову всередині міських стін. Залишати при будівництві зовнішніх укріплень місце «про запас», для майбутнього міського будівництва, було прерогативою виключно невеликого числа найбільш багатих міст, що перебувають на піку своєї могутності.

Раніше всього стіни почали з'являтися навколо італійських і південнофранцузьких міст (IX—X ст.), За ними послідували прирейнские області і Фландрія (X—XI ст.). В основної ж маси міст стіни стали виникати лише у XII—XIII століттях. Під час страшної чуми, що отримала назву «Чорна смерть», а також під час інших епідемій всередині міських стін з'являлися якнайширші занедбані пустирі, на яких городяни пасли худобу, розводили городи і розбивали сади.

Як правило, середньовічні міста мали двоє або четверо воріт. У першому випадку вони розташовувалися на головній магістралі, що проходить через місто, у другому — на виході з міста двох найважливіших вулиць, що перетинаються між собою. Разом з тим відомі міста, які нараховують від 1 до 17 воріт.

Над найбільш важливими воротами споруджувалися вежі, іноді ворота містилися між двома баштами. Число сторожових веж на стінах значно перевищувало число воріт і могло досягати декількох десятків. Вежі, також як і стіни, не тільки служили міркувань безпеки, а й уособлювали, як і самі стіни, силу і могутності міста.

Гроші, банки, кредит