242-й окремий батальйон територіальної оборони (242 ОбТро) — військова частина, що належить до Сил територіальної оборони Збройних Сил України.
Історія У 2022 році сформувався 242-й батальйон. Дорогою ціною вчора ще цивільні люди отримали бойовий досвід та перетворилися на згуртований та змотивований бойовий підрозділ.
Батальйон брав участь в обороні Київщини, зокрема в Ірпені, Гостомелі та Пущі-Водиці. У подальшому батальйон виконував бойові завдання в районі Бахмута, звільняв від російських окупантів Харківщину та збивав повітряні цілі на підступах до столиці.
1 січня 2026 року був переформатований у 2 батальйон безпілотних систем 117 бригади.
Відомі персони у складі батальйону ПРИМАЧЕНКО Володимир Васильович — позивний Хєрсон. Пройшов війну у Афганістані, брав активну участь у Революції Гідності, а після Майдану разом із побратимами рушив на схід України, брав участь в АТО у 2014 році. З липня 2019 року очолював Київський Відділ Мінветеранів. Від початку повномасштабного наступу РФ знову став на захист України. Загинув на Донеччині відбиваючи прорив ворога на позиціях. Отримав звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). ОЛІЙНИК Ярослав Олексійович — Солдат, псевдо Ярік, загинув 5 червня 2022 року на Донеччині в районі села Миронівка, захищаючи Батьківщину та всіх українців від ворога. Не побоявшись нічого, відважний стрілець кинувся рятувати життя товариша від пулі ворожого снайпера. Й був смертельно застрелений, куля пробила паспорт Громадянина України. Отримав звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
Втрати батальйону за період російського вторгнення + № Світлина Прізвище, ім'я,по-батькові Звання Про особу Дата смерті Обставини смерті 1 Грощенко Олександр Сергійович (Гроша) Солдат43 роки, Олександр народився і прожив усе життя у місті Київ. Закінчив Київський коледж міського господарства та Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. Під час Російського вторгнення в Україну Олександр з перших днів став на захист рідної країни та міста. Приєднався до лав 242-го окремого батальйону територіальної оборони 241-ї окремої бригади територіальної оборони. Був водієм. Разом із побратимами чоловік вирушав у гарячі точки фронту боронити країну від окупантів. Загинув між селищем Миронівка і Воздвиженка Бахмутського району Донецької області. Близько 5-ї ранку російські окупанти почали обстрілювати позиції українських захисників із мінометів, авіації і танків. В окоп, де перебував Олександр, влучив танковий снаряд. Поховали 15.06.2022 на кладовищі м. Васильків, Київська область.
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). 2 Олійник Ярослав Олексійович (Ярік) Солдат25 років, народився і проживав у м. Київ. Після закінчення школи вступив до Національного університету біоресурсів і природокористування. Ярослав був високим і статним парубком з рудим волоссям, захоплювався комп'ютерами та іх ремонтуванням, завжди цікавився новими технологіями. До війни працював у компанії з виготовлення ролетів та розроблював сайти. Попереду у нього було довге життя, багато радості та мрій. Але одна мрія виявилась сильніше всього — жити у вільній та незалежній Україні. І за цю мрію молодий, талановитий чоловік заплатив своїм життям. З початку відкритої збройної агресії Росії проти України Ярослав зі зброєю в руках пішов захищати родину в територіальну оборону міста Києва, а пізніше — 242-го окремого батальйону територіальної оборони 241-ї окремої бригади територіальної оборони. Загинув на Донеччині в районі села Миронівка, захищаючи Батьківщину та всіх українців від ворога. В середині травня рота укріплювала позиції на Донеччині. Не побоявшись нічого, відважний стрілець, кинувся рятувати життя товариша від пулі ворожого снайпера й був смертельно застрелений, куля пробила паспорт Громадянина України..
Похован 14.06.2022 на Лук'янівському кладовищі Києва.
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Указ Президента України № 419/2023 Про присвоєння Я. Олійнику звання Герой України (посмертно) . 3 Примаченко Володимир Васильович (Хєрсон) Старший сержант 57 років, народився у м. Кривий Ріг Дніпропетровської область. Багато років жив у Херсоні, звідки і позивний. Брав участь у війні в Афганістані. Пізніше був учасником Революції гідності. З липня 2014 року воював у складі 2-ї штурмової (афганської) роти 24 ОШБ «Айдар». Під час вивезення поранених побратимів з-під оточеного Луганського аеропорту отримав осколкові поранення, довгий час проходив реабілітацію. З 2015 року працював у галузі захисту ветеранів. З 2019 року — начальник Відділу у м. Києві Міністерства у справах ветеранів України. Після початку Російського вторгнення в Україну знову став захист країни у складі 242-го окремого батальйону 241-ї окремої бригади територіальної оборони.Загинув від пострілу ворожого танку поблизу м. Бахмута Донецької областіУ столиці прощатимуться з Володимиром ПримаченкомВідбулася церемонія прощання з Володимиром Примаченком, який загинув у бою з окупантами В останню путь провели захисника України, начальника київського відділу Мінветеранів Володимира Примаченка. ВІДЕО+ФОТОрепортажКраще про війну нічого не знати, але якщо так уже сталося, я вважаю, що ніхто не повинен бути байдужим..
Похован 14.06.2022 на Лук'янівському кладовищі Києва
. Присвоєння звання Герой України з удостоєння ордена «Золота зірка»(посмертно).
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). 4 Ткачук Микола Миколайович (Чума) Солдат52 роки, Народився та проживав у м. Київ, де і закінчив місцеву гімназію. Життя Миколи ніколи не було легким, проте він завжди гідно і мужньо приймав усі виклики. У нього було багато своїх хобі, але найбільше любив рибалку. Микола мав хист до всього, до чого тільки його рука доторкнеться. Він робив бездоганні вироби з дерева та вмів робити декорації у склі. До повномасштабного вторгнення працював у ТОВ «Фортуна». Дуже цінував свою сім'ю та намагався для них зробити все. Був волонтером до останнього, адже любив тварин ще з самого дитинства. На ранок 24 лютого він поїхав до котів за якими опікувався, насипати їм побільше корму й тримав путь до територіальної оборони, де згодом і захищав Ірпінь та Бучу. В цей період намагався опікуватись покинутими тваринами у вільний час, а після успішного відбиття ворога забрав одну кішку додому. У квітні вступив до лав 242-го окремого батальйону 241-ї окремої бригади територіальної оборони та прослужив водієм 1 відділення 2 взводу 7 стрілецької роти.Загинув в ході бойового завдання на Донеччині від артилерії. Похован 06.05.2023 на Міському кладовищі Києва. 5 Бакоцький Дмитро Олександрович (Бака) Солдат37 років, народився в Чернігівської області, Козелецький район, село Шуляки. Закінчив Київське професійне училище Залізничного транспорту за спеціальністю «Помічник машиніста». До війни працював в Київському метрополітені слюсаром-електриком. Восени долучився до 242-го окремого батальйону територіальної оборони 241-ї окремої бригади територіальної оборони та приступив до військових обов'язків стрільця. Під час служби зарекомендував себе дисциплінованим, виконавчим та грамотним військовослужбовцем, шанував честь та гідність товаришів по службі.Загинув внаслідок вибухової травми під час військових дій в Луганській області, Попаснянський район, смт. Вовчоярівка. Поховали 26.06.2022 на кладовищі с. Мокрець Броварського району Київської області.
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). 6 Петренко Андрій Олександрович (Пастор) Солдат36 років, народився у місті Первомайськ на Луганщині. У дитинстві, разом з родиною, переїхав до села Літки Житомирської області. Там закінчив місцеву школу, далі навчався у Київському геологорозвідувальному технікумі. Останнім місцем роботи була служба таксі Bolt. Андрій вів здоровий спосіб життя та допомагав іншим людям позбутися шкідливих звичок. Брав активну участь у роботі реабілітаційних центрів. Був віруючою людиною, не пропускав жодного недільного богослужіння та мріяв створити родину. Коли почалася повномасштабна війна, Андрій одним з перших долучився до місцевої самооборони. Через два тижні перейшов до територіальної оборони міста Києва, звідки добровольцем вступив до лав 242-го окремого батальйону територіальної оборони 241-ї окремої бригади територіальної оборони. Служив стрільцем — помічником гранатометника військової частини. Загинув через отримані під час обстрілу осколкові поранення. Поховали військовослужбовця 26.06.2022 на Дарницькому кладовищі у с. Літки на Житомирщині.
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). 7 Смолінський Анатолій Олексійович (Прораб) Сержант49 років, народився в Черкаській області, в селі Івківці. Після навчання в місцевій школі пішов в армію, служив в Національній Гвардії України. Першою роботою була професія пожежника, далі вже по переїзду до Києва разом з рідними братами почали свій бізнес в будівельній сфері. Анатолій з нуля став будівельником і фактично всьому вчився одразу на практиці, звідти і позивний Прораб. Побудував багато будинків, зробив купу ремонтів як своїм замовникам, так і близьким, тому його роботи будуть завжди нагадувати про талановитого воїна. Був справжнім чоловіком та лідером, мав прекрасне почуття гумору, і був душею компанії будь-де. З початку повномасштабного вторгнення був за межами міста, але одразу виїхав додому, щоб вивезти родину й вирішив піти в територіальну оборону. Далі вже потрапив у військо, обіцяв берегтись, бо ще було багато планів на життя. Так і став водієм 242-го окремого батальйону територіальної оборони) 241-ї окремої бригади територіальної оборони. Всі обов'язки відповідно за своєю посадою виповняв й прагнув, як і усі ми, перемоги. Загинув від ворожого влучення снарядом на Луганщині в районі селища міського типу Вовчоярівка. Поховали 28.06.2022 на цвинтарі села Лісовичі, Литвинівська громада, Вишгородський район, Київська область.
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). 8 Жало Михайло Михайлович (Жало) Солдат29 років, народився у м. Бориспіль Київської області. Закінчив Немішаєвський коледж зі спеціальності «Ветеринар», та з відзнакою — Національний університет біоресурсів і природокористування України. У вільний час займався велоспортом та брав участь у різних спортивних змаганнях, зокрема — з бігу та плавання. Також брав участь у Революції Гідності і писав патріотичні вірші. Після здобуття вищої освіти Михайло поїхав працювати на ферму в Данію, згодом переїхав до Фінляндії, де продовжував займатись улюбленою справою. Після повномасштабного вторгнення чоловік повернувся до України. Спочатку приєднався до громадської організації «Зоопатруль», яка рятувала тварин із замкнених квартир у Києві, а потім записався до територіальної оборони. За кілька місяців був у складі 242-го окремого батальйону територіальної оборони 241-ї окремої бригади територіальної оборони. Загинув від отриманих осколкових поранень на Харківщині біля села Дементіївка. Його через 2 дні після загибелі відкопали разом з кулеметом, на гашетці якого були заціпенілі руки. Поховали 14.0.2022 на Алеї Слави міста Бориспіль.
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). 9 Гринь Костянтин Анатолійович (Гост) Старший лейтенант46 років, народився та проживав у місті Києві. Закінчив Київський державний технічний університет будівництва і архітектури зі спеціальності «Інженер-технолог». Мав різноманітні захоплення, був повний сил та бажань. Любив рибалити та подорожувати. Мав багато друзів і завжди був в центрі уваги. Активно тренувався та займався спортом, готувався взяти участь у змаганнях міжнародного рівня у Федерації Кудо. Його мудрість та сила допомагали зовсім молодим спортсменам, він вчив їх перемагати та боротися до кінця. Активно розглядав різноманітні можливості розвитку власного бізнесу, вивчав мови, намагався вчитися новому — програмуванню та комп'ютерним наукам.