Като-Камбрезький мир або Като-Камбрезька угода () — укладена у квітні 1559 року мирна угода, що завершила Італійську війну 1551—1559 років, останню з довгої низки Італійських війн (1494—1559). Угода складалась з кількох окремих договорів, два основні були підписані в Ле-Като-Камбрезі королем Франції Генріхом II з королевою Англії Єлизаветою I (2 квітня) та королем Іспанії Філіпом II (3 квітня). Угоди були схвалені імператором Священної Римської імперії Фердинандом I, оскільки багато територіальних обмінів стосувалися державних утворень, що входили до імперії, хоча сам Фердинанд не був безпосереднім підписантом мирних договорів.
Габсбурзька Іспанія зберегла суверенітет над більшою половиною території Італії, а саме над Неаполітанським, Сицилійським та Сардинським королівствами на півдні та Міланським герцогством на півночі, територіями, які вона в подальшому утримувала аж до Утрехтського миру (1713), тоді як Франція зміцнила свої південні та східні кордони та підтвердила відвоювання Кале від Англії. В обмін на це Франція відмовилася від власних претензій на Міланське герцогство, відновила незалежність Савойського герцогства, повернула острів Корсику Генуезькій республіці (союзнику Іспанії) та визнала королевою Англії Єлизавету I, а не Марію Стюарт.
Передумови
Італійські війни між Францією Валуа та імперією Габсбургів почалися в 1494 році і з періодичними перервами тривали понад 60 років. Більшу частину цього періоду як Іспанією, так і Священною Римською імперією правив імператор Карл V, поки він не зрікся престолу в січні 1556 року та розділив свої володіння. Землі Габсбурзької монархії, які часто називають «Австрією», відійшли до його брата Фердинанда, який також був обраний імператором Священної Римської імперії (таким чином він отримав контроль над територіями, які поширювались від Німеччини до Північної Італії як обраний імператор, з suo jure — контроль над Дунайською монархією). Його син Філіп II Іспанський (який уже був правителем Іспанських Нідерландів, Мілану та співправителем Англії через шлюб з Марією I у липні 1554 р.) також отримав королівства Іспанія, Неаполь, Сицилія, Сардинія та колоніальні володіння в Новій Іспанії. Герцогство Мілан і Габсбурзькі Нідерланди були залишені в особистій унії короля Іспанії, але продовжували бути частиною Священної Римської імперії.
Після припинення персональної унії Священної Римської імперії та Іспанії («оточення Габсбургів»), Франція була відкрита для мирних переговорів. Близько 1556 року у Воселі було досягнуто перемир'я, але невдовзі його було порушено. Економічні та релігійні потрясіння, в яких відновилася війна, змусили сторони укласти мир у 1559 році. Цей поділ відображав адміністративну складність управління двома імперіями як єдиним цілим, а також відмінності в їхніх стратегічних цілях. У той час як Іспанія була світовою морською наддержавою, австрійські Габсбурги зосередилися на забезпеченні провідної позиції в Німеччині та управлінні загрозою з боку Османської імперії. Друга сфера розбіжностей полягала в тому, як реагувати на Реформацію та зростання протестантизму. У Німеччині конфлікт між лютеранськими та католицькими князями вилився у Другу Шмалькальдську війну 1552 року, яка була вирішена Аугсбурзьким миром 1556 року. На відміну від Фердинанда, який віддавав перевагу компромісу зі своїми протестантськими підданими, Карл і його син Філіп відповіли на одночасний підйом кальвінізму в Іспанських Нідерландах репресіями, політика, яка зрештою призвела до початку Голландської війни за незалежність у 1568 році.Дві гілки Габсбургів продовжували співпрацювати, коли їхні цілі збігалися, не в останню чергу тому, що іспанська армія спиралася на німецьких новобранців. Проте Фердинанд зосередився на відновленні порядку в Імперії та боротьбі з загрозою, яку становила османська окупація Угорщини. Незважаючи на те, що король Іспанії Філіп продовжував боротьбу, мир із Францією міг би полегшити йому впоратися з бунтівними голландцями, а перемоги над французами на прикордонні між Фландрією та Пікардією під Сен-Кантеном у 1557 році та Гравліном у серпні 1558 року дозволили йому вести переговори з позиції сили. Проте іспанцям було важко фінансувати війну. У грудні 1558 року Філіп повідомив своєму командиру у Фландрії Еммануїлу Філіберту, герцогу Савойському, що він більше не може платити своїм військам.
Схожі фінансові проблеми були і у французів, тож король Франції Генріх II також був готовий досягти угоди. Зіткнувшись з ситуацією, коли території Габсбургів знаходились з трьох сторін їх королівства, французи мали на меті зміцнити свої кордони та послабити своїх супротивників. Перше було досягнуто шляхом окупації Трьох Єпископств в Лотарінгії у 1552 році та захоплення Кале в січні 1558 року, тоді як поділ земель Габсбургів між Іспанією та Австрією певною мірою сприяв досягненню останнього завдання. Крім того, внутрішні розбіжності, викликані зростанням протестантизму у Франції, загострили регіональні відмінності та фракційні розколи в дворянстві, що призвело до спалаху французьких релігійних війн у 1562 році. Англійське королівство також прагнуло закінчити війну, в яку вона увійшла як союзник з Іспанії, рішення, яке багато хто в Аглії сприймав як помилкове. Взяття Кале після більш ніж 200 років англійського панування над містом, суттєво підірвало престиж Англії та позбавило їх плацдарму, який дозволяв англійським військам безпечно перетинати Ла-Манш і відносно легко вторгатись в материкову Європу.
Переговори
Марк і Восель Після трьох років війни як французький, так і іспанський двори ще в листопаді 1554 р. намагалися розпочати мирні переговори. Перші серйозні франко-іспанські мирні переговори, хоч і були попередніми, відбулися у червні 1555 року на конференції в Марку в районі Кале — на тодішній нейтральній території Англії. Однак обидві сторони припустились помилок, оскільки прагли миру, але ще не були готові йти для цього на суттєві поступки і конференція провалилася. Невдача на переговорах викликала в обох королів бажання помститися, але оскільки їхні армії та фінанси були виснажені, вони продовжували лише оборонятися і військова ситуація майже не змінилася. До жовтня 1555 року дипломатичні зусилля відновились і 5 лютого 1556 року у Воселі було укладено перемир'я, яке було певним чином вигідним для Франції. Проте Восельське перемир'я стало не кроком до миру, а лише перервою у війні. Постійне прагнення помститись призвело до численних інцидентів під час переговорів, і умови перемир'я ніколи не були повністю реалізовані та дотримані до відновлення війни у вересні 1556 року з іспанським вторгненням у профранцузьку Папську державу.
Спочатку з обох сторін були спроби обмежити конфлікт Папською державою, але до грудня 1556 року було здійснено підготовку до відновлення військових дій на всіх фронтах і 6 січня 1557 року Гаспар II де Коліньї (французький губернатор Пікардії) почав раптовий напад на Дуе та Ланс в іспанських Нідерландах. Перемога іспанців у битві при Сен-Кантені (10–27 серпня 1557 року) виявилася вирішальною, оскільки на боці Іспанії у той час у війну вступила Англія, а Франція втрачала одного союзника за іншим, включаючи Папу Римського, який 12 вересня 1557 року уклав з іспанцями сепаратний мир. Проте Генріху вдалося здивувати друзів і ворогів, завоювавши у англійців в січні 1558 року Кале і домовившись про шлюб між королевою Шотландії і претенденткою на англійський престол Марією Стюарт та своїм сином Франциском (19 квітня 1558). Це хоч і не компенсувало в повній мірі наслідки поразки при Сен-Кантені, проте дозволило Генріху зберегти обличчя та отримати кращу позицію за столом переговорів.
Маркоінг Незважаючи на те, що мирні переговори між Іспанією, Англією та Францією почалися на початку 1558 року, прогресу було досягнуто незначно, оскільки Франція відмовилася розглядати вимогу Марії щодо повернення Кале, а її шлюб із Філіпом ускладнив Англії вести переговори окремо. Франко-іспанські переговори в Маркоензі поблизу Камбре, ініційовані Францією, тривали лише три дні (15–17 травня 1558 р.) і закінчилися нічим, головним чином через те, що тривала облога Тьйонвіля, а Антуан де Гранвела прагнув використати час переговорів, щоб дозволити іспанській армії в Нідерландах підготуватися до війни, і обидві сторони не змогли знайти спільну мову.
Серкамп і Като
Головуючий на переговорах: Крістіна Данська, колишня дружина герцогині Лотарингії (1544—1545) Головний іспанський учасник переговорів: Антуан Перрено де Гранвель; Інші іспанські учасники переговорів: Фернандо Альварес де Толедо, 3-й герцог Альба ; Вільгельм I, принц Оранський ; Руй Гомес де Сільва, 1-й принц Еболі. Головний французький переговірник: Анна де Монморансі; Інші французькі учасники переговорів: Жак д'Альбон, маркіз Фронсак ; Шарль де Гіз, кардинал Лотарингії ; Жан де Морвільє, єпископ Орлеанський; і держсекретар Франції Клод де л'Обеспін. Головний англійський переговірник: Генрі Фіцалан, 12-й граф Арундел; Інші англійські учасники переговорів: Томас Тірлбі, єпископ Елі; Ніколас Воттон, декан Кентерберійський і Йоркський; і Вільям Говард, 1-й барон Говард ЕффінгемськийMcDermott, James (2008). Howard, William, first Baron Howard of Effingham (c.1510–1573), naval commander. Oxford Dictionary of National Biography. Посли інших держав не допускалися на переговори. Це особливо негативно позначилось на долі італійських держав, оскільки рішення щодо їхнього майбутнього були прийняті без їх участі.
Як вважають сучасні дослідники, переговори з жовтня 1558 по квітень 1559 були зосереджені на трьох основних питаннях:
Доля графства Кале (до війни належало Англії, але на час переговорів було окуповані Францією); Доля територій на північному заході Італії (а саме П'ємонту, Монферрату та Міланського герцогства); Доля міст Пікардії (головним чином Сен-Кантен, Ле-Катле і Ама, що до війни належали Франції, але на час переговорів були окуповані Іспанією).
Останні два раунди мирних переговорів, які врешті-решт призвели до укладення Като-Камбрезького договору, розпочалися в цистерціанському аббатстві Серкамп поблизу Фревана (12 жовтня — 26 листопада 1558 р.), а продовжились у Като-Камбрезі (10 лютого — 3 квітня 1559 р.). Великі офіційні зустрічі проводилися в помешканнях Крістіни Данської, що головувала на перемовинах, тоді як неофіційні переговори проводилися у власних помешканнях дипломатів або під час спільних обідів. 17 жовтня іспанці та французи погодилися укласти перемир'я до кінця жовтня.. 1 грудня 1558 року сторони в Серкампі погодилися продовжити перемир'я «…як це було вперше погоджено 17 жовтня минулого року, як сказано, до півночі останнього дня наступного січня …» і 6 лютого 1559 року в Ле-Като-Камбрезі вони продовжили перемир'я (яке мало закінчитись 10 лютого) на невизначений термін «на весь час, поки вони перебувають у цих переговорах, і ще дадатково шість днів після розпуску цієї Асамблеї…».
Французькі повноважні представники наполягали на поверненні Сен-Кантена, Ле-Катле і Ама в Пікардії, збереженні за Францією Кале та утриманні міцних позицій в Північній Італії; вони були готові віддати Міланське герцогство за відповідну компенсацію та піти на компроміс у Савойському герцогстві, якщо воно залишило під контролем Франції кілька потужних укріплених міст. Іспанські делегати вимагали, щоб Генріх II відмовився від усіх своїх (заявлених) володінь в Італії (П'ємонт, Корсика, Сієнська республіка та частина Монферрату), і вони використовували окуповані Іспанією території в Пікардії для тиску на Францію щоб досягти цієї мети. Савойський герцог і одночасно очільник іспанських військ у Фландрії Еммануїл Філіберт заявив, що він готовий віддати Франції лише чотири міста, а інша територія Савойї мала бути повернута йому. Англійці та французи висунули однаково категоричні претензії на законне володіння Кале, а іспанці були сповнені рішучості підтримувати своїх англійських союзників до тих пір, поки це не загрожувало досягненню миру з Францією.