Східноазійський антияпонський збройний фронт東アジア反日武装戦線Лідер Масасі Дайдодзі Дати операції 1972–1975 роки Мотиви Антияпонська революція проти японської держави, японських корпорацій та історичного японського імперіалізму. Активний регіони Японія Ідеологія АнархізмАнтиімперіалізмАнтияпонізм Помітні атаки 1974 рік: вибух Mitsubishi Heavy Industries — японська нова ліва терористична організація, яка існувала з 1972 по 1975 рік.

EAAJAF самоідентифікувалася як ліва група, яка сповідувала антияпонську ідеологію революції проти японської держави, корпорацій і символів японського імперіалізму, і була класифікована як крайня ліва нелегальна група, натхненна антияпонським анархізмом.Asahi Shimbun 4 September 1974 evening edition На початку 1970-х років EAAJAF здійснила серію вибухів трьома осередками, включно з вибухом у Mitsubishi Heavy Industries у 1974 році, поки не була розпущена, коли більшість її членів були заарештовані японською владою.

Деякі члени приєдналися до японської Червоної армії.

Походження та історія

Комітет боротьби класу L університету Хосей Коріння Східноазіатського антияпонського збройного фронту лежать у Комітеті боротьби, який було сформовано навесні 1970 року Масасі Дайдодзі, який на той час навчався на курсах історії на факультеті гуманітарних наук Університету Хосей у Токіо. Назва походить від університетського класу, до якого належав Дайдодзі, і фракційно його класифікували як «несектистський радикал», японський новий лівий рух, який відмовився приєднатися до комуністів чи будь-якої іншої встановленої групи. Дайдодзі закликав студентів філософії та літератури з інших факультетів взяти участь, і членство ненадовго зросло до понад 100 осіб. Разом із розпадом впливового руху Зенкіото (або Об’єднаного комітету боротьби за весь кампус), Комітет боротьби класу L також природним чином закінчив існування, і Дайдодзі покинув університет Хосей.

Дослідницька група У серпні 1970 року була створена «Дослідницька група», зосереджена на Дайдодзі та головних членах Комітету боротьби класу L. Ця група проводила інтенсивні дослідження «злих справ» японського імперіалізму в Азії, що розпалювало серед них крайні антияпонські ідеї. Вони використовували такі книги, як як їхній поточний навчальний матеріал. У той же час вони також цікавилися міською партизанською війною та вивчали матеріали про рух опору, і незабаром ці дві теми зійшлися в ідеї, що вони повинні створити збройний антияпонський рух. У січні 1971 року дослідницька група почала проводити свої перші експерименти з саморобними бомбами.

Початок «агітаційної боротьби» Для початку було вирішено, що вони підірвуть споруди, які були символами японського імперіалізму, як частину так званої «кампанії боротьби», спрямованої на звернення до мас. Вони здійснили три атаки: підрив храму Коа Каннон 12 грудня 1971 року, підрив осуарію Содзі-дзі 6 квітня 1972 року та підрив Фусецу но Гунзо та Інституту північних культур 23 жовтня 1972 року. Вони вважали, що ці цілі пов'язані відповідно з участю Японії у Другій світовій війні, японською колонізацією Кореї та підкоренням айнів Хоккайдо.

Після цих трьох атак вони вирішили перейти до повномасштабних терактів.

Народження Східноазійського антияпонського збройного фронту У грудні 1972 року група обрала назву Східно-Азіатський антияпонський збройний фронт (EAAJAF), але усвідомлювала, що цю може використовувати будь-яка антияпонська група. EAAJAF вирішила, що їм потрібні індивідуальні назви для власних осередків, а Дайдодзі та його команда зупинилися на імені , щоб відобразити образ гордої незалежності.

У 1973 році EAAJAF готувалися до своїх атак, розробляли бомби та збирали військові кошти для фінансування своїх операцій. Вони створювали бомби за допомогою інструментів і скоадників, які мали під рукою, але були також члени, які копали і створювали під підлогою власних квартир підземні підвали для виготовлення бомб. Крім того, щоб донести свої послання до громадськості, вони взялися за написання власного трактату Hara Hara Tokei, який вони опублікували в березні 1974 року. 14 серпня 1974 року вони намагалися підірвати залізничний міст, яким їхав королівський потяг імператора Хірохіто. Це було названо «операцією «Веселка». Акцію було скасовано незадовго до запланованого теракту, оскільки було розкрито одного з учасників.

Наступного дня Мун Сегванг, член Чонґріон і бойовик, який походив із організації «Збройний фронт старшокласників за насильницьку революцію», пов’язаний з Пролетарською армією, яка, у свою чергу, мала низку зв’язків з анархістами, здійснив замах на життя президента Південної Кореї Пак Чон Хі. Осередок Вольфа EAAJAF надихнувся до нових терористичних вибухів цим вчинком Мун Сегванга.

30 серпня 1974 року EAAJAF скоїли теракт на заводі Mitsubishi Heavy Industries підірвавши бомбу в головному офісі компанії у Токіо, убивши 8 людей і поранивши 376. Вибух спричинив руйнування, які значно перевершили очікування EAAJAF, і відтоді вони розпочали серійні підриви японських корпорацій за допомогою нещодавно об’єднаних осередків та до травня 1975 року.

Масові арешти Спочатку в членстві підозрювали Рю Ота, який, як і EAAJAF, виступав за «революцію айнів». Невдовзі невинність Оти було доведено, але японська поліція припустила, що в його ідеологічному оточенні десь були оперативники EAAJAF, і, вирішивши націлитися на «Товариство повстання» та «Товариство сучасної думки», до яких був причетний Ота. Учасників Нодока Сайто та Норіо Сасакі було викрито. Поки стежили за цими двома, також викривали інших членів групи один за одним. Сасакі приєднався до організації світських буддистів Сока Гаккай, і хоча він прикидався переконаним членом і щодня роздавав сутру лотоса, його також викрили.

19 травня 1975 року було заарештовано сім ключових членів: Масасі Дайдодзі та його дружину Аяко, Сайто, Екіда, Сасакі, Масунага та Курокава, а також студента медсестри, якого вважали співучасником. Сайто покінчив життя самогубством незабаром після арешту, а двох учасників, які втекли з облави, Угаджін і Кірішіму, було оголошені в національний розшук.

Події після розпаду EAAJAF 4 серпня 1975 року японська Червона армія захопила заручників у консульстві Сполучених Штатів у Куала-Лумпурі, і японський уряд піддався їхнім вимогам звільнити Норіо Сасакі. Судовий процес над рештою терористів розпочався 25 грудня 1975 року, але 28 вересня 1977 року група японських оперативників Червоної армії, включаючи Сасакі, захопила рейс 472 авіакомпанії Japan Airlines і через два дні змусила звільнити Аяко Дайдодзі та Юкіко Екіду. Вони обидва приєдналися до японської Червоної армії. У 1979 році Hara Hara Tokei Special Issue #1 було опубліковано підпільно групою під назвою Східноазійський антияпонський збройний фронт KF Unit, названий за кодовими іменами двох членів, які покінчили життя самогубством. Вважалося, що книга, яка обгрунтовує антияпонську збройну боротьбу, була створена досі ув'язненими членами, оскільки адресою видавця був Токійський будинок ув'язнення.

Масасі Дайдодзі та Тосіакі Масунага було засуджені до смертної кари, а Йосімаса Курокава отримав довічне ув'язнення з каторжними роботами. У липні 1982 року Хісаічі Угаджін був заарештований і засуджений до 18 років ув'язнення з каторжними роботами. 24 березня 1995 року було затримано Юкіко Екіду під час переховування в Румунії за підозрою в підробці посвітчення особи. Її депортували, заарештували в літаку до Японії і на суді засудили до 20 років ув'язнення з каторжними роботами. Її було звільнено 23 березня 2017 року після відбуття покарання. Сьогодні Норіо Сасакі та Аяко Дайдодзі все ще перебувають у міжнародному розшуку.

Масасі Дайдодзі помер у в'язниці 24 травня 2017 року через ускладнення множинної мієломи. Масунага, який все ще перебуває в камері смертників, вимагає нових судів, ведучи «боротьбу за ґратами», яка включає написання революційних есеїв та книг у тюремній камері. Дайдодзі також брав участь у цій «боротьбі» аж до своєї смерті.

25 січня 2024 року японська поліція повідомила, що взяла під варту чоловіка, який стверджував що є Сатоші Кірішіма, в лікарні в префектурі Канагава. На час арешту Кірішіма був одним із найрозшукуваніших людей у Японії, уникаючи арешту впродовж 49 років попри плакати з його розшуком та фотографією розміщені по всій країні. Чоловік, який назвався Кірішімою, під іншим іменем звернувся до лікарні з приводу раку в термінальній стадії та під час лікування сказав персоналу лікарні, що він втікач Сатоші Кірішіма, і що він зробив це зізнання, оскільки відчував, що скоро помре, і хотів прожити те, що залишилося від його життя під його справжнім ім'ям. Після того, як чоловік зробив цю заяву, було викликано поліцію, і його заарештували, у чоловіка провели тест ДНК, щоб перевірити, чи справді він Кірішіма. Його взяла під варту столична поліцієя Токіо. Кірішіма розповів слідству деякі подробиці нападу. 29 січня 2024 року він помер від раку. Результати тесту ДНК на час його смерті ще не були готові, проте пізніше показали, що він, ймовірно, справді був Кірісімою.

Відмінні характеристики Можливо, через те, що спочатку вони були однокласниками, EAAJAF була відома тим, що відкидала , яка іноді проявлялася як агресивні сеанси самокритики, популярні серед японських нових лівих груп, щоб викрити тих серед своїх членів, які були ідеологічно не чисті. Об’єднана Червона Армія, наприклад, убила 14 зі своїх 29 членів менш ніж за рік під час таких засідань. Навпаки, в EAAJAF не було кривавих чисток, і тим членам, які мали сімейні зобов’язання або були нездатні психічно витримати боротьбу, було дозволено піти без покарання. Нахоко Араї, яка допомагала писати Hara Hara Tokei, і Йошімі Фудзісава, який брав участь у ранніх тренуваннях групи з вибухівкою, обидва залишили групу без інцидентів після того, як озвучили особисті проблеми.

EAAJAF не мала централізованих систем чи керівництва, наприклад центрального комітету. Лідери трьох осередків EAAJAF контактували один з одним і більше ні з ким. Не було жодного змішування між колегами, і навіть їхні ідеологічні позиції дещо відрізнялися. Члени EAAJAF також не відмежовувалися від публічної сфери. Вони обрали стратегію працювати вдень як звичайні корпоративні співробітники або офіціянти в кафе та виконувати свою політичну та терористичну діяльність вночі. Ця політика також була викладена в Hara Hara Tokei, і ідея полягала в тому, що, не беручи участь у активних діях і прикидаючись цілком чесними громадянами, вони не викликатимуть недовіри серед оточуючих. Через це члени EAAJAF не брали участі в робітничих рухах на своїх робочих місцях або соціальних рухах у своїх районах.

У той час як інші групи, такі як фракція Червоної армії Комуністичної ліги, попередниця японської Червоної армії, збирали кошти незаконними способами, зокрема пограбуванням банків, оперативники EAAJAF отримували зарплату, працюючи на звичайних роботах, і забезпечували законне джерело доходу, інвестуючи половину своїх статків у свою діяльність. Незважаючи на те, що EAAJAF визнавали самофінансування основним підходом, з іншого боку, вони не відкидали зовсім можливість пограбування після повної перевірки цілей і методів.

Ідеологія