Дозоване голодування — утримання від споживання їжі з профілактичною або лікувальною метою.
Історія та застосування Історія становлення як методу терапії походить з Стародавньої Індії, Греції та Риму і поділяється на декілька етапів:
емпіричне застосування з лікувально-профілактичною метою; експериментальне вивчення; клініко-лабораторні досліджень.
Першу спробу науково обґрунтувати проблеми дозованого голодування зробив у 1914 році Ф. Сеґессер.
У 1928 році в Амстердамі відбувся 8-й Міжнародний конгрес дієтологів, який визнав доцільність застосування дозованого голодування при ожирінні, порушенні обміну речовин, диспепсіях, атеросклерозі, гіпертонії та інших захворюваннях.
У СРСР поняття «дозованого голодування» вперше застосував Н. Нарбеков. Значний внесок у розроблення цієї проблеми зробили О. Бакулев та Ю. Ніколаєв — автор розвантажувально-дієтичної терапії — методики дозованого голодування, що стала основою для його використання в стаціонарних умовах.
Існує значний досвід застосування дозованого голодування при лікуванні
хвороб серцево-судинної системи (Я. Рудаков); бронхіальної астми (Г. Альохіна, С. Осінін, С. Треумова); хронічних захворювань шлунково-кишкового тракту (О. Ганич, П. Кузів, В. Ратников); у хірургії (Є. Вельховер, В. Дмитрієва, Ф. Ромашов); при ожирінні та порушенні обміну речовин (В. Щедрунов, Т. Демічева).
Примітки
Джерела