Директи́ва про права́ громадя́н (також іноді звана «Директи́вою про ві́льний рух») встановлює умови для здійснення права вільного пересування громадянами держав Європейської економічної зони (ЄЕЗ), яка включає держави-члени Європейської Унії (ЄУ) та трьох членів Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ) – Ісландію, Норвегію та Ліхтенштейн. Швейцарія, яка є членом ЄАВТ, але не є членом ЄЕЗ, не пов’язана цією директивою, а має окрему багатосторонню галузеву угоду про вільний рух з Європейською Унією та його державами-членами.

Він об’єднав старіші регламенти та директиви, а також розширив права неодружених пар. Він надає громадянам країн ЄЕЗ право вільного пересування та проживання по всій Європейській економічній зоні, за умови, що вони не є надмірним тягарем для країни проживання та мають комплексне медичне страхування. Це право також поширюється на близьких членів сім’ї, які не є громадянами держав ЄЕЗ.

Зміст

Директива містить такі розділи:

Розділ I (статті 1–3): Загальні положення (предмет, визначення та бенефіціари) Розділ II (статті 4–5): Право виїзду та в'їзду Розділ III (статті 6–15): Право на проживання Розділ IV: Право на постійне проживання Розділ I (статті 16–18): Право на участь Розділ II (статті 19–21): Адміністративні формальності Розділ V (статті 22–26): Спільні положення щодо права на проживання та права на постійне проживання Розділ VI (статті 27–33): Обмеження права в'їзду та права проживання з міркувань державної політики, громадської безпеки або охорони здоров'я Розділ VII (статті 34–42): Заключні положення

Сфера застосування Відповідно до статей 4 та 5 директиви, будь-який громадянин країни ЄЕЗ може залишити свою країну та в'їхати до іншої держави ЄЕЗ без візи, пред'явивши дійсний паспорт або національне посвідчення особи. Особам, які не можуть пред'явити дійсний паспорт або національне посвідчення особи на кордоні, повинні бути надані всі розумні можливості для отримання необхідних документів протягом розумного періоду часу або для підтвердження чи доведення іншими засобами того, що вони охоплені правом вільного пересування.

Директива застосовується до будь-якого громадянина країни ЄЕЗ, який переїжджає та проживає в державі ЄЕЗ, відмінній від своєї власної (виключення ґрунтується на принципі невтручання у суто національні питання). Однак вона також застосовується, коли особа, на яку поширюється дія директиви, повертається до своєї країни походження після перебування в іншій державі ЄЕЗ, як визначено у випадку Суріндера Сінгха. Для осіб з подвійним громадянством та громадянством двох держав-членів ЄЕЗ директива може застосовуватися в будь-якій державі ЄЕЗ. Тимчасові обмеження можуть бути встановлені для нових держав-членів ЄУ.

Щоб повністю охоплюватися європейським правом на вільне пересування, громадянин ЄЕЗ повинен скористатися одним із чотирьох договірних прав:

робота за наймом (це включає пошук роботи протягом розумного періоду часу), працюючи як самозайнята особа, вивчення, бути самозабезпеченим або на пенсії.

Ці права названі на честь Римського договору, який визначає свободу пересування працівників. З часом вони були розширені та наразі мають переважно історичне значення, оскільки до списку було додано самозабезпечення. Доки громадянин має достатньо грошей або доходу, щоб не покладатися на державні кошти, та має комплексне медичне страхування, він користується одним або кількома договірними правами. Якщо жодне договірне право не здійснюється, право на вільне пересування обмежується трьома місяцями.

Члени сім'ї також мають право на вільне пересування, але лише як утриманці громадянина ЄЕЗ. Це право обмежується державою ЄЕЗ, в якій громадянин ЄЕЗ здійснює договірні права. У певних випадках (наприклад, розлучення після щонайменше 3 років шлюбу, з яких 1 рік повинен бути проведений у державі-члені перебування) член сім'ї може зберегти право на проживання. Член сім'ї визначається як:

чоловік/дружина, зареєстрований партнер, дитина віком до 21 року, або дитина або батько/мати, що перебувають на утриманні (громадянина ЄЕЗ або партнера/партнерки).

Існує друга категорія членів розширеної сім'ї, яку можна включити на розсуд національного законодавства. Вона охоплює родичів, що перебувають на утриманні (особливо братів і сестер), членів домогосподарства, що перебувають на утриманні, та неодружених/незареєстрованих партнерів, які перебувають у «тривалих стосунках».

Статус Право на вільне пересування надається автоматично після виконання вимог і не підлягає адміністративному акту. Однак держави-члени можуть вимагати від громадянина ЄЕЗ та членів його сім'ї реєстрації у відповідних органах. Відповідні документи:

в'їзна віза для членів сім'ї з країн, що не входять до ЄЕЗ, якщо вони є громадянами Додатку I та не мають посвідки на проживання члена сім'ї громадянина Унії, виданої іншою державою-членом, посвідка на проживання (для громадян ЄЕЗ) або карта проживання (для членів сім'ї, що не входять до ЄЕЗ), яка може бути дійсною до 5 років і підтверджує право на проживання, посвідка на постійне проживання або карта постійного проживання, яка засвідчує право на постійне проживання.

Постійне проживання набувається автоматично після здійснення договірних прав протягом 5 років, з відсутністю зазвичай менше 6 місяців на рік, одноразовою відсутністю менше 12 місяців за певних обставин (народження, важка хвороба тощо) або довше для військової служби. Постійне проживання скасовує будь-які обмеження, що діють щодо доступу до державних коштів (таких як допомога по безробіттю, державна пенсія тощо), хоча деякі з цих обмежень вже знімаються після 3 місяців. Постійне проживання втрачається лише після відсутності протягом 2 років.

Усі заявки, що охоплюються директивою, є безкоштовними або вимагають щонайбільше помірної плати, подібної до аналогічних національних документів.

Імплементація

Австрія В Австрії директива транспонована в національне законодавство головним чином через Niederlassungs- und Aufenthaltsgesetz (щодо проживання) та Fremdenpolizeigesetz (щодо в'їзду). Заяви розглядаються на місцях у магістраті або безіркшауптманшафті (за винятком Штирії, де безпосередньо відповідає земельний голова). Для документування права видається пластикова картка розміром з кредитну картку (вартістю близько 57 євро у 2010 році).

Німеччина У Німеччині директива транспонована в національне законодавство через Закон Freizügigkeitsgesetz, що можна перекласти як «Закон про свободу пересування/ЄУ». Не всі обов'язкові розділи Директиви включені до Freizügigkeitsgesetz/ЄУ. Заяви розглядаються на місці разом з обов'язковою реєстрацією місця проживання.

Ісландія, Ліхтенштейн та Норвегія Країни ЄЕЗ мали повністю імплементувати цю директиву. У Норвегії це було запроваджено шляхом зміни Закону про іноземців (норвезькою: ), який набрав чинности 1 січня 2010 року.

Італія В Італії директиву було імплементовано в італійське законодавство Законодавчим декретом № 30 від 6 лютого 2007 року. Заяви розглядаються «комуною» міста, де проживає заявник.

Ірландія В Ірландії директива транспонована до регламенту Європейських Співтовариств (Вільний рух осіб) (№ 2) 2006 року зміненого Законом SI 310 від 2008 року у відповідь на справу Меток та зміненого Законом SI 146 від 2011 року, що дозволяє безвізовий в'їзд за наявності карти проживання, виданої іншою державою-членом ЄЕЗ.

Членам сімей громадян Ірландії, які проживають в Ірландії та не є членами ЄЕЗ, зазвичай не видаються Картки сімейного проживання ЄУ (так звані Stamp 4 EU FAM), якщо громадянин Ірландії та члени його сім'ї раніше не проживали разом в іншій державі ЄУ.

Нідерланди Заяви подаються на місці до муніципалітету ( нідерландською мовою) разом з обов’язковою реєстрацією місця проживання, але вони обробляються централізовано в Службі імміграції та натуралізації (, IND). За поданням заявки стягується плата (53 євро у 2015 році).

Членам сімей громадян Нідерландів, які проживають і завжди проживали в Нідерландах, не дозволяється мати карти сімейного проживання ЄУ, оскільки громадяни ЄУ, які завжди проживали в країні свого громадянства, не користуються правами, передбаченими договорами ЄУ, і тому не вважаються громадянами ЄУ згідно з законодавством Нідерландів для цілей директиви.

Швеція У Швеції директиву було впроваджено шляхом внесення змін до кількох законів, таких як Закон про іноземців (SFS 2005:716) та Указ про іноземців (SFS 2006:97). До 2015 року Швеція не повністю дотримувалася директиви, оскільки національне посвідчення особи не приймалося, коли громадянин Швеції виїжджав зі Швеції до країни-члена ЄУ, що не входить до Шенгенської зони, як-от Ірландія. Закон про паспорти (SFS 1978:302) вимагав паспорта.

Швейцарія Швейцарія не є частиною ЄУ або ЄЕЗ, але має двосторонні угоди з ЄУ у кількох сферах, включаючи вільне пересування людей. Існує угода, яка містить ті ж принципи, що й директива. Це включає:

право на особисту та географічну мобільність; право проживання для членів сім'ї та їхнє право займатися економічною діяльністю незалежно від їхнього громадянства; право набувати нерухоме майно, зокрема з метою встановлення основного або додаткового місця проживання в державі перебування; та право повернутися до держави перебування після завершення економічної діяльності або періоду проживання там

для громадян ЄУ та Швейцарії у всіх цих країнах.

Свобода пересування між Швейцарією та країнами ЄАВТ забезпечується конвенцією ЄАВТ.

Див. також

Директива (ЄС) 2015/637 Регламент про вільний рух працівників Свобода пересування працівників Внутрішній ринок Візова політика Шенгенської зони

Примітки

Джерела

П. Крейґ та Ґ. де Бурка, Право Європейської Унії (4-те видання OUP, 2008)

Посилання

Text of the Directive freedom of movement in the EU a collection of pages free movement, Directive 2004/38/EC, and how it is being implemented in each member state The Romani People and the Free Movement Directive