Canis lupus occidentalis (Північно-західний вовк, вовк долини Маккензі, аляскинський лісовий вовк або канадський лісовий вовк) — підвид сірого вовка, що поширений у західній частині Північної Америки. Це найбільший підвид сірого вовка у світі. Ареал поширення виду охоплює Аляску, верхів’я долини річки Маккензі, простираючись на південь через західні канадські провінції (за винятком прерій на півдні), а також північно-західні регіони Сполучених Штатів.Mech, L. David (1981), The wolf: The Ecology and Behaviour of an Endangered Species, University of Minnesota Press, p. 352,

Таксономія Цей вовк визнаний підвидом виду C. lupus згідно таксономічного довідника «Mammal Species of the World» (2005).

Підвид уперше описав шотландський натураліст сер в 1829 році. Він дав йому назву occidentalis («західний»), посилаючись на його географічне розташування, а не на забарвлення шерсті, оскільки воно занадто мінливе, щоб використовувати його як основу для назви.Richardson, J. (1829) Fauna boreali-americana, or, The zoology of the northern parts of British America, London : J. Murray [etc.], pp. 60–65

Походження Сірі вовки (C. lupus) мігрували з Євразії до Північної Америки приблизно 70 000–23 000 років тому і дали початок щонайменше двом морфологічно та генетично відмінним групам. Одна з них представлена вимерлим берингійським вовком, а інша — сучасними популяціями.

Філогенетичні аналізи північноамериканських сірих вовків показують, що існує три клади, які відповідають підвидам C. l. occidentalis, C. l. nubilus та C. l. baileyi — кожна з них представляє окрему хвилю міграції до Північної Америки від різних євразійських предків. C. l. occidentalis, найпівнічніший і найзахідніший підвид, походить від останніх сірих вовків, які колонізували Північну Америку. Ймовірно, він перетнув Берингійський сухопутний міст після останнього льодовикового періоду, витісняючи популяції C. l. nubilus у міру просування — процес, який триває донині. Разом із C. l. nubilus, C. l. occidentalis є найпоширенішим представником серед чотирьох підвидів сірого вовка в Північній Америці, маючи щонайменше шість різних синонімів.

Опис Північно-західні вовки є одними з найбільших підвидів вовків. У провінції Британська Колумбія (Канада) п’ять дорослих самок у середньому важили 42,5 кг, у діапазоні 38,6-45,4 кг, а десять дорослих самців — в середньому 51,7 кг, у діапазоні 47,6-61,2 кг. Загальна вага дорослих особин коливалася 38,6-61,2 кг.Table listing the 1996 Northwestern wolves introduced into Idaho . Forwolves.org (2002-11-01). Retrieved on 2012-12-29. У Національному парку Єллоустоун середня вага дорослих самок становила близько 40 кг, а дорослих самців — близько 50 кг, із середньою масою тіла взимку 46,4 кг.Metz, M. C., Vucetich, J. A., Smith, D. W., Stahler, D. R., & Peterson, R. O. (2011). Effect of sociality and season on gray wolf (Canis lupus) foraging behavior: implications for estimating summer kill rate. PLoS One, 6(3), e17332. Сучасніші дослідження, проведені на північному заході США, показали, що зріст вовків обох статей — 68-91,5 см заввишки у плечах. Вага самців — 45-72 кг, а самок — 36-60 кг.

C. l. occidentalis також є одним із найдовших підвидів вовка, оскільки його довжина зазвичай становить 152-183 см і може сягати 213 см.

Для порівняння, середня вага дорослих особин євразійського вовка (C. l. lupus) та C. l. pambasileus, які є найближчими за розмірами, становить відповідно 39 кг і 40 кг.Heptner, V. G. & Naumov, N. P. (1998) Mammals of the Soviet Union Vol.II Part 1a, SIRENIA AND CARNIVORA (Sea cows; wolves and Bears), Science Publishers, Inc. USA., pp. 184–187, Сер Джон Річардсон описував C. l. occidentalis як такого, що має міцнішу статуру, ніж євразійський вовк, із більшою, круглішою головою та товстішою, тупішою мордою. Його вуха коротші, а хутро густіше та пишніше.

Реінтродукція У Національному парку Єллоустоун штучно переселені північно-західні вовки добре відомі своєю поведінкою під час полювання на . Зазвичай вони викликають паніку в стаді, використовуючи злагоджену командну роботу, щоб відокремити молодих лосів від дорослих. Вони також атакують телят, які залишилися без батьків. Ослаблені взимку або хворі лосі становлять важливу частину раціону вовків в Єллоустоуні. За оцінками, понад 50% таких тварин у парку стають здобиччю вовків. Із цих решток близько 12% туш потім споживають інші хижаки, зокрема круки, білоголові орлани, чорні ведмеді, гризлі та койоти. У тому ж національному парку вовки також полюють на бізонів, хоча такі напади зазвичай спрямовані на хворих тварин або телят, оскільки здорові дорослі бізони можуть легко вбити вовка ударами копит.

Вовки також присутні у сафарі-парках Канади та Великої Британії, зокрема , та .

Примітки