Цинкоплавильний завод у Порто-Маргера — колишнє металургійне виробництво на північному сході Італії.
Завод ввела в дію у 1936 році компанія Società Italiana dello Zinco зі складу групи Montecatini (починала як гірничодобувна, а в першій половині XX століття також стала найбільшим хімічним концерном Італії). За кілька років до того Montecatini стала співвласником розташованої на Сардинії великої свинцево-цинкової копальні Монтевеккьо, що стала базовим постачальником сировини для плавильного майданчику в Порто-Маргера. Також концентрат міг надходити з розташованої на північному сході Італії копальні Райбль. Станом на 1938-й потужність заводу становила 12 тисяч тонн цинку на рік.
Концентрат з Монтевеккьо відносився до сульфідного типу, тому в Порто-Маргера він спершу проходив через етап десульфурації шляхом випалу з отриманням оксиду цинку та діоксиду сірки, при цьому з останнього продукували сульфатну кислоту. Далі цинковмісний залишок вилуговували сульфатною кислотою і отриманий розчин сульфату цинку спрямовували до електролітичного цеху, де виробляли цинкові катоди та все ту ж сульфатну кислоту на аноді. У випадку нестачі кислоти для вилуговування її міг постачати розташований поруч завод суперфосфату, що так само належав Montecatini. Цинкові катоди переплавляли у зливки за допомогою індукційних печей. Невдовзі майданчик доповнили секцією рафінування, де отримували надчистий цинк, а також виробництвами спеціальних сплавів, цинкового прокату, екструзії профілів та цинкового лиття.
В 1938-му запустили виробництво такого супутнього продукту як кадмій. Ще одним напрямом стало електролітичне рафінування чорнової міді, що надходила з сардинського свинцеплавильного заводу у Сан-Гавіно-Монреаль (був придбаний Montecatini разом з копальнею Монтевеккьо).
Станом на кінець 1930-х років завод міг щомісяця виробляти 1,2 тисячі тонн цинку, 2,2 тисячі тонн сульфатної кислоти, 10 тонн кадмію, 20 тонн рафінованої міді, 1 тонну оксиду та солі кобальту (і 0,2 кг високочистого електролітичного кобальту на кожну тонну цинку), 10 тонн діоксиду марганцю.
Під час Другої світової війни майданчик зазнав сильних пошкоджень, проте по її завершенні його відновили та організували виробництво таких супутніх продуктів, як германій, індій та галій, а також свинцево-срібного концентрату зі шламу.
Загальна криза, що охопила в 1960-х — 1970-х роках італійську гірничодобувну промисловість, справила свій вплив на завод у Порто-Маргера. Так, він припинив випуск первинного цинку та зосередився на похідних продуктах, зокрема почавши в першій половині 1980-х виробництво сплаву цинку, міді та титану під маркою zintek®. На той час завод уже належав компанії Societe Azionaria Minerario Metallurgica (Samim) зі складу групи Eni, яка в 1986-му виділила металургійне виробництво у компанію Nuovo Samim.
У 1997-му Eni продала завод групі Cordifin, у складі якої майданчик належить компанії Zintek Srl. Станом на першу половину 2020-х завод має річну потужність у 100 тисяч тонн, а його асортимент охоплює сплави (ливарні, з високим вмістом алюмінію, для відцентрового лиття, zintek®) та цинковий дріт.
Примітки