Свинцеплавильний завод у Сан-Гавіно-Монреаль (San Gavino Monreale) – виробничий майданчик на італійському острові Сардинія.
Будівництво заводу почала в 1930 році гірнича компанія Montevecchio, що володіла на південному заході Сардинії великою копальнею Монтевеккьо та в умовах світової економічної кризи намагалась покращити економіку діяльності за рахунок усунення залежності від металургійних підприємств. Вона також взяла у партнери компанію Monteponi, яка вела діяльність у розташованому за три десятки кілометрів південніше гірничодобувному районі Іглезіас (копальня Монтепоні та інші). Під проєкт створили компанію Società Italiana del Piombo, в якій Montevecchio та Monteponi отримали 70% та 30% участі відповідно.
Введення заводу в експлуатацію припало на 1932 рік та супроводжувалось проблемами через фінансову кризу Montevecchio. Підсумком останньої стало придбання Montevecchio в 1933-му компаніями Monteponi та Montecatini (остання починала як гірничодобувна, а в першій половині XX століття також стала найбільшим хімічним концерном Італії), що діяли на паритетних засадах. З 1939-го унаслідок реорганізації Montevecchio об'єднали з власником свинцеплавильного заводу зі створенням Montevecchio Società Italiana del Piombo e dello Zinco (Montevecchio S.I.P.Z.).
Майданчик під завод обрали в Сан-Гавіно, де вузькоколійна лінія, споруджена для доставки рудного концентрату копальні Монтевеккьо, зустрічалась із залізницею Порто-Торрес – Кальярі, що забезпечувала доступ до портів. Плавка сульфідного матеріалу (галеніту) призводила до викиду великих обсягів шкідливого діоксиду сірки, тому важливою спорудою комплексу став димар заввишки 108 метрів, до якого в 1938-му додали ще один висотою 110 метрів (в 1975-му більш старий димар обвалився, проте, на щастя, обійшлось без жертв). Забезпечення майданчику водою облаштували за допомогою 5 артезіанських свердловин глибиною від 70 до 100 метрів. З 1936-го печі обігрівались штучним газом, який виробляли у газогенераторах з місцевого сардинського вугілля.
Окрім м'якого свинцю завод також випускав срібло, легований стибієм свинець, чорну мідь (її могли відправляти для подальшого рафінуваня на належний Montecatini металургійний завод у Порто-Маргера) та бісмут. В 1957-му майданчик доповнили електролітичною установкою для рафінування свинцю, яка прийшла на зміну термічному рафінуванню та дозволила забезпечити більшу чистоту продукції. Одне з джерел вказує, що завод суперфосфату в Кальярі постачав до Сан-Гавіно фторокремнієву кислоту, яка йшла на приготування електролітичного розчину, проте не зазначає період таких поставок.
В 1962-му унаслідок ще одного злиття з’явилась об’єднана компанія Monteponi-Montevecchio, в якій 54% участі належали Montecatini (з 1966-го стала Montedison). Наслідком цього стало розширення сировинної бази заводу в Сан-Гавіно за рахунок поставок руди з копалень району Іглезіас. Також на тлі вичерпання запасів сардинських родовищ довелось розпочати імпорт концентратів (переважно з Канади, Греції та Південної Америки), який станом на середину 1970-х забезпечував дві третини сировини. При цьому річна потужність заводу рахувалась як 33 тисячі тонн м'якого свинцю, 7 тисяч тонн стибію, 35 тонн срібла, 35 тонн бісмуту та 2,5 тисячі тонн мідних матеріалів.
В 1971 році завод Сан-Гавіно придбала державна VAMMI SpA, що належала агенції Ente di Gestione per le Aziende Minerarie e Metallurgiche (EGAM, на тлі кризових явищ у гірничому та металургійному секторі опікувалась численними підприємствами цих напрямів). Унаслідок подальших реорганізацій майданчик опинився у створеної в 1985-му окомпанії Nouva Samim, що знаходилась під контролем групи Eni. Nouva Samim також контролювала металургійний завод у Портовесме (півсотні кілометрів по прямій на південний захід), де в 1987-му запустили піч для ківцет-плавки свинцевої руди. Отриманий на останній свинець надходив на завод у Сан-Гавіно, що тепер спеціалізувався на термічному рафінуванні свинцю із отриманням таких супутніх продуктів як срібло та золото. Відомо, що в 1989 році у Сан-Гавіно випустили 78 тисяч тонн свинцю чистотою 99,95% (та планували збільшити цей показник до понад 100 тисяч тонн на рік), а також 95 тонн срібла та 0,16 тонни золота.
У 1992-му Nuova SAMIM перейменували на Eni Risorse, а в 1999-му заводи в Портовесме та Сан-Гавіно придбав гірничодобувний гігант Glencore, що діяв через компанію Portovesme s.r.l. В 2009-му завод у Сан-Гавіно зупинили, проте в 2013-му він відновив роботу. Також відомо, що в 2022-му Portovesme s.r.l. випустила 190 тонн срібла та 1 тонну золота.
В 2023-му у Портовесме закрили ківцет-піч, що призвело й до зупинки заводу в Сан-Гавіно.
Також можливо відзначити, що з початку 2000-х років для розміщення твердих відходів заводу використовували кар'єр колишньої копальні Дженна-Луас (за три десятки кілометрів на південний захід від Сан-Гавіно).
Примітки