Так звана інцидентна зброя () — протичовнова зброя, призначена для виведення субмарини-порушниці з ладу і/або запобігання її втечі без завдання шкоди її екіпажу. Такі засоби використовували під час Холодної війни, щоб перешкоджати таємному використанню підводних човнів у територіальних водах, не спричиняючи жертв, які могли б призвести до збройного конфлікту. Балтійське море було життєво важливим шляхом доступу радянських суден до Атлантичного океану. Як Варшавський пакт, так і НАТО мали стратегічний інтерес у можливій блокаді цього доступу. Західне узбережжя Балтійського моря контролювала Швеція, що в ті часи лишалася нейтральною, але час від часу зазнавала інцидентів, коли іноземні субмарини досліджували шведські територіальні води, щоб оцінити можливість уникнення військових кораблів та морських мінних полів.

Приклади У ролі нелетальної або менш летальної протичовнової зброї застосували ряд засобів, одні з яких були спеціалізованими реалізаціями наявних систем, таких як активний сонар та «сигнальні» глибинні бомби, а інші — спеціально розробленими для цієї мети. Швеція застосувала кілька видів інцидентної зброї у 1983 році, щоб перешкодити подібним дослідженням після того, як у 1981 році радянська субмарина сіла на мілину під час дослідження шведських вод .

Активний сонар Активні гідролокаційні сигнали завдяки значній енергії акустичних імпульсів можна використовувати для агресивного контакту з підводними цілями. Військовий корабель активно посилає сигнали субмарині-порушниці, створюючи значний дискомфорт для її екіпажу. Активний гідролокатор може оглушити, вивести з ладу або навіть вбити водолазів, залежно від його потужності та близькості до цілі. Під час інциденту 2023 року китайський есмінець використав свій активний гідролокатор, щоб поранити водолазів австралійського флоту, які знімали заплутані рибальські сіті з гвинтів фрегата .

Сигнальні глибинні бомби Глибинні бомби зі зниженою вибуховою потужністю використовувалися під час Холодної війни для агресивного зв'язку з субмаринами-порушниками, зокрема щоб повідомити порушникам, що вони виявлені та вразливі і наказати піднятися на поверхню та ідентифікувати себе. Такі глибинні бомби називали «сигнальними» (signaling depth charges) або «тренувальними» (practice depth charges), хоча в навчальних цілях вони не використовувалися. Це була спеціально розроблена зброя для випадкових ударів, яку скидали кластерами на підводну ціль, щоб завдати їй незначної шкоди. За розмірами та потужністю сигнальні бомби можна порівняти з ручними гранатами. Такі заряди використовували під час кількох визначних інцидентів, таких як перехоплення субмарин та Б-130 під час Карибської ракетної кризи.

Невелика бомба «Elma» призначалася для масового скидання з літаків або кораблів аналогічно до бомб «Hedgehog». Якщо одна з цих бомб потрапляла на занурену субмарину, вона прикріплювалася до корпусу за допомогою магніту й підривала кумулятивний заряд, який пробивав у корпусі невеликий отвір. Всередину починала надходити вода, що мало спонукати субмарину до спливання. Схожу конструкцію мала бомба «Malin», але кумулятивний заряд у ній замінили акустичним передавачем, щоб спростити відстеження в складних умовах гідролокації в прибережних водах.

Сполучені Штати з аналогічною метою модифікували бомби «Hedgehog», розробивши снаряд, у якому замість вибухового заряду використовувалися магніт і калатало. Магніт прилипав до корпусу субмарини, і під час її руху потік води вздовж корпусу змушував калатало коливатися, ударяючись об корпус.

Однією з останніх звичайних систем глибинних бомб, що все ще вироблялися наприкінці XX століття, була недорога чилійська глибинна бомба AS-228. Проти субмарин Холодної війни такі бомби були вже застарілими і використовувалися як сигнальні. США та Велика придбали кілька AS-228 для використання як інцидентної зброї. Детонатор бомби активувався тиском навколишнього середовища і міг бути налаштований на глибину від 30 до 500 м.

Модифікована легка торпеда Стандартну шведську 40-сантиметрову легку протичовнову торпеду «Torped 42» модифікували, зменшивши вибуховий заряд. Така торпеда призначалася лише для пошкодження гвинтів або стерен субмарини-порушниці та мала систему .

Міні-торпеди Як менш смертоносна альтернатива повнорозмірним торпедам спеціально розроблені мініатюрні торпеди мають малі боєголовки та завдають мінімальної шкоди при застосуванні проти океанських субмарин.

Наприклад,  — це мініатюрна торпеда, представлена в 1992 році компанією , розроблена для розгортання з . Однією з цілей її проєктування було створення зброї, яка б поєднувала функції застарілих глибинних бомб і набагато дорожчих повнорозмірних торпед.

LCAW має максимальну швидкість до 18 вузлів (33 км/год), тому більшість субмарин можуть легко ухилиться від неї, але це і є частиною функціональної концепції: змусити невідому підводну ціль вжити заходів ухилення, тим самим підтвердивши, що це субмарина, а також показати їй, що вона виявлена. У 2021 вийшла модифікація A200 LCAW — .

Міні-торпеди потенційно смертельні проти малих підводних цілей, таких як міні-субмарини, транспортні засоби для водолазів, пілотовані торпеди, диверсійного або шпигунського обладнання, яке транспортують бойові плавці тощо.

Примітки