«Running to Stand Still» — пісня рок-гурту U2, що є п'ятим треком їхнього альбому 1987 року The Joshua Tree. Повільна балада, побудована на партіях фортепіано та гітари, описує пару героїнозалежних, які мешкають у дублінських Баллімун-флетс; відтоді ці багатоповерхівки асоціюються з цим твором. Хоча написанню тексту приділили чимало часу, музику гурт імпровізував разом із співпродюсером Даніелем Лануа під час сесії запису платівки.
Для The Joshua Tree колектив досліджував американську музику, тому в «Running to Stand Still» відчутний вплив фолк-року та акустичного блюзу. Критики схвально зустріли запис, багато хто називав його одним із найкращих треків альбому. Згодом пісню включили до регулярних сет-листів чотирьох концертних турів U2 у двох різних аранжуваннях та з кількома варіантами тематичних інтерпретацій.
Передісторія U2 написали «Running to Stand Still» у контексті епідемії героїнової залежності в Дубліні 1980-х років, подібно до композиції «Bad» (і певним чином «Wire») з їхнього альбому 1984 року The Unforgettable Fire. Басист Адам Клейтон називав цей твір «„Bad“, частина II». Занепад і смерть фронтмена Thin Lizzy Філа Лайнотта від наркозалежності також знайшли відгук у Клейтона в той час.
До виходу альбому 2014 року Songs of Innocence U2 писали порівняно мало пісень, безпосередньо пов'язаних із їхнім дорослішанням у Дубліні, часто надаючи перевагу темам Смути в Північній Ірландії або міжнародним проблемамRafter (2001), pp. 222—223. Коли ж вони писали про Дублін, алюзії на нього часто були завуальованіCogan (2008), p. 90. Проте «Running to Stand Still» стала однією з тих робіт, що мають конкретні дублінські зв'язки:
Цей рядок відсилав до Баллімун-флетс — комплексу із семи муніципальних висотних житлових будинків, зведених у районі Баллімун у 1960-х роках. Пол Г'юсон (пізніше відомий як вокаліст U2 Боно) виріс на Сідарвуд-роуд у сусідньому районі Гласневін, у будинку через поле від веж, поруч зі своїми друзями та майбутніми митцями Фіоніном Генві (пізніше відомим як Ґевін Фрайдей) та Дереком Роуеном (пізніше відомим як Гуггі)Flanagan (1995), pp. 151, 257. Боно грався у фундаментах веж під час їхнього будівництва, а згодом катався в їхніх ліфтах задля нових вражень. З часом погане обслуговування, відсутність умов для дітей та інші чинники призвели до занепаду соціальних умов у будинках. Місце почало тхнути сечею та блювотинням, звичним явищем стали споживачі клею та використані голки, як і регулярні появи представників Гарда Січана. Гуггі пізніше мешкав у цих вежах у роки особистої боротьби з наркотиками. Саме через спостереження за зневіреними людьми у цих будинках у Боно почала формуватися соціальна свідомість.
Боно міг використовувати Баллімун як натхнення (без явних текстових згадок) для пісні U2 1980 року «Shadows and Tall Trees», а пізніше порівнював життя в цьому районі з деякими сценами у фільмі Майка Ньюелла 1992 року «На захід». Проїжджаючи повз них у 1987 році, Боно сказав: «Бачите ті сім високих будівель? Це „сім веж“. Там найвищий рівень самогубств в Ірландії. Коли в усьому іншому світі вже зрозуміли, що не можна селити людей одне на одного, ми їх тут побудували».
Написання та запис У назві пісні використано фразу, що з'явилася після того, як Боно запитав свого брата про стан його справ у бізнесі, на що той відповів: «Це ніби бігти, щоб залишатися на місці» (It's like running to stand still). Раніше Боно не чув цього вислову і вирішив, що він влучно передає суть героїнової залежності та вплив наркотиків на організм; пізніше один з авторів назвав заголовок «ідеальною дистиляцією динаміки підживлення адикції». Боно чув реальну історію про пару героїнозалежних, чоловіка та жінку, які мешкали у вежах Баллімуна. Залишившись без грошей і не маючи змоги платити за оренду через свою звичку, чоловік став контрабандистом героїну, працюючи між Дубліном та Амстердамом і йдучи на величезний ризик заради великого заробітку. Боно відчував, що чоловік був порядною людиною в душі, але став заручником злиденних умов життя та хибних рішень; музикант прагнув проілюструвати, як це середовище руйнує життя. Текст пісні не описує ці події прямо, натомість змальовує емоційну атмосферу, в якій перебуває пара. У такий спосіб твір уникає засудження та виявляє співчуття до жінки. Значний вплив на написання пісні також справив монолог персонажа з фільму Віма Вендерса 1984 року «Париж, Техас»Flanagan (1995), p. 352.
Хоча над текстом «Running to Stand Still» працювали ретельно, музичну композицію гурт фактично імпровізував під час процесу запису. Гітарист Едж почав грати на піаніно під час роботи над іншою піснею. Продюсер Даніель Лануа приєднався до нього на гітарі, а решта учасників підхопили мелодію. Ця початкова імпровізована версія містила всі елементи фінальної структури пісні, а живе звучання гурту в одній кімнаті без додаткових накладень сприяло ефективності записуHutchinson (2003), p. 76. Певним натхненням послужили «Walk on the Wild Side» Лу Ріда та «Candle in the Wind» Елтона Джона, які раніше використовувалися як вставки наприкінці «Bad» під час туру The Unforgettable Fire Tour. Вплив творчості Ріда відчувається протягом усієї пісні, як і певною мірою Вана Моррісона. Дійсно, у присвяті після смерті Ріда у 2013 році Боно назвав «Running to Stand Still» «беззаперечним доказом» того впливу, який Рід і The Velvet Underground справили на U2.
Едж додав партію акустичної слайд-гітари, яку підсилив через бумбокс, працюючи над гітарними партіями у вітальні поруч із головною студією Windmill Lane Studios. Лануа зайшов до кімнати і, вражений звучанням гри Еджа, захотів записати її негайно на місці, а не в студії. Продюсер приніс Еджу навушники та під'єднав його гітару безпосередньо до мікрофонного входу мікшерного пульта. Продюсер згадував: «Бумбокс чудово підсилював його слайд-гітару. Він налаштувався на цей звук, підкрутив еквалайзер і регулятори так, щоб йому було приємно».
Композиція та інтерпретація Значна частина The Joshua Tree відображала захоплення гурту американською культурою, політикою та музичними формами. Хоча текст «Running to Stand Still» мав ірландське підґрунтя, музичне аранжування містило елементи кантрі-блюзу, що стало для колективу певним стилістичним експериментом. Попри те, що продюсер Браян Іно був відомий привнесенням європейської текстурної музики у звучання U2, він також виявляв велику прихильність до фолку та госпелу. Критики помічали у звучанні пісні відгомін суворого акустичного альбому Брюса Спрінгстіна 1982 року Nebraska.
«Running to Stand Still» — це м'яка фортепіанна балада, написана в тональності ре мажор із темпом 92 удари на хвилину. Твір має традиційну форму «куплет—приспів». У вступі та фіналі звучить тужлива акустична слайд-гітара в обробці Іно та Лануа, яку часопис Rolling Stone назвав водночас похмурою та мрійливою. Більша частина фортепіанної партії чергується між акордами D та G, що є прикладом давньої практики Еджа створювати композиції на основі двоакордових прогресій. Це надає пісні елегійного настрою. Протягом більшої частини треку фортепіано супроводжує тиха гра Лануа на електрогітарі в техніці «scrape guitar», додана для створення особливої текстури. М'які, лункі барабани Ларрі Маллена-молодшого з'являються після другого приспіву. Партія губної гармоніки у виконанні Боно веде пісню до її поступового загасання. Голосовий діапазон Боно в цій композиції охоплює ноти від A3 до D6.
У тексті залежність жінки та її хибне прагнення до трансцендентності відображені в рядках «She runs through the streets / With her eyes painted red» («Вона біжить вулицями / З очима, пофарбованими в червоне») та «She will suffer the needle chill» («Вона страждатиме від холоду голки»). Боно передає почуття безпорадності та відчаю словами «You've got to cry without weeping, talk without speaking, scream without raising your voice» («Ти мусиш плакати без сліз, говорити мовчки, кричати, не піднімаючи голосу»). Фраза, що стала назвою, вживається лише в останньому рядку пісні. Ця композиційна техніка ґрунтується на ефекті «відкладеного задоволення» і трапляється в деяких інших популярних піснях, як-от «Just Like Heaven» гурту The Cure або «One More Try» Джорджа Майкла.
У нотатках до ювілейного перевидання The Joshua Tree письменник Білл Фленаган зазначив: «„Running to Stand Still“ — для кожного, хто почувається в пастці неможливих обставин під тиском величезної відповідальності». Оглядач журналу Uncut Ендрю Мюллер зауважив, що ця тема ефективно змальовує «наркотик як чергову фальшиву втечу, ще одну оманливу обіцянку того, що від істини можна кудись сховатися».
Сприйняття Після виходу альбому The Joshua Tree композиція «Running to Stand Still» здобула високі оцінки критиків. Rolling Stone писав: «Після перших кількох прослуховувань помічаєш надзвичайну музику… Вона звучить як чарівне, мирне марення — за винятком того, що це марення наркомана, і коли це усвідомлення доходить до серця, лагідна акустична колискова набуває роз'їдаючої сили». У головній статті часопису Time за 1987 рік Джей Кокс зазначив, що «така мелодія U2, як у „Running to Stand Still“, із її трансоподібним мотивом, що проникає крізь поріг свідомості, навіює сни». Видання Uncut назвало портрет персонажа в цій пісні одним із найкращих у доробку Боно. Проте путівник Trouser Press Record Guide 1991 року розкритикував запис, зазначивши, що він «має настрій, але позбавлений присутності».
«Running to Stand Still» стала свого роду гімном Дубліна, увічнивши вежі БаллімунаGraham (2004), p. 33. Музичний оглядач Брент Манн вважає її однією з найпотужніших пісень про наркотичну залежність поряд із такими творами, як «White Rabbit» Jefferson Airplane (1967), «The Needle and the Damage Done» Ніла Янга (1972) та «Toy Soldiers» Мартіки (1989).
Ірландський музичний критик Ніалл Стокс вважає «Running to Stand Still» однією з найважливіших на платівці не лише завдяки її художній цінності як «зрілої та захопливої… примарної поппоезії», а й через її моральну неоднозначність та відсутність осуду персонажів. Це, на його думку, передвіщало хаотичний напрям, який гурт обере за кілька років із виходом Achtung Baby та туром Zoo TV TourStokes (2005), p. 70. У списку «500 найкращих альбомів усіх часів» (2003 рік), де The Joshua Tree посів 26-те місце, було зазначено, що хоча альбом пам'ятають за фірмовим гітарним звуком Еджа, «Running to Stand Still» залишається однією з найбільш зворушливих пісень платівки.
Живі виступи Під час концертів «Running to Stand Still» майже завжди йшла за «Bullet the Blue Sky», зберігаючи порядок треків в альбомі. Вперше її виконали наживо під час Joshua Tree Tour, де Едж грав на клавішних, а Боно — на гітарі (зазвичай акустичній). На виступі 27 травня 1987 року на римському Стадіо Фламініо 35 000 глядачів підхопили приспів «Ha la la la de day», що розчулило Браяна Іно до сліз. Одне з виконань потрапило до документального фільму Rattle and Hum (1988), хоча не увійшло до однойменного альбому. Інший концертний запис було включено до DVD та альбому Live from Paris (2007). У межах Lovetown Tour під час дублінського концерту пісня переходила в уривок класичної оди Юена Макколла про індустріальну похмурість «Dirty Old Town»; цей виступ випущено у 2004 році як Live from the Point Depot.
Для туру Zoo TV Tour виконання суттєво змінили. Едж грав на гітарі Fender Stratocaster на головній сцені, тоді як Боно співав на додатковій сцені (B-stage) з гарнітурою. Боно імітував дії наркомана, закочуючи рукави та вдаючи, що робить ін'єкцію в руку під час фінального рядка, після чого багаторазово вигукував «Алілуя», простягаючи руки до стовпа білого світлаBrothers (1999), p. 260. На завершення послідовності «Bullet the Blue Sky» та «Running to Stand Still» на краях сцени спалахували червоні та жовті димові шашки (ідея начальника служби безпеки гурту, ветерана В'єтнаму), а фінал переходив у «Where the Streets Have No Name». Цей варіант зафіксовано у концертному фільмі Zoo TV: Live from Sydney (1994).