Європейське деліктне право як термін не має чіткого визначення та використовується для опису низки різних особливостей, що стосуються в Європі. Ця концепція розвивалася разом з іншими важливими історичними подіями європейської інтеграції.

Історія Після Другої світової війни почала формуватися концепція об'єднаної Європи. Ідеї об'єднаної Європи різнилися за ступенем. Одні уявляли собі федеральну Європу, якою керував би європейський уряд, а інші прагнули лише економічної співпраці для досягнення спільного внутрішнього ринку. Сьогоднішній результат знаходиться десь посередині між цими двома крайнощами.

У міру політичного об'єднання Європи виникло також спільне європейське деліктне право. У середині XX століття європейське деліктне право було різноманітним, а спільного європейського деліктного права не існувало. Лише на початку XXI століття воно почало формуватися.

Передісторія Ідеї щодо гармонізації європейського деліктного права також суттєво різняться. З одного боку, існує бачення кодифікації європейського деліктного права як частини Європейського цивільного кодексу . Але з іншого боку, є ідея, що гармонізація повинна здійснюватися лише в тій мірі, яка необхідна для функціонування внутрішнього ринку. Знову ж таки, поточна ситуація знаходиться десь посередині.

У цій сфері відбуваються різні зміни. Суд Справедливості розробив прецедентне право на основі загальних принципів, спільних для законодавства держав-членів. Європейська комісія також прагнула гармонізації, запропонувавши розробити так звану Спільну систему відліків. Національні суди та законодавці також стають більш готовими до вивчення іноземних розробок.

Ці різноманітні зміни свідчать про те, що, хоча в деяких аспектах спостерігається тенденція до зближення, відмінності між державами-членами залишаються суттєвими. Це стосується не лише змісту, а й процедур, правової культури, а також соціальних, економічних та політичних умов.Cees van Damn, 2006, European tort law, Oxford University Press. Європейське деліктне право характеризується не лише поступовим зближенням у певних аспектах, а й значним розмаїттям у багатьох інших.

Порівняльне правознавство В інституціях Європейського Союзу, таких як Рада, Комісія та Суд, де юристи з усіх держав-членів тісно співпрацюють, різний юридичний досвід неминуче відіграє певну роль.Walter van Gerven, 'The Emergence of a Common European Law in the Area of Tort Law: The EU Contribution. Таким чином, порівняльне правознавство можна розглядати як життєво важливий метод пошуку спільної основи та розвитку права Союзу. Однак суди зазвичай обмежуються загальними формулюваннями, такими як «правові принципи, спільні для всіх або кількох держав-членів».Koen Lennaerts, Interlocking Legal Orders in the European Union and Comparative Law, ICLQ 52 (2003), 873–906

Щоб визнати існування загального принципу права, Європейський Суд Справедливості не вимагає, щоб ці правила були характерною рисою всіх національних правових систем. Натомість Суд лише констатує, що цей принцип є загальновизнаним і що, окрім розбіжностей, національне законодавство держави-члена демонструє існування спільних критеріїв.

Найвищі національні суди також виявляють зростаючий інтерес до порівняльної інформації та потребу в ній. Тут вона використовується для уникнення розривів між правовими системами. Як зазначає лорд Бінгем: «У світі, що скорочується, має бути певна перевага в однорідності результату, незалежно від різноманітності підходів до досягнення цього результату».Fairchild v Glenhaven Funeral Services Ltd & Others 3 All ER 305 У цьому сенсі порівняльне правознавство також є інструментом конвергенції.

Європейський Союз Правовий ґрунт Європейського Союзу складається з договорів, регламентів, директив та судової практики.

Зокрема, у сфері деліктного права низку правил можна знайти в директивах з деліктного права.Peter-Christian Muller-Graf, 'EC Directives as a Means of Private Law Unification' in Hartkamp et al. (eds), Towards a European Civil Code (New York: Aspen Publishers, 2004). Прикладами директив є Директива про відповідальність за якість продукції та Директива про недобросовісну комерційну практику. Директиви можуть бути як директивами максимальної гармонізації, що означає, що державам-членам не дозволяється відхилятися від них, так і директивами мінімальної гармонізації, які забезпечують лише загальні рамки. Однак стаття 288 ДФЕС визнає, що директива «є обов’язковою для кожної держави-члена, якій вона адресована, щодо результату, який має бути досягнутий, але залишає національним органам влади вибір форми та методів».

Відповідальність також може ґрунтуватися на порушенні положень Союзу. Стаття 288 ДФЕС чітко регулює відповідальність інституцій Співтовариства за шкоду, завдану порушенням права Союзу. Ця стаття не містить точних правил відповідальності, а посилається на загальні принципи, спільні для законодавства держав-членів. Це не означає, що «суд Співтовариства повинен шукати рішення, яке підтримує більшість держав-членів… Це просто означає, що суд Співтовариства повинен звертатися до національних систем за натхненням при розробці режиму позадоговірної відповідальності, адаптованого до конкретних обставин Союзу».

Розвиток загального принципу відповідальності за порушення права Союзу також знаходиться в прецедентному праві Суду Справедливості в справі Франковича. У цьому рішенні 1991 року Суд ЄС визнав відповідальність держав-членів перед фізичними особами за порушення права Союзу як невід'ємну частину системи Договору та необхідну для ефективності права Співтовариства. На основі загальних принципів, на які посилається стаття 288, Суд Справедливості розробив три вимоги до відповідальності:

Порушена норма права повинна мати на меті надання прав особам Порушення має бути достатньо серйозним Між порушенням зобов'язання, що лежить на державі, та шкодою, завданою потерпілим сторонам, має бути прямий причинно-наслідковий зв'язок.

Виконання цих вимог є достатнім для права на компенсацію, яке безпосередньо ґрунтується на законодавстві Союзу.

Європейське деліктне право в дії Існує група вчених, відома як , яка була створена в 1992 році. Група регулярно зустрічається для обговорення фундаментальних питань відповідальності в галузі деліктного права, а також останніх розробок та майбутніх напрямків розвитку деліктного права. Група заснувала у Відні.

Група розробила збірку Принципів європейського деліктного права, подібних до Принципів європейського договірного права, розроблених Комісією з європейського договірного права.

Принципи європейського деліктного права – це збірка рекомендацій Європейської групи з деліктного права, спрямованих на гармонізацію європейського деліктного права. Вони не призначені для використання як модельний кодекс, навіть якщо їхні формулювання можуть нагадувати законодавчі тексти. Принаймні за формою та структурою вони нагадують переформулювання закону США.

Принципи європейського деліктного права покликані слугувати спільною основою для подальшого розвитку національного законодавства про делікти, а також єдиного європейського законодавства, що могло б запобігти подальшому розбіжності фрагментарного нормотворчого процесу як на національному, так і на європейському рівні.

Принципи

Базова норма Загальні умови відповідальності Пошкодження Причинно-наслідковий зв'язок Підстави відповідальності Відповідальність на підставі вини Сувора відповідальність Відповідальність за інших осіб Захист Захисні засоби загалом Сприяюча поведінка або діяльність Кілька правопорушників Засоби правового захисту Збитки

Майбутнє Незважаючи на ці зусилля, все ще залишається попереднє питання про те, чи є гармонізація деліктного права можливою та бажаною. Існують аргументи на користь того, що гармонізація не є такою самоочевидною, як здається на перший погляд. Гармонізація деліктного права потребує не лише формальної правової основи, а й суттєвого обґрунтування.Van Gerven, W. ‘Harmonization of Private Law; Do we need it?’ CMLR 41 (2004), 505. Необхідність гармонізації може бути самоочевидною, оскільки ідея полягала в тому, що відмінності між державами-членами є перешкодою для досягнення внутрішнього ринку. Згідно з Європейським судом, захід гармонізації повинен фактично сприяти покращенню створення та функціонування внутрішнього ринку. Тому захід гармонізації повинен окреслити спотворення, що виникають через відмінності між національними законодавствами. Крім того, він повинен окреслити, як ці заходи спрямовані на запобігання спотворенням. У будь-якому випадку, переваги цих заходів повинні бути збалансовані з пов'язаними з ними витратами.

Є два спостереження, які можуть ще більше поставити під сумнів бажаність та доцільність гармонізації деліктного права. По-перше, гармонізацію деліктного права важко досягти без урахування інших систем компенсації, таких як системи приватного страхування та соціального забезпечення. Ці системи тісно взаємопов'язані, і небажано гармонізувати одну без інших.Magnus, U (ed.), The Impact of Social Security Law on Tort Law, Vienna, New York; Springer, 2003

По-друге, гармонізація деліктного права також вимагатиме гармонізації адміністративного та кримінального права. Більшість правових систем визнають можливість відповідальності за шкоду, завдану порушенням встановленого законом обов'язку. Отже, якщо має відбутися гармонізація правил щодо порушення встановленого законом обов'язку, слід також гармонізувати законодавчі норми, на які можна посилатися як на підставу для цього делікту.

Безперечно те, що порядок денний для подальших дебатів має бути розроблений. Можливо, увага має бути зосереджена не на Європі, об'єднаній європейськими правилами, а на Європі, об'єднаній у різноманітності з гармонізованими правилами, де це необхідно, та різноманітністю, де це можливо.

Див. також

Європейське договірне право

Примітки

Джерела

John Bell & David Ibbetson. European legal development: the case of tort. Cambridge: Cambridge University Press, 2012. Gert Brüggemeier. Tort law in the European Union. Alphen aan den Rijn: Wolters Kluwer, 2018. Gert Brüggemeier, Aurelia Colombi Ciacchi, & Patrick O'Callaghan, eds. Personality rights in European tort law. Cambridge: Cambridge University Press, 2010. Marta Infantino & Eleni Zervogianni, eds. Causation in European tort law. Cambridge: Cambridge University Press, 2017. Ernst Karner, Ken Oliphant, & Barbara C. Steininger, eds. European tort law: basic texts, 2nd edn. Vienna: Jan Sramek, 2018. Piotr Machnikowski, ed. European product liability: an analysis of the state of the art in the era of new technologies. Cambridge: Intersentia, 2016. Ken Oliphant, ed. The liability of public authorities in comparative perspective. Cambridge: Intersentia, 2016. Cees van Dam. European tort law, 2nd edn. Oxford: Oxford University Press, 2013.

Посилання

Принципи європейського деліктного права (2026)