Латинська мова має широку систему відмінювання, особливо це проявляється у дієвідмінюванні. Словозміна відбувається шляхом приєднання суфіксів, словотворення — шляхом приєднання префіксів та суфіксів.

Дієслово

Латинське дієслово (verbum) відмінюється за певними правилами, які визначає його дієвідміна. Дієслова поділяються на дієвідміни за своїми закінченнями в інфінітиві теперішнього часу: перша -āre, друга -ēre, третя -ere, четверта -īre. Дієслово має три способи (дійсний, умовний, наказовий); два стани (активний і пасивний); два числа (однина і множина); три особи (перша, друга і третя); відмінюється у шести головних часах (теперішній, минулий недоконаний, минулий доконаний, давноминулий, майбутній недоконаний, майбутній доконаний). Зокрема має форми умовного способу для теперішнього, минулого недоконаного, минулого доконаного та давноминулого часів; утворює дієприкметники теперішнього, майбутнього (активні) та минулого (активні і пасивні) часів; має форми наказового способу для теперішнього і майбутнього часів. Неозначена форма дієслова також має категорію часу і стану (три часи, два стани).

У латинській мові є шість часів (tempus), які також присутні в українській мові:

Теперішній (praesens): дія відбувається у час мовлення: Раб несе вино до маєтку. Servus vinum ad villam portat. Імперфект чи минулий недоконаний (imperfectum): дія відбувалася у минулому впродовж певного часу: Раб ніс (або носив) вино до маєтку. Servus vinum ad villam portabat. Перфект чи минулий доконаний (perfectum): дія вже відбулася в минулому: Раб приніс вино до маєтку. Servus vinum ad villam portavit. Плюсквамперфект чи давноминулий час (plusquamperfectum): дія відбувалася/відбулася в минулому перш ніж почалася наступна дія: Раб був носив (або був ніс чи був приніс) вино, яке (після цього) пив господар. Servus vinum ad villam portaverat, quid dominus bibit. Майбутній недоконаний (futurum primum): дія відбуватиметься в майбутньому: Раб носитиме (або нестиме чи буде нести) вино до маєтку. Servus vinum ad villam portabit. Майбутній доконаний (futurum secundum): дія відбудеться в майбутньому перед іншою дією: Раб не питиме (дія 2) вина, доки не принесе його (дія 1) до маєтку. Servus non bibet vinum, dum hoc ad villam portaverit.

У латинській мові є три способи (modus):

Дійсний (indicativus, індикатив), який описує факти: Раб несе вино. Servus vinum portat. Умовний (coniunctivus, кон'юнктив), який описує припущення, заклик до дії, побажання про її виконання, вагання, сумнів: Хай раб принесе вино! Servus vinum portet! Сподіваємося, раб принесе вино. Speramus, ut servus vinum portet. Наказовий (imperativus, імператив), який описує прямий наказ (чи зобов'язання третьої сторони): Неси вино до маєтку! Porta vinum ad villam!

Існують два стани:

Активний (activum): виконавець дії (суб'єкт дії) є підметом: Раб приніс вино. Servus vinum portavit. Пасивний (passivum): прямий додаток (об'єкт дії) є підметом: Вино було принесено (рабом). Vinum a servo portatum est.

В українській мові ця конструкція вживається лише тоді, коли виконавець дії неважливий; в латинській мові пасивний стан є рівнозначний активному (активна форма «навиворіт»).

Дієприкметник

Є три види дієприкметника (participium):

Пасивний дієприкметник минулого часу (participium perfectum passivi): dare (давати) — datus (даний); videre (бачити) — visus (побачений); dicere (казати) — dictus (сказаний); audire (чути) — auditus (почутий).

Активний дієприкметник теперішнього часу (participium praesentis activi) dare (давати) — dans (той, що дає); videre (бачити) — videns (той, що бачить); dicere (казати) — dicens (той, що каже); audire (чути) — audiens (той, що чує).

Активний дієприкметник майбутнього часу (participium futuri activi) dare (давати) — daturus (той, що має намір давати); videre (бачити) — visurus (той, що має намір бачити); dicere (казати) — dicturus (той, що має намір казати); audire (чути) — auditurus (той, що має намір чути).

Слово абітурієнт походить від активного дієприкметника майбутнього часу abiturus — той, що має намір прийти.

Ґерундій

Ґерундій (gerundium) — віддієслівний іменник, що виражає тривалу дію. Поняття віддієслівного іменника не існує в українській мові, оскільки іменники зі значенням тривалості дії, утворені від дієслів, не виносяться в окрему категорію (зокрема такі слова як навчання, побачення, вірування), належачи до іменників другої відміни. В латинській мові такі слова відмінюються як іменники другої відміни, маючи в називному відмінку інфінітив дієслова: scribere — писати, писання ars scribendi — мистецтво писати (мистецтво писання)

Ґерундив

Ґерундив (gerundivum) — віддієслівний прикметник. В латинській мові залежно від конструкції, в якій він уживається, має два основні значення:

Якщо вживається як означення іменника, то відповідає пасивному дієприкметнику недоконаного виду української мови: videndus — бачений, legendus — читаний; Якщо вживається у поєднанні із дієсловом-зв'язкою esse (бути), то виступає у ролі іменної частини складеного присудка, виражаючи необхідність виконання дії (виконавець дії передається давальним відмінком): мені треба прочитати книгу — liber mihi legendus est.

Супін

Супін (supinum) — це віддієслівний іменник, що має форму іменника четвертої відміни і вживається лише у двох відмінках — знахідному і відкладному (орудно-місцевому). Від основи супіна утворюють пасивні дієприкметники та дієприкметники майбутнього часу.

Іменник

Іменники (як і прикметники та займенники) у латинській мові мають граматичні категорії роду (genus), числа (numerus), відмінка (casus) та відміни (declinatio): три роди: чоловічий (masculinum), жіночий (femininum), середній (neutrum). два числа: однина (singularis) і множина (pluralis). шість відмінків: називний (nominativus), родовий (genetivus), давальний (dativus), знахідний (accusativus), відкладний (ablativus) та кличний (vocativus).

Запитання відмінків у латинській мові збігаються з відповідними в українській мові. Відкладний відмінок поєднує в собі орудний і місцевий відмінки української мови. Називний відмінок іменника в реченні завжди вказує на те, що це підмет (запитання хто? що?): Dominus servum vocat. Пан кличе раба. Родовий відмінок іменника кого? чого?: Servus in villa domini laborat. Раб працює в маєтку пана. Давальний відмінок кому? чому?: Servus pecuniam domino tradit. Раб передає гроші панові. Знахідний відмінок кого? що?: Servus dominum non timet. Раб не боїться пана. Відкладний відмінок від кого? від чого? (вживається замість орудного і місцевого): Inter domino et servo nulla amicitia est. Між паном і рабом не буває дружби. Кличний відмінок вживається при звертанні: Salve, domine! Вітаю, пане!

Займенник

Латинський займенник (pronomen) має такі ж розряди, як і український: особові, зворотний, присвійні, вказівні, відносні, питальні, неозначені, заперечні, а також прикметникові займенники (в українській мові — означальні).

В латинській мові немає особових займенників третьої особи (він, вона, воно, вони). Натомість вживають вказівні займенники: is, ea, id — він, вона, воно); рідше в цьому значенні: hic, haec, hoc (цей, часом мій), ille, illa, illud (той).

Прикметник

Прикметник (adiectivum) в латинській мові узгоджується з іменником у роді, числі та відмінку. Відмінювання прикметника відбувається за трьома відмінами. Прикметники, що в чоловічому роді мають закінчення -us та -er, в середньому -um, а в жіночому -a, складають групу прикметників першої-другої відміни, відмінюючись у чоловічому та середньому роді за другою, а в жіночому за першою відміною (відмінкові закінчення збігаються з відповідними закінченнями першої та другої відмін іменника). Усі інші прикметники належать до третьої відміни і парадигма їх відмінювання збігається з відмінюванням іменників третьої відміни голосної групи. Як і в українській мові, у латинській якісні прикметники мають вищий і найвищий ступені порівняння:

Marcus est fortis miles. — Марк сильний воїн. Marcus est fortior miles quam Flavius. — Марк сильніший воїн, ніж Флавій. (Використано порівняльний сполучник quam.) Marcus est fortior miles Flavio. — Марк сильніший воїн, ніж Флавій. (Використано відкладний відмінок — аблатив порівняння, Ablativus comparationis.) Marcus est fortissimus miles omnium. — Марк є найсильнішим воїном з-поміж усіх. (Використано частковий родовий відмінок, Genitivus partitivus) Marcus est fortissimus miles ex/inter omnibus. — Марк є найсильнішим воїном з-поміж усіх. (Використано конструкцію ex/inter + відкладний відмінок.)

+ Звичайні прикметники ЗВИЧАЙНИЙ ВИЩИЙ НАЙВИЩИЙ exterus, -a, -um exterior, -ius extrēmus, -a, -um novus, -a, um novior, -ius novissimus, -a, -um posterus, -a, -um posterior, -ius postrēmus, -a, -um pulcher, -chra, -chrum pulchrior, -ius pulcherrimus, -a, -um superus, -a, -um superior, -ius suprēmus, -a, -um

+ Неправильні прикметники ЗВИЧАЙНИЙ ВИЩИЙ НАЙВИЩИЙ bonus, -a, -um melior, -ius optimus, -a, -um magnus, -a, -um māior, -ius maximus, -a, -um malus, -a, -um pēior, -ius pessimus, -a, -um multus, -a, -um plus; pl. plūres, plūra plūrimus, -a, -um parvus, -a, -um minor, -us minimus, -a, -um

Прислівник

Прислівник (adverbium) у латинській мові, як і в українській називає ознаку дії, процесу, стану та якості. Прислівники, утворені від прикметників першої-другої відміни, мають суфікс -e (іноді -o), який додається до основи (malus — male, tener — tenere, citus — cito, pulcher — pulchre); утворені від третьої відміни мають суфікс -iter (acer — acriter, felix — feliciter). Якщо основа прикметника закінчується на -nt, то прислівник набуває кінцівки -er (sapiens — sapienter). Вищий ступінь порівняння прислівників збігається із середнім родом вищого ступеня порівняння прикметників. Найвищий ступінь порівняння прислівників утворюється шляхом заміни прикметникових закінчень -us, -a, -um на -e.

Числівник

У латинській мові розрізняють чотири розряди числівників (numeralium):

Кількісні (cardinalia): unus, duo, tres… (один, два, три…). Порядкові (ordinalia): primus, secundus, tertius… (перший, другий, третій…). Розподільні (розділові) (distributiva): singuli, bini, terni… (по-одному, по-двоє, по-троє…). Прислівникові (adverbialia): semel, bis, ter… (один раз, двічі, тричі…).

Як цифри в Римі (а потім і в Європі) використовували літери латинського алфавіту.

Джерела Яковенко Наталя, Миронова Валентина. Латинська мова: Підручник. Видання друге, доповнене. Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2002. Литвинов Володимир Дмитрович. Довідник з граматики латинської мови. К.: Вид. дім «Києво-Могилянська Академія», 2008.