В японській міфології інуґамі ( букв. «псячий дух» чи «бог-пес» — один з видів шікіґамі (), схожий з фамільяром, а також один із випадків прокляття з використанням духа тварини, найбільш поширений в Західній Японії.
Донедавна культ інуґамі був особливо популярний у східній частині префектури Оіта, у префектурі Шімане, а також з північного сходу Шікоку й до префектури Кочі. Існує думка, що саме Шікоку, що знаходиться поза зоною впливу культу лисиць, є справжньою «батьківщиною» інуґамі. Сліди культу інуґамі також зустрічаються від західної частини префектури Шімане до префектури Ямаґучі, по всьому Кюшю, а також на островах Сацунан (північна частина островів Рюкю) й до префектури Окінава. У префектурі Міядзакі, в окрузі Кума префектури Кумамото і на острові Якушіма назва спотворюється до інґаме, а на острові Танеґашіма його також називають «іріґамі». Ієрогліфічно іноді записується як 狗神.
Походження інуґамі Явище одержимості інуґамі (чи прокляття інуґамі) вважається окремим випадком коджюцу (яп. 蠱術, також існує синонім кодо або кодоку) — стародавньої китайської за походженням практики прокляття з використанням духів тварин, яка була заборонена ще з часів Хейан. Вважається, що ці практики, що поширилися серед простолюдинів, були спробою контролювати тварин, яких боялися найбільше. Один із відомих методів створення інуґамі полягав у тому, що голодуючому псу відрубували голову, закопували її на перехресті доріг, щоб злість і страждання мситивого духа, який утворювався в ций спосіб, посилювалися, коли по голові йшли люди, і використовували це для проклять.
Також існував спосіб, при якому собаку закопували живцем, залишаючи зовні лише голову, або прив'язували до стовпа, і клали перед нею їжу. В момент, коли собака вже майже вмирала з голоду, їй відрубували голову. Згідно з повір'ями, голова відлітала і вчіплялася в їжу. Потім її спалювали, кістки складали в посуд і поклонялися їм. Після цього дух нібито назавжди прив'язувався до людини та виконував її бажання.
Існував і інший метод — кількох злих собак змушували битися між собою. Переможцю давали рибу, після чого відрубували йому голову, а рибу, що залишилася, з'їдали.
У префектурі Оіта, в повіті Хаямі, селищі Ямака (нині місто Кіцукі) був зафіксований реальний випадок, коли місцева міко саме в такий спосіб відрубувала собакам голови, потім висушувала личинок, які заводилися в гниючій голові, і продавала це як «інуґамі». Знаходились люди, які щиро вірили в такий «дух» і купували цих личинок.
Однак зовнішній вигляд інуґамі за традиційними описами дещо не схожий на собаку: так, кажуть, що ця істота розміром трохи більше миші, плямиста, із роздвоєним кінчиком хвоста, сліпа, як кроти, різновидом яких нібито є, і в групі пересувається вереницею, один за одним. Така подоба більше нагадує «трубчасту лисицю» куда-ґіцуне або йокая під назвою «осакі», ніж собаку. Тому вважається, що інуґамі не є чистим прикладом традицій коджюцу (як, наприклад, «спотворена собака» 犬蠱 в «Записках про пошуки духів» Гань Бао), а, скоріше, є похідним вірувань в духів лисиць.
Також кажуть, що ззовні інуґамі нагадує хатню мишу з вертикальним ротом, а в префектурі Оіта вважають, що він схожий на джінедзумі (Crocidura dsinezumi, вид мускусної землерийки). В місті Тойока повіту Хаямі вже згаданої префектури Оіта, розповідають, що інуґамі виглядає, як тхір; на острові Айшіма в Ямаґучі його також називають миша-інуґамі (яп.犬神鼠) і кажуть, що він нагадує хатню мишу з довгим ротом і що зграя інуґамі може налічувати 75 особин.
В горах Ія (повіт Мійоші, префектура Токушіма), є вид інуґамі, що зветься «суйкадзура». Вважається, що він трохи більший за мишу, і що іноді гріється у традиційного японського вогнища ірорі.
У книзі японського вченого-традиціоналіста Ока Кумаомі «Джін'ай» («Пил») говориться, що інуґамі схожий на кажана завдовжки 1 сяку 1 сун.
У творі Асаі Реі «Отоґі боко» інуґамі з провінції Тоса описаний як істота розміром з рисове зернятко, чорного, білого або плямистого кольору.
Теорії походження інуґамі Існує кілька легенд про походження інуґамі.
Одна з них каже, що труп нуе (міфічної істоти), якого вбив Мінамото-но Йорімаса, розірвався на чотири частини, і ці частини розлетілися по різних місцях, ставши інуґамі. Друга стверджує, що інуґамі нібито народився з малюнка собаки, котрий Кобо Дайші (Кукай) намалював для захисту від кабанів.
Коли Ґенно Шіншьо (Кугай, легендарний японський монах) розколов Сешшьо-секі (Камінь-вбивцю), щоб нейтралізувати його прокляття, уламки, що відлетіли в провінцію Уено (нині префектура Гумма), стали осакі, а уламки, що потрапили на Шікоку, перетворилися на інуґамі.
Одержимість інуґамі Кажуть, що інуґамі мешкає в комодах у коморах, під підлогою або в глечиках для води в будинку одержимого інуґамі. Як і інші духи, він частіше вселяється в емоційно нестабільних людей з сильними емоціями. Ті, хто ним одержимий, скаржаться на біль у грудях, біль у ногах і руках, можуть раптово трясти плечима або гавкати, як собака. Також кажуть, що інуґамі проникає у внутрішні органи через вуха, і що одержимі стають заздрісними. У префектурі Токушіма кажуть, що одержимі інуґамі стають неймовірно ненажерливими, і коли вони помирають, на їхніх тілах знаходять сліди собачих зубів. Вважається, що цей дух може вселятися не лише в людей, але й у велику рогату худобу та коней, і навіть у неживі предмети, і що якщо він вселиться в пилку, та стане непридатною для використання.
Родини практиків чаклунських технік, що стосуються створення та управляння інуґамі, себто гірські аскети ямабуші, шамани та накладачі прокльонів фуко, які передають це знання з покоління в покоління, називаються ще «лінії інуґамі». У більшості випадків таких людей, часто мандрівних, поважали, хоча й ставилися до них як до маргіналізованої групи. Це пояснюється тим, що, згідно віруванням, псячі духи ніколи не залишають своїх нащадків, і пересічні селяни зазвичай уникали шлюбів або спілкування з сім'ями, які, як вважалося, походять від лінії інуґамі. У регіоні Шікоку було прийнято досліджувати сімейне походження та перевіряти, чи є одержимість собакою, під час шлюбу, що часто пов'язують з проблемою буракумін.
Згідно з легендою з Комацу, повіт Шюсо, префектура Ехіме (сучасне місто Сайджьо), сім'я, одержима інуґамі, має стільки ж духів собак, скільки й членів сім'ї, й кількість інуґамі збільшується з кожним новим членом сім'ї. Кажуть, що ці інуґамі читають думки таких людей. Однак вони не завжди слухняні і можуть кусати й навіть вбивати своїх хазяїв.
Вважається, що хвороби, спричинені інуґамі, не можна вилікувати традиційною медициною, й треба кликати екзорциста. У Танеґашімі існує звичай під назвою «Інуґамі-цуре» (йти за інуґамі) — якщо член родини, яка вважається одержимою інуґамі, «заразить» когось з іншої родини одержимістю (або підозрюється в цьому, незалежно від того, правда це чи ні), то він може піти до будинку цієї родини з їжею, щоб забрати інуґамі назад, або усамітнитися десь за межами поселення, поки одержима людина не одужає, а його нащадки будуть продовжувати жити віддалено.
Вважається, що родини, одержимі інуґамі, процвітають. З іншого боку, на відміну від духів лисиць, вони не приносять благословення родині, що їм поклоняється, і іноді їх бояться як мстивих духів.
Вважається, що святилище Кеммі в Токушімі, що займається вигнанням інуґамі та відоме своїми благословеннями зцілення хвороб та охороною сім'ї, є головним святилищем Японії такого типу