Науковий соціалізм ( — , від — громадський) — ідеї побудови безкласового суспільства у марксизмі. Вони є соціальними прогнозами, що спираються на філософські та суспільно-економічних погляди європейських соціалістів кінця XIX століття. Саму назву «науковий соціалізм» сформулював друг і соратник Маркса Фрідріх Енгельс. Головним «методом» наукового соціалізму соціалісти вважають діалектико-матеріалістичний погляд на історію людства.
У Радянському Союзі інтерпретація Сталіним та його послідовниками цієї теорії отримала назву «науковий комунізм».
Основоположники наукового соціалізму
Основоположниками наукового соціалізму є Карл Маркс і Фрідріх Енгельс. На їх власну думку, погляди на новий устрій суспільства, які висловлювались до них, мали ненауковий характер. Ці ненаукові погляди відбивали протиріччя суспільного устрою, але не розкривали сутності, зумовленої природними, матеріалістичними законами розвитку.К. Маркс, Ф. Енгельс. 2-е видання творів. Т4 — Маніфест комуністичної партії. Стор. 456
Таким чином теорія соціалізму розпадається на дві великі частини, що містять наукові та ненаукові — помилкові, вульгарні погляди на предмет. Критерієм науковості слугує практика історичного процесу, але оскільки це займає доволі багато часу (десятки століть), то теорія соціалізму подана різноманітними, подекуди прямо протилежними поглядами. Не змогли уникнути помилок (з історичної точки зору) й основоположники наукового соціалізму, хоча Маркс уже до літа 1843 року переходить остаточно на позиції матеріалізму. Це стало результатом критичного перегляду геґелівської філософії права.К. Маркс, Ф. Енгельс. Вибрані твори, т. I, 1952 р., стор. 321.
Тому основою наукового соціалізму є дослідження в галузі політичної економії капіталізму, як джерела для розуміння матеріальних законів розвитку людського суспільства. Енгельс наприкінці 1843 року пише «Нариси до критики політичної економії», де з критикою буржуазного устрою визначається коло питань, які надалі стануть основою наукових досліджень не тільки Енгельса, але й Маркса.К. Маркс, Ф. Енгельс. Вибрані твори, т. I, 1952 р., стор. 544. Теорія соціалізму й певні висновки, що базуються на науковому погляді на предмет все ж мають суперечливий характер. Ці суперечності передусім зумовлені самим розвитком виробничих сил капіталізму, а також прагненням основоположників наукового соціалізму побачити результати геніальної здогадки вже за свого життя. Муки народження капіталізму вони тлумачили, як занепад буржуазного суспільства.Він Френсіс. К. Маркс. Москва. АСТ-2003, стор. 136—137
Філософське обґрунтування соціалізму Філософія наукового соціалізму — матеріалістична діалектика розвитку. З точки зору наукового соціалізму розуміння спільності матеріалістичних законів розвитку дозволяє описати історичний рух людства, як послідовність форм, що змінюють одна одну й точно відповідають, щоразу більш розвиненій, зміненій сутності. У соціально-економічному устрої суспільства цей рух проявляється у різних способах виробництва і привласнення матеріальних благ, що відповідають розвиненій сутності — рівню виробничих сил. Так ранньому періоду історії людей, коли виробничі сили були в зачатковому стані, відповідав первісний комунізм. Громадське привласнення й розподіл матеріальних благ було продуктом первісних виробничих сил. Рівень розвитку виробничих сил визначав способи привласнення й розподілу матеріальних ресурсів громади.
Подальші кількісні накопичення у розвитку виробничих сил — нові навички, знання та досвід у здобутті матеріальних благ, здійснили переворот у способі виробництва. Рабовласництво у різних формах почало поширюватись у суспільствах та цивілізаціях як спосіб виробництва.
Наступний крок розвитку виробничих сил зумовив такий більш ефективний спосіб виробництва, як поступове у кілька етапів звільнення людей, що обробляють землю. Феодальні відносини були новим способом виробництва, що заперечував рабовласництво. Постійний розвиток і вдосконалення феодального способу виробництва, накопичені знання про природу й навколишній світ зумовили подальше звільнення виробничих сил та здійснили якісний стрибок у промислове виробництво — в капіталізм.
Діалектика розглядає протилежності, як основу руху.Г. Гегель Наука логіки. Том 1. стор. 140—141 Тому виникнення того чи іншого способу виробництва незмінно породжує його протилежність. Усунення протиріччя між цими протилежностями відбувається за рахунок переходу першої протилежності в іншу. Діалектичне розуміння цього процесу передбачає, що протилежності єдині у своїй сутності, що вони необхідна умова будь-якої зміни, як відображення поступового накопичення в іншій протилежності потенціалу розвитку.
Найбільш повно діалектику змальовано у працях німецького філософа Георга Вільгельма Гегеля, а її матеріалістичне прочитання належить Карлу Марксу та Фрідріху Енгельсу. Звідси соціалізм, на думку Маркса й Енгельса, є результатом розвитку матеріальних сил людського суспільства, виражених у виробничих силах, у їх більш високому рівні, у порівнянні з капіталістичними виробничими силами. Більш розвинуті виробничі сили, засновані на продуктивнішому методі виробництва, забезпечують нові суспільні та економічні відносини людей. Привласнення й розподіл точно відповідає новій організації суспільного виробництва. Розподіл і справедливість слідують за організацією виробництва та його рівнем. Питання соціалізму не в тому, як розподіляти, а в тому, як виробляти.К. Маркс, Ф. Енгельс. Повне зібрання творів. 2-е видання. Том 19. Критика Готської програми. стор. 20
Діалектичний метод дозволяє теорії соціалізму робити впевнений прогноз відносно майбутнього людства — воно неодмінно перейде на новий продуктивніший рівень та неодмінно змінить капіталістичну форму на нову форму організації життя. Мислителі минулого«Соціалізм» як поняття, яке протистоїть індивідуалізму, вжив, можливо, вперше П'єр Леру. У 1834 році в «Revue Encyclopédique» вийшла стаття «De l'individualisme et du socialisme», де міститься поняття «соціалізму». називали це суспільство соціалізмом.
Економічне обґрунтування соціалізму Політична економія наукового соціалізму — діалектика розвитку капіталу. Саме з капіталу мають викристалізовуватись нові форми організації виробництва. Саме іманентний розвиток капіталу змінить і сам капіталістичний спосіб виробництва. Фундаментальна праця Маркса «Капітал» присвячена доказу цього положення.
Руйнування в капіталізмі усіляких обмежень та заборон з одного боку та концентрація виробництва й фінансів з іншого — готують суспільний розвиток до нового способу виробництва.К.Маркс, Ф.Енгельс. Повне зібрання творів. 2-е видання. Том 20. Анти-Дюрінг. стор. 278
Науковий соціалізм вказує, що розвиток приватного капіталу, закони його руху призводять до соціалізації приватних засобів виробництва, соціалізації процесу виробництва та, зрештою, соціалізації виробничих сил усього людства. Капіталістичний спосіб виробництва забезпечує концентрацію всіх приватних капіталів та включення будь-яких приватних за формою засобів до процесу соціалізації. Звідси, як наслідок, капіталізм прагне зруйнувати усілякі перепони для руху капіталу в економіці та соціальному житті: станові, класові, національні.К.Маркс, Ф.Енгельс. ПЗТ. 2-е видання. Том 4. Маніфест комуністичної партії. стор. 426—427 В цьому його історичне завдання.
Соціалізація засобів виробництва є основою соціалістичного способу виробництва. Але не можна плутати монополію приватного капіталу чи держави й соціалізацію. В. і. Лоскутов. Основы современной экономической теории Форми переходу до соціалізму визрівають у капіталістичному способі виробництва, при цьому реальна соціалізація розуміється як можливість кожної людини використовувати ці засоби виробництва для свого блага, а для приватного капіталу, його використання в структурі соціалізованих засобів виробництва, є більш ефективним та оптимальним способом організації виробництва.
Вільний доступ до цих засобів виробництва виражений через реальні процеси соціалізації суспільно значимої інформації та її потоків. Чим вищий рівень соціалізації інформації в суспільстві, тим суспільство більш вільне, тим більші можливості для кожного члена суспільства використовувати соціалізовані засоби виробництва для свого блага.
Громадські організації та громадське самоврядування також є перехідними формами до нової організації виробництва як заперечення держави — системи громадського управління, притаманної класовим громадам. Соціалізм характеризується можливістю реалізації приватного капіталу (ресурсу) з найбільшою для себе вигодою тільки у структурі соціалізованих засобів виробництва.К. Маркс, Ф. Енгельс. ПЗТ. 2-е видання. Том 23. стор. 773
Звідси науковий соціалізм визначає, що прагнення кожної людини повинні мати можливість реалізації з максимальною ефективністю для індивіда через соціалізовані засоби виробництва. Такий стан справ виникає за умови, коли фізична праця людей буде витіснена з промислового виробництва або ця праця буде складати малу його частину. Розумова праця людей має домінувати в процесі промислового виробництва, а також у сфері обміну.
Економічне обґрунтування. Становлення Капіталізм починає свій рух задовго до того моменту, коли він почне домінувати у світі. За теорією він зароджується у феодалізмі, він бере свої сили з мінливих феодальних відносин, крок за кроком торуючи собі шлях крізь заборони феодального способу виробництва, станових чи інших спадкових обмежень. Перші документальні згадки про цей стан феодального суспільства можна віднайти у IX столітті.Доба хрестових походів. Е.Лавісс, А.Рембо. Москва-2007. стор. 158
Поступово процес розвитку капіталістичних відносин набирає сили у нових формах устрою соціального життя.Доба хрестових походів. Е.Лавісс, А.Рембо. Москва-2007. стор. 160—161
Але це ще не капіталізм. Це тільки початок тривалого шляху до буржуазної свободи.Доба хрестових походів. Е.Лавісс, А.Рембо. Москва-2007. стор. 163
Класики марксизму вказують на XIII століття, як на зорю капіталістичної доби, як на нові відносини що вийшли з тіні феодалізму, на буржуазію, яка зазіхнула на більше в історії, ніж тільки бути слугою старої аристократії. Вона хоче бути новою аристократією.К.Маркс, Ф.Енгельс. ПЗТ. 2-е видання. Том 22. Маніфест комуністичної партії. Ф.Енгельс. До італійського читача. Передмова до італійського видання. стор. 382
Але пройшло ще три століття розвитку феодалізму й становлення капіталізму, перш ніж Перша революція в Голландії проголосила у другій половині XVI століття (1572–1576) домінанту буржуазії у суспільних відносинах. Кожне суспільство підходило до своїх соціальних революцій у різні часи, тому необхідно було немало часу, поки капіталістичні відносини охопили Західну Європу. У XVII столітті революція в Англії. Кінець XVIII — початок XIX століття — Велика французька революція. Наполеонівські війни та об'єднання Німеччини були єдиним процесом переходу до панування буржуазного класу.
Часи, коли буржуазний клас перетворився на панівний і диктує людському суспільству свої ідеї розвитку, моду й порядки, складає лише два століття. Ці два століття знадобились йому, щоб пройти етап пролетаризації від мануфактури до фабрики й далі до індустріального виробництва. Тільки тепер капіталізм приступив до своєї основної історичної задачі — об'єднання людства, руйнування національних кордонів та створення єдиного, без жодних обмежень, глобального обміну матеріальними та інтелектуальними благами. Тільки тепер капіталізм зробив черговий крок до зміни способу виробництва, інтерпретований в теорії Елвіна Тоффлера як інформаційне суспільство, що відображує зсуви у способі виробництва.Е.Тоффлер. Третя хвиля. Москва. АСТ-2002. Світова економічна думка. Крізь призму століть. Том V. стор. 448
Доступність інформації, способи її обробки й обміну стають визначними в рівні розвитку суспільства, а також у способі виробництва. Проте людське суспільство завжди було інформаційним.Глобальная демографическая революция и будущее человечества. С. П. Капіца