Music for the Masses (з ) — шостий студійний альбом англійського електронного гурту Depeche Mode, випущений 28 вересня 1987 року лейблом Mute Records у Великій Британії та Sire Records у США. Платівка, що стала наступницею успішного релізу Black Celebration (1986), була створена у співпраці Depeche Mode та Девіда Баскомба. Запис проходив у Парижі та Лондоні, а зведення — у Данії. Це перший альбом гурту, у якому учасник колективу Алан Вайлдер взяв на себе повний контроль над процесом виробництва.

Ця робота стала поворотною точкою у звучанні гурту, поєднавши темні інтроспективні теми з масштабним музичним оформленням. Вихід платівки також ознаменував зміну візуальної ідентичності: участь Антона Корбейна у створенні музичних відео та промоматеріалів допомогла переосмислити естетику гурту. Music for the Masses відіграв вирішальну роль у завоюванні американського ринку, де до цього моменту колективу бракувало широкої популярності. Альбом посів 10-те місце в британському чарті, 35-те — у США та 2-ге — у Західній Німеччині. 1991 року альбом здобув платинову сертифікацію в США, а за оцінками 2023 року, загальний обсяг його світових продажів перевищив 5,5 мільйона копій.

Music for the Masses було включено до книги «1001 альбом, які ви повинні почути, перш ніж померти» (2006) та списку 100 найкращих альбомів 1980-х за версією Slant Magazine. Назва та композиції платівки надихнули на створення триб'ют-альбому For the Masses (1998), який також мав успіх у чартах США та Німеччини.

Альбом подарував чотири успішні сингли: «Strangelove», «Never Let Me Down Again», «Behind the Wheel» та «Little 15», кожен з яких увійшов до першої десятки чартів у різних регіонах світу. На підтримку платівки було проведено світове турне Music for the Masses Tour (1987—1988), що ще більше зміцнило славу гурту в Сполучених Штатах. Кульмінацією туру став виступ на стадіоні «Роуз-боул» у Пасадені перед понад 70 000 шанувальників, що було зафіксовано в концертному альбомі та документальному фільмі 101 (1989).

Передісторія На початку 1986 року Depeche Mode випустили свій п'ятий альбом Black Celebration, після чого провели концертний тур на його підтримку, що тривав до середини того ж року. Також гурт записав пісню «But Not Tonight» для саундтреку до фільму «Сучасні дівчата» (1986). Хоча платівка та турне стали найуспішнішими в історії колективу на той час, музиканти все ще залишалися аутсайдерами для мейнстримної сцени.

Наприкінці 1986 року, коли гурт розпочав роботу в студії над Music for the Masses, вокаліст Дейв Гаан та його дружина Джо Фокс Гаан чекали на первістка, а автор пісень Мартін Гор повернувся до Лондона із Західного Берліна після розриву стосунків зі своєю дівчиною Крістіною Фрідріх, з якою зустрічався чотири роки.

Запис

Виробництво Після завершення туру Black Celebration Tour учасники Depeche Mode знову зібралися в другій половині 1986 року, щоб розпочати роботу над новим альбомом. Під час попередніх сесій звукозапису синглу «Shake the Disease» у 1985 році та альбому Black Celebration на початку 1986 року між гуртом та їхнім багаторічним продюсером і керівником лейблу Даніелем Міллером зросла напруженість через міжособистісні конфлікти та клаустрофобний характер сесій. Посилаючись на ці труднощі та власну надмірну завантаженість справами Mute Records, Міллер відійшов від студійної роботи. Таким чином, він уперше з часів сесій Speak & Spell 1981 року не брав участі у виробництві альбому Depeche Mode. Так само до роботи над Music for the Masses не залучали Ґарета Джонса, який був продюсером двох попередніх платівок і також ставав джерелом напруженості протягом останніх двох років.

Учасник гурту Алан Вайлдер фактично виконував роль третього продюсера під час створення Black Celebration разом із Міллером та Джонсом; його вплив природно зростав завдяки особистому інтересу до процесів виробництва та запису, тоді як інші члени Depeche Mode не виявляли зацікавленості в технічних аспектах створення альбомів. Попри це, колектив спільно вирішив знайти нового стороннього продюсера для допомоги в записі. Після переговорів із кількома кандидатами вони запропонували цю роль Девіду Баскомбу, який раніше працював звукоінженером із Пітером Гебріелом над піснею «Sledgehammer» (1986) та з Tears for Fears над їхнім альбомом Songs from the Big Chair (1985).

Демозаписи Автор пісень Гор створював демозаписи у своєму лондонському помешканні на синтезаторі Akai. Прийнявши пропозицію гурту, Баскомб зустрівся з музикантами в домашній студії Вайлдера приблизно в серпні 1986 року, щоб прослухати підготовані Гором матеріали. За словами Баскомба в інтерв'ю 2020 року, записи відтворювали за допомогою синтезатора Yamaha. Учасник гурту Ендрю Флетчер високо оцінив якість напрацювань Гора:

Пізніше Баскомб описував ці демозаписи як «дуже в стилі глем», хоча більшість пісень не зберегли цей стиль у своїх фінальних версіях. Після спільного прослуховування частину матеріалу прийняли в оригінальному вигляді, частину відхилили, а деякі треки, як-от «Strangelove», спричинили тривалі дискусії. Програмування синглової версії «Strangelove» відбувалося в домашній студії Вайлдера з використанням його мікшерного пульта Allen & Heath та 16-трекового рекордера Fostex, після чого гурт переїхав до професійної студії звукозапису.

Сесії звукозапису та зведення Щоб змусити себе спробувати щось нове, учасники гурту вирішили знайти студію, у якій вони ще ніколи не працювали, і обрали Studio Guillaume Tell на околиці Парижа. Оренда приміщення розпочалася приблизно у вересні 1986 року.

Як і під час роботи над кількома попередніми альбомами, гурт одразу розпочав пошук та запис нових звуків для використання їх як семплів, що тривало три дні. Вайлдер зазначав, що музиканти завжди прагнули створити альбом, відмінний від попереднього, і не хотіли повторювати відпрацьовану формулу. Якщо для платівок Construction Time Again (1983), Some Great Reward (1984) та Black Celebration (1986) більшість звуків збирали поза межами студії, то тепер, аби уникнути самоповторів, основну частину нових семплів створили безпосередньо в приміщенні, хоча кілька звуків таки записали на вулицях Парижа. Оскільки Studio Guillaume Tell була облаштована в будівлі колишнього театру, там залишилися старі інструменти, які гурт використав для семплування та запису, зокрема рояль, старі оркестрові великі барабани та литаври. Таким чином музиканти сформували бібліотеку нових звуків для альбому. Попри інтенсивне використання семплів, у музичному оформленні пісень вирішили активніше застосовувати гітару. Незважаючи на репутацію суто синтезаторного гурту, Depeche Mode використовували гітари ще з 1982 року, починаючи із синглу «Get the Balance Right!». Гітарний стиль Гора на цій платівці у ретроспективному огляді від ClassicPopMag описали як «ніколи не химерний»; натомість «його прості, повторювані рифи просто нашаровуються на ритм, додаючи міксу ще один текстурний елемент і людську шорсткість».

Баскомб, хоч і був найнятий як продюсер, у студії більше тяжів до ролі звукоінженера. Натомість людиною, що «керувала кораблем», називали Вайлдера, оскільки він найбільше цікавився процесом запису та створення музики. Вайлдер, як носій бачення майбутнього звучання альбому, стверджував: «Було дуже важливо мати фокус для кожного треку. … Для кожної пісні ми мали ідею, тему того, як ми збираємося до неї підійти». Завдяки інженерному впливу Баскомба, продюсерському стилю Вайлдера та використанню реверберації, Баскомб та пізніші рецензенти описували звук пісень та альбому загалом як «епічний» та «оркестровий». Процес запису складався з трьох етапів: Гор писав основу пісні, потім Вайлдер самостійно виконував аранжування у своїй домашній студії, після чого гурт збирався разом для запису фінальних версій. Якщо Гор був незадоволений аранжуванням, він діяв через Флетчера, аби уникнути прямої конфронтації — такої тактики він дотримувався з моменту приєднання Вайлдера до гурту у 1982 році.

Порівняно з напруженим створенням Black Celebration, атмосфера в студії під час цих сесій була «розслабленою», хоча музиканти працювали без вихідних, зазвичай з полудня до опівночі. Вайлдер виконав більшість партій на роялі, знайденому в студії. Пізніше Гаан згадував: «[Вайлдер] фантастичний піаніст, і я не думаю, що ми цінували це належним чином у той час». У спілкуванні з пресою під час виходу альбому Гаан зазначив, що при створенні платівки гурт «свідомо вибудовував атмосферу, піднімаючи пісні до абсолютно масштабного відчуття, а потім знову стишуючи їх. Ми відкрили для себе динаміку. Це був наш перший справді аранжований альбом», називаючи звук «електронним металом».

У пізніших інтерв'ю Баскомб згадував, що гурт мав набір правил щодо того, що вони хочуть або не хочуть робити під час запису, які йому доводилося вивчати в процесі роботи. Наприклад, діяло правило «жодних акордів» — якщо потрібно було зіграти акорд, його збирали з окремих монофонічних партій. Серед інших правил були «жодних пресетів», «жодних хай-хетів», а щодо семплів — «усі вони мають бути оригінальними» та «жоден семпл не може бути використаний двічі». Загалом вони дотримувалися цих обмежень, хоча майже кожне правило було бодай раз порушене. За словами Баскомба, «ви можете подумати, що створюєте собі труднощі заради самих труднощів, але це справді дало їм унікальний звук та унікальний підхід».

Після шести тижнів у Studio Guillaume Tell гурт пішов у коротку відпустку та зняв відео на «Strangelove», а потім переїхав до студії Konk у Лондоні. Вайлдер пояснив цю перерву та зміну місця так: «Щоразу, коли ви заходите в студію, перші кілька тижнів сповнені ентузіазму — під кінець тривалого періоду всі стають знервованими, і робота йде повільніше. На останньому тижні в Парижі всім усе набридло, і кожен хотів додому». Вайлдер також не був у захваті від умов у Studio Guillaume Tell: «З точки зору оснащення вона була ледь придатною. А апаратна була просто похмурою». Баскомб зазначив, що після переїзду до Лондона атмосфера змінилася, оскільки музиканти могли повертатися додому на ніч. Він також зауважив, що деякі семпли записали на старому сходовому майданчику студії Konk через його чудову акустику. Більшість вокальних партій альбому записали саме в Konk; в одному з інтерв'ю того часу Флетчер сказав, що там створили «близько половини альбому». І Гор, і Гаан зазвичай записували свої вокальні партії швидко, не потребуючи особливих настанов.

Після завершення запису в Konk колектив переїхав до Puk Recording Studios у Данії для зведення альбому. Цей крок зробили заради зміни обстановки, що дало змогу зосередитися виключно на фінальній стадії роботи; студія Puk розташовувалася «посеред нічого», тож музиканти не відволікалися на нічні клуби. Міллер приєднався до гурту в Данії, щоб допомогти з фінальним зведенням Music for the Masses, а також звів сингл «Strangelove», який вийшов за п'ять місяців до релізу альбому.

Обладнання Окрім інструментів, знайдених у Studio Guillaume Tell, для запису альбому використовували ARP 2600, Minimoog, RSF Kobol, Emulator II, Synclavier та гітару Gretsch Гора. Також музиканти застосовували синтезатор Fairlight CMI Series 3 та старий EMS Synthi AKS, який Вайлдер описував як «справді давній пристрій, що постачається у валізі, схожій на кейс бізнесмена. Виглядає приголомшливо, як у фільмах про Джеймса Бонда. Це, власне, машина для створення шумів». Щодо використання синтезаторів на платівці Вайлдер зауважив: Music for the Masses став першим альбомом Depeche Mode, повністю записаним у цифровому форматі.

Пісні Щодо загальної кількості пісень, записаних під час сесій Music for the Masses, Флетчер зазначив: «Ми записали п'ятнадцять пісень, з яких дев'ять або десять потраплять до альбому». У підсумку Music for the Masses вийшов із 11 треками, включаючи один прихований, а ще п'ять композицій були випущені як б-сайди на синглах до альбому: «Agent Orange», «Stjarna», запис виконання Аланом Вайлдером «Місячної сонати» Людвіга ван Бетховена, кавер на пісню Боббі Трапа «Route 66» та «Pleasure, Little Treasure».

Перша сторона