Монгольські завоювання

Монгольські завоювання — війни і походи армій Чингісхана і його нащадків в XIII ст. в Азії та Східній Європі. Завоювання Монгольської імперії привели до спустошення обширних регіонів, підкорення багатьох народів, руйнування міст і пам'яток культури. На захоплених територіях виникли держави: Золота Орда, держава Хулагуїдів, Чагатайський Улус та імперія Юань.

Східна Азія

Китай

Монгольсько-цзіньська війна(1209—1234) — війна між Монгольською імперією і чжурчженською державою Цзінь, що завершилася розгромом Цзіньської держави і встановленням монгольського контролю над територією сучасного північного Китаю. Початок цього етапу завоювання можна датувати 1209 роком. У 1211 році монгольські війська на чолі з Чингісханом виступили проти чжурчженської держави Цзінь (нині Північний Китай), яка не змогла протистояти монголам. До 1215 року держава майже повністю була завойована, був узятий Яньцзін.

Монгольське завоювання Сі Ся — бойові дії між Монгольською імперією і державою Сі Ся, що завершилися розгромом тангутської держави і включенням її території до складу монгольської держави. У 1226 році Чингісхан починає похід проти Тангутської держави Сі Ся, в 1227 році вона повністю знищена. На зворотному шляху Чингісхан помер. Після нього правителем став Угедей, який в 1231 році спільно з Толуєм повів війська на імперію Цзінь. Уклавши проти нього тимчасовий союз з Південною Сун, до 1234 вони спільно домагаються розгрому держави Цзінь.

Монгольське завоювання імперії Південна Сун (1235—1279) — бойові дії між Монгольською імперією і китайською державою Південна Сун, що завершилися знищенням китайської держави і включенням її території до складу імперії Юань. У 1235 році починається війна монголів з імперією Сун. Спочатку активні військові дії в сорокових роках знизилися. У цьому регіоні монголи сконцентрувалися на війні з іншими державами (Далі, В'єтнам). У 1258 робиться нова атака на Сун, але китайці чинять запеклий опір, а до того ж смерть монгольського командувача Мунке змусила їх піти. Хан Хубілай почав похід в 1267 році, обложив міста Сян'ян і Фаньчен, які були взяті в 1273 році. Після чого наступ продовжилося. 19 березня 1275 року в вирішальній битві біля Дінцзячжоу була розбита китайська армія, після чого монголи з легкістю продовжили захоплювати території. У 1276 році вони взяли столицю Ліньань і імператора в полон. У 1279 монголи розбили останні сили опору в Яйшань, таким чином, закінчивши завоювання Китаю.

Корея У період з 1231 по 1259 рік сталося шість основних навал Монгольської імперії проти Кореї (Корьо). В результаті цих навал Кореї було завдано значної шкоди і вона стала данником монгольської династії Юань на наступні 80 років.

В 1225 році Монгольська імперія зажадала з Корьо данину, але отримала відмову, а монгольський посол Чу Ку Ю був убитий. У 1231 році хан Угедей почав вторгнення в Корьо, що було частиною монгольських операцій по захопленню північних китайських територій. Монголи дійшли до Чхунджу в центральній частині Корейського півострова, проте після декількох боїв наступ було зупинено.

В 1235 році монголи почали новий похід на Корьо, спустошивши провінції Кьонсан і Чолладо. Опір був затятим, король серйозно зміцнив свій замок на острові Канхвадо, однак армія Корьо не могла впоратися з завойовниками. В 1238 році Корьо здалося і запросило перемир'я. Монголи відступили в обмін на угоду про те, що Корьо пошле до Монголії королівську сім'ю як заручників. Однак Корьо послало підставних людей замість членів королівської родини. Розкривши підміну, монголи почали наполягати на забороні корейським кораблям виходити в море і на арешті і страті діячів антимонгольського руху. Корьо довелося послати до Монголії одну з принцес і десять дітей знаті. Інші вимоги були відхилені.

В 1247 році монголи почали четверту кампанію проти Корьо, наполягаючи на поверненні столиці в Сондо. Зі смертю хана Куюка в 1248 році монголи знову відступили. До 1251, року, коли на престол зійшов хан Мунке, монголи повторювали свої вимоги. Після відмов Корьо, вони почали нову велику кампанію в 1253 році. Коджон нарешті погодився перенести столицю назад і послав одного зі своїх синів, принца Ангейонгона (安慶公) в Монголію як заручника, після чого монголи відступили. Дізнавшись про те, що більша частина корейської знаті залишилася на Канхвадо, монголи почали новий похід на Корьо. Між 1253 і 1258 роком вони провели серію атак проти Кореї. Після серії боїв монголи оточили Канхвадо і в грудні 1258 ройо Корьо нарешті здався.

Бірма Монгольське завоювання Бірми відбулося в другій половині XIII століття і включало в себе кілька вторгнень військ Монгольської імперії в царство Паган. У 1277 році війська Бірми висунулися проти округу Каунгай, голова якої оголосив себе підданим Хубілая. Назустріч їм вийшов монгольський гарнізон в 700 людей якого підтримували до 12 тисяч місцевих представників народу тай. Битва між монголами і бірманцями закінчилася поразкою других. У листопаді 1277 році монгольський загін зробив нову спробу вторгнення до Бірми і здобув перемогу над її військом, але через сильну спеку і малярію був змушений піти. Це вторгнення призвело до падіння царства Баган, яке розпалося на дві частини: на півночі залишився народ тай, а на півдні — племена мон.

У 1283 році монгольське військо чисельністю до 10 000 чоловік вийшло з провінції Сичуань з метою підпорядкувати царство Баган. Під Бамо вони з легкістю розбили армію Бірми, цар Наратіхапате з жменькою наближених втік і був змушений переховуватися в горах. Через ураження він втратив авторитет серед своїх підданих і отримав прізвисько «цар, який втік від китайців». В результаті, коли в 1287 Хубілай організував черговий похід, Наратіхапате був убитий своїм сином Тіхату. Бірманці були здатні до опору і монголи посадили на престол маріонеткового правителя, однак колишнє царство Баган остаточно розпалася і перейшло в період феодальної роздробленості, який тривав до середини XVI століття. Північна Бірма визнала владу династії Юань, а потім була захоплена шанами, які в 1299 організували повстання, убивши маріонеткового правителя і близько 100 намісників. Шанам також вдалося в 1300 році відбити каральний загін, а в 1301 — відкупитися, але пізніше правитель Північної Бірми став просити про помилування і був прощений, а залежність від імперії Юань — відновлена.

Японія

Спроби вторгнення монголів до Японії були зроблені монголо-корейсько-китайською імперією внука Чингісхана Хубілая двічі: в 1274 і 1281 роках. Обидва рази в короткі терміни створювалися потужні флоти вторгнення, другий з яких був найбільшим в історії людства до операції «Оверлорд» Другої світової війни. Однак, не маючі ніякого досвіду в мореплаванні, навігації та морських боях, а також недостатньо знаючи технологію суднобудівництва армади континентальної імперії обидва рази були розметені як, невеликою мірою, більш маневровим японським флотом і оборонними силами, так і, переважно, сильним вітром. Вторгнення провалилося. За легендою, найсильніші тайфуни, що виникли під час висадки загарбників на Японські острови і знищили більшість кораблів, були названі японськими істориками «камікадзе», що означає «божественний вітер», даючи зрозуміти, що це божественна допомога японському народу.

При першому нападі, що стався в 1274 році, діяв монгольсько-корейський флот з чисельністю до 23-37 «Історія Сходу» (Монголи і монгольське завоювання). РАН, 1997. тисяч чоловік. Монголи з легкістю розбили японські загони на островах Цусіма і Іки і спустошили їх. Після чого підійшли до острова Кюсю і почали атаку, що включала обстріл із вогнеметних гармат. Однак почався тайфун, до того ж загинув головнокомандувач Лю, внаслідок чого монголи змушені були відступити.Всесвітня історія. Енциклопедія. Том 3. (1957 рік) .

Хубілай став готуватися до нового нападу. Японці також не витрачали дарма часу — вони будували укріплення і готувалися до оборони. В 1281 році два монгольсько-корейсько-китайських флоти — з Кореї і з Південного Китаю — попрямували до острова Кюсю. Чисельність флоту досягала 100 000 чоловік. Першим прибув нечисленний східний флот, який японці зуміли відбити. Потім з півдня приплив основний флот, але повторилася історія з тайфуном, який знищив більшу частину флоту завойовників.

Індія

Монгольські вторгнення в Індію включали в себе низку нападів військ Монгольської імперії на Делійський султанат, що відбулися в XIII столітті. Вперше на територію Делійського султанату монголи вступили в 1221 році, переслідуючи військо правителя Хорезма Джелал ад-Діна, який до цього розбив монгольський загін у битві при Парвані. 9 грудня на річці Інд сталася битва, в якій військо Джелал ад-Діна було розгромлено. Після цього монголи спустошили області Мултана, Лахора і Пешавара і покинули Індію, захопивши близько 10 000 полонених.

У 1235 році монголи захопили Кашмір Thomas T. Allsen-Culture and Conquest in Mongol Eurasia, p.84 . У 1241 році вони здійснили вторгнення в Індію і захопили Лахор. У 1246 були взяті Мултан і Уч. У 1254—1255 кашмірці здійняли повстання, яке було придушене André Wink-Al-Hind, the Making of the Indo-Islamic World, p.208 . Після цього, з причини інших цілей, монголи тимчасово припинили великі операції проти Індії, і її правителі використовували це для повернення захоплених територій, а також для збільшення обороноздатності. Султан Ала уд-Дін Хальджі в 1290-1300-х роках ввів «мобілізаційну економіку» і посилив армію, багато в чому за зразком монгольської організаціїС. А. НЕФЕДОВ. Про ДЕМОГРАФІЧНИХ цикл В ІСТОРІЇ ІНДІЇ. .

У 90-х роках XIII століття набіги поновилися з боку Чагатайського улусу. У 1292 році вони вторглися в Пенджаб, але авангард зазнав поразки, а від решти війська султану вдалося відкупитися. Пізніше монголи організували ряд вторгнень в Північну Індію. У 1297 році у великому бою біля Делі монголи здобули перемогу над індійцями, але через важкі втрат відступилиБитви світовій історії. Томас Харботл.. У 1299 році Ала уд-Дін Хальджі здійснив похід в улус. Після довгого відступу, монголи атакували і розбили частину його військ, загинув індійський генерал Зафар Хан. Після цього монголи здійснили швидку атаку, дійшли до Делі і розорили і саме місто, і його околиці; Ала уд-Діну залишалося тільки відсиджуватися в фортеці Сірі близько 2 місяців. Після цього султан побудував нові укріплення і посилив армію. Однак монголам вдалося в ході чергового набігу спалити і розграбувати Пенджаб і його околиці. Але пізніше таких успіхів їм досягти, як правило, не вдавалося. У 1306 році під керівництвом Кебека ними було здійснено вторгнення. Загін переправився через Інд близько Мултана, але зазнав великої поразки від правителя Пенджабу. У полон, за завищеними індійським даними, потрапило до 50 000 чоловік. У 1307—1308 році відбулося останнє вторгнення, яке також було відбито. Після цього вторгнення припинилися, хоча протягом XIV століття ще відбувалися окремі напади з боку промонгольських держав.

Ява У 1289 році посол Хубілая Мен Ці прибув на Яву, і зажадав від Кертанагари — правителя держави Сінгасарі — щоб той виявів покірність. У відповідь на цю вимогу Кертанагара наказав спалити послу обличчя. Цей інцидент дав привід Хубілаю почати підготовку до військового походу на Яву. Монголу Шибі, китайцеві Гао Сіну і уйгуру Ікемусі було наказано зібрати війська і припаси в провінціях Фуцзянь, Цзянсі і Хугуан (сучасні Хунань і Хубей). Шибі було довірено верховне керівництво, Гао був призначений начальником сухопутних військ, а Ікемусі повинен був керувати флотом. Кертанагара, сповіщений про загрозу, яка насуваєтьмя, припускав, що монголи будуть рухатися через Чампу і Малаккський півострів, і відправив туди значні сили. Він не очікував, що монголи зберуть великий флот і вирушать прямо на Яву.